Укркінохроніка (№ 18)

Лариса Шевченко

526. Українська студія хронікально-документальних фільмів («Укркінохроніка») 1939 – 2000-і рр. (iст.).

Вул. Щорса, 18.

Створена 1931. Працювала спочатку в Харкові, з листопада 1939 за наказом Держкіно СРСР переведена до Києва в спеціально збудовані для неї приміщення. На території «Укркінохроніки» (заг. пл. 2,7 га) розташовані адміністративний будинок, корпуси цеху обробки плівки зі своєю артезіанською свердловиною, цех знімальної техніки, монтажний цех, звукоцех з найбільшим у Києві тонательє для запису великого симфонічного оркестру, фільмосховища з електропідстанцією та котельнею, будинок для співробітників студії, паркова зона з дендрарієм, бузковим і трояндовим садом.

Під час німецької окупації Києва тут розміщувалася німецька студія документальних фільмів «Deutsche Wochenschau».

З 1993 студія випускає до десяти документальних фільмів на рік та тиражує до 30 тис. фiльмокопiй для кінопрокату.

В зв’язку з фінансовими труднощами виробництво фільмів зменшилося.

Найважливiшi сторінки iсторiї України 20 ст. знайшли відображення в хронiкально-документальних та художньопубліцистичних стрічках. Під час Великої Вітчизняної війни, працюючи в складі фронтових кіногруп, кінооператори М. Биков, Б. Вакар, І. Гольдштейн, С. Гольбріх, Я. Мєстечкін, В. Орлянкiн, та ін., зберегли для історії безцінні кадри вiйни. Кінорежисери О. Довженко та Ю. Солнцева створили фiльми: «Битва за нашу Радянську Україну» (1943, оператори С. Гольбрiх та В. Орлянкін, Державна премія СРСР, 1946) і «Перемога на Правобережній Україні» (1945).

М. Биков за фільм «Народні месники» (1943) удостоєний Державної премії СРСР (1946, посмертно).

На «Укркінохроніці» в різний час працювали: сценарист В. Костенко; режисери І. Грабовський, В. Шевченко; оператори І. Гольдштейн, В. Орлянкін, М. Пойченко та ін.

Школа української кiнодокументалістики здобула визнання кiнематографiчного світу, значну кiлькiсть документальних фільмів відзначено нагородами Міжнародних кінофестивалів (МКФ), Всесоюзних кінофестивалів (ВКФ) та національних:

«Люди над хмарами» (1965, реж. А. Фернандес, призи на МКФ в Оберхаузенi, Празі, Лейпцигу, Кроні, Москві; Гран-прі в Італії);

«Керманичі» (1965, реж. І. Грабовський, дипломи МКФ у Лондоні, Нью-Йорку, Оберхаузенi, Ленінграді);

«Іду до тебе, Іспаніє!» (1969, реж. А. Фернандес, диплом четвертого ВКФ у Мінську);

«Відкрий себе» (1972, реж. Р. Сергiєнко, оператор О. Коваль, Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1991);

«Роменська мадонна» (1973, автор сценарію та реж. А. Слісаренко, Гран-прі «Золотий голуб» шістнадцятого МКФ у Лейпцигу, 1973);

«Серце солдата» (1974, реж. А. Слісаренко, приз «Золота пальмова гілка з голубами» на сімнадцятому МКФ у Лейпцигу,1974 та Диплом МКФ, Оберхаузен, 1975);

«Шлях до тунелю» (1975, реж. О. Коваль, диплом і приз «Срібний голуб» на двадцять першому МКФ у Лейпцигу;

«Маланчине весілля» (1979, реж. О. Коваль, приз «Срібний голуб» на двадцять другому МКФ у Лейпцигу та Головний приз МКФ «Молодість» у Києві, 1979);

«Вісім тактів забутої музики» (1982, реж. А. Фернандес, приз «Золотий дракон» на дев’ятнадцятому МКФ у Кракові, Польща 1982);

«Мене вбито у Сталінграді» (1983, реж. В. Артеменко, Державна премія УРСР ім. Я. Галана, 1983);

«Солдатськi вдови» (1983, реж. В. Артеменко, головний приз на шістнадцятому МКФ «Молодість» у Києві, 1983 і перший приз на сімнадцятому ВКФ у Києві, 1984);

«Тривожне небо Іспанії» (1984, реж. А. Фернандес, Державна премія УРСР iм. Т. Шевченка, 1985);

«Жінки із Равенсбрюка» (1984, реж. М. Мамедов, Державна премія УРСР iм. Я. Галана, 1984);

«Як нам прийдешнє дається» (1985, реж. О. Коваль, Державна премія УРСР iм. Я. Галана, 1985);

фільми – «Командарми iндустрiї» (1981), «Головуючий корпус» (1983) та «Стратегія науки» (1985, реж. В. Сперкач, Державна премія УРСР iм. Т. Шевченка, 1986);

«Чорнобиль. Хронiка важких тижнів» (1986, автор сценарію та реж. В. Шевченко, Золота медаль iм. О. Довженка, Москва, та спецприз журі «За мужність» на МКФ у Тбiлiсi, 1987; приз «Чорна перлина Середземномор’я» на МКФ в Італiї, 1987; Почесний приз i Диплом двадцять четвертого МКФ у Москві, 1987; Державна премія СРСР, 1988; професіональний приз за кращу операторську роботу в неігровому кіно «Ніка», Москва, 1989);

«У неділю рано» (1988, реж. М. Мамедов, приз «Золотий дракон» на МКФ у Кракові, 1988; приз на ВКФ у Свердловську, 1988);

«Мікрофон» (1989, реж. В. Шкляревський, приз «ФІПРЕСІ» МКФ в Оберхаузені, НДР, 1990; Головний приз МКФ у Франберзi, Франція, 1990; Диплом МКФ в Ужелi, Швеція, 1990);

«Дах» (1990, реж. С. Буковський, приз «Золотий голуб» на МКФ у Лейпцигу, НДР, 1990);

«Страйк» (1990, режисери А. Карась, В. Крiпченко, В. Шкурин, Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1991), «Невиданий альбом» (1991, режисери В. Крiпченко, В. Таранченко, приз «Срiбний дракон» на МКФ у Краковi, Польща, 1991; спецпризи на МКФ в Оберхаузені, НДР, Лодзі, Польща, 1991);

«Знак тире» (1992, реж. С. Буковський, Головний приз МКФ в Єкатеринбурзі, Російська Федерація, 1992; спецприз критиків МКФ у Санкт-Петербурзі, 1993; Гран-прі МКФ у Дйорі, Угорщина, 1993; Диплом журі МКФ у Ніонi, Швейцарія, 1993 та Амстердамі, Голландія, 1993);

«Сергій Параджанов. Вiдвiдини» (1994, реж. А. Сирих, приз «Золотий лелека» на Придністровському МКФ, 1995; Диплом тринадцятого МКФ у Тегерані, Іран, 1995);

«Прощавай, кіно» (1996, реж. І. Гольдштейн, Срiбний приз сьомого МКФ у Марселі, Францiя, 1996);

«Камінний хрест. Грiх» (2000, реж. О. Санін, Срібна медаль Люм’єрів, Москва, 2000);

«Старі люди» (2001, режисери В. Васянович, М. Васянович, Срiбний приз «Золотий витязь» на МКФ, 2001);

«Гамлет з хеппi-ендом» (2003, реж. О. Коваль, Золота медаль МКФ – меморіала пам’яті О. Ханжонкова, Москва, 2003, Гран-прі фестивалю «Червона Калина», 2004) та iн.

Нині студія «Укркiнохронiка» спецiалiзується на виготовленні документальних, рекламних, техніко-пропагандистських, навчальних, видових та постановочних кiнофiльмiв.

На території студії в кількох корпусах з 1997 розміщується факультет кінематографії i телебачення Київського національного університету театру, кіно i телебачення ім. I. Карпенка-Карого (корпус дiафiльмiв, цех обробки плівки, електроцех i мультиплікаційний цех) та Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України (автотранспортний цех та центральний склад),

Література:

Капельгородська Н., Глущенко Є., Синько О. Український біографічний кінодовідник. – К., 2001.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1630 – 1631.