2011 р. Звід пам’яток Києва

Марія Кадомська

523. Тургенєвська вулиця, 1-а пол. 19 – 20 ст. (архіт., іст., містобуд.).

Від вул. О. Гончара до вул. Артема. Прилучаються вулиці Воровського, Павлівська і Полтавська. Первісно мала назву Іванівська, 1903, у зв’язку з 85-річчям з дня народження і 20-річчям з дня смерті, названа на честь Тургенєва Івана Сергійовича (1818 – 83) – російського письменника, автора широко відомих романів «Батьки і діти», «Дворянське гніздо» та ін. Підтримував дружні стосунки з Марко Вовчком, Т. Шевченком. Написав «Спомини про Т. Шевченка», переклав російською оповідання Марка Вовчка, надрукував їх із своєю передмовою, високо цінував талант письменника Ю. Федьковича.

Місцевість, яка включає вулиці Дмитрівську, Тургенєвську, Павлівську, Полтавську і Гоголівську, відома з поч. 19 ст. під назвою «Солдатська слобідка». Тут, на північно-західній околиці міста, селилися переважно відставні військові. По цій території протікав струмок Скоморох, який в районі сучасної пл. Перемоги впадав у р. Либідь, являючись її лівою притокою. Регулярне планування «Солдатської слобідки» почалось у 1830-х рр. у зв’язку з будівництвом Києво-Печерської фортеці (проект затверджений у березні 1830) і введенням нової еспланадної лінії, що обмежила забудову Печерська. Адміністративний, культурний і торговий центр було перенесено в Старий Київ.

Це змінило характер забудови району, викликало необхідність розширення міських територій у південному і північно-західному напрямі. Інтенсивне заселення території почалося після катастрофічної повені на Подолі 1845.

Планувальною основою для подальшого житлового будівництва послужив план Києва 1837, основні ідеї якого належать арх. В. Беретті. Вулиці, розплановані на північній захід від Львівської брами відповідно до цього плану, забудовувалися спочатку одноповерховими, переважно дерев’яними спорудами за «зразковими проектами» 1830 – 50-х рр.

На плані 1850 вул. Іванівська показана спланованою в сучасних межах, на ньому позначено Обсерваторний приярок, що виходив на вулицю і остаточно був засипаний лише в кін. 19 ст.

Провінційний характер вулиці зафіксований на плані Києва 1861, складеному у зв’язку з розробкою «Правил», згідно з якими всі споруди міста поділялися на чотири розряди. Вул. Іванівська була віднесена до найнижчого – четвертого розряду, на ній дозволялося будувати дерев’яні будинки – «по фасадах без особливих прикрас». До кін. 19 ст. забудова вулиці залишалася малоповерховою, в основному дерев’яною і дуже розрідженою – між будинками розташовувалися двори, сади і городи з господарськими будівлями. Станом на 1891 вона ще не була замощена і підтоплювалася під час сильних опадів.

Велике значення для розвитку району мало відкриття 1897 трамвайного руху по сучасній вул. Артема (т. зв. Львівська лінія). Ця лінія зв’язала північно-західну околицю міста з його центральними районами.

На поч. 20 ст. різко змінюється типологія садибних комплексів, швидко зникають просторові утворення міських дворів з малоповерховими житловими і господарськими спорудами.

Збільшення населення Києва, зростання промисловості і торгівлі обумовили зростання цін на землю і квартири, домоволодіння стало вигідним вкладанням капіталу. Успіхи будівельної техніки дали можливість зводити високі житлові будинки – т. зв. прибуткові. В результаті принципово нової забудови змінюються силуети міських районів, організація внутрішньосадибного і внутрішньоквартального просторів.

Площа ділянок використовується максимально, нові будинки споруджуються по всій ширині садиби, щільно прилягаючи до її меж. Таким чином, на поч. 20 ст. архітектурне обличчя вулиці було повністю оновлене новою забудовою, значна частина якої не збереглася до наших днів.

1939 здійснено реконструкцію вулиці, в результаті якої були ліквідовані причини підтоплення окремих садиб.

Пам’ятки архітектури: у стилі історизм – № 19 (арх. І. Агуров), № 20, № 30, № 32, № 77, № 79, № 80, у стилі модерн – № 27, садиба № 35-а, 35-б, № 43, № 55, № 60 (ймовірно арх. О. Феокритов).

Пам’ятки історії: в № 65 проживав письменник, політичний і громадський діяч П. Стебницький (див. ст. 42); в № 81 – актриса, фольклористка, письменниця С. Тобілевич (див. ст. 51); в № 83/85 – акад. АПН України К. Кульчицький.

На території Апостольської Нунціатури – Посольства Держави-міста Ватикан (№ 40) встановлено пам’ятник (ск. Б. Довгань) Папі Римському Івану Павлу ІІ, який проживав тут у червні 2001.

Не збереглися будинки, в яких проживали педагог, видавець «Киевского народного календаря» О. Андріяшев (№ 8), партійний і державний діяч УСРР Є. Бош (№ 58) та письменник Ю. Яновський, ентомолог Є. Звєрозомб-Зубовський (№ 70), арх. В. Риков (№ 73); містилася 1911 – 12 редакція журналу «Рілля» (№ 9).

Вул. Тургенєвська є порівняно невеликою за довжиною, але вельми цінною у містобудівному, архітектурному та культурно-історичному аспектах.

Література:

ДАК, ф. 17, оп. 6, спр. 87; ф. 163, оп. 6, спр. 319; оп. 41, спр. 4149; ф. Р-330, оп. 1, спр. 307; ДАКО, ф. 9, оп. 1, спр. 172; ф. 802, оп. 1, спр. 172; Вулиці Києва. – К., 1995; Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 1 – 2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1620 – 1622.