Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Валерія Ієвлева

430. Пивоварний завод, 1860–1909 (архіт., іст.).

Вул. Фрунзе, 35. З відступом від червоної лінії забудови вулиці (колишня вул. Кирилівська), замикає перспективу вул. Оленівської.

В садибі збереглися такі історичні споруди: головний корпус, димар, колишній житловий будинок і стара броварня.

На поч. 17 ст. землі біля підніжжя гори Юрковиці, де розташована садиба заводу, належали Кирилівському монастирю, який заклав тут цегельню і винокурню. У 1670-х рр. новий власник ділянки – полковник П. Гудима на основі високоякісної місцевої глини налагодив у цегельні кахляне виробництво, що проіснувало 104 роки. Заснування 1860 пивоварного виробництва пов’язане з діяльністю штабс-капітана у відставці С. Псьоло, спадкоємицею якого з 1867 стала його небога О. Псьоло. На той час територія нерегулярної у плані виробничої ділянки становила бл. 3 га.

Її більшу, відсунуту у приярок південно-західну частину, займала цегельня, меншу, північно-східну, з боку вул. Кирилівської – власне броварня. На прямокутній за абрисом садибі броварні розміщувалися: цегляна двоповерхова броварня і дерев’яний двоповерховий житловий будинок (існують дотепер), а також дерев’яна одноповерхова льодовня з підвалом та інші дерев’яні господарські споруди (не збереглися). 1882 до броварні зроблено прибудову за проектом арх. А. Геккера.

З 1879 власником садиби став купець 2-ї гільдії М. Ріхерт, який того ж року замовив арх. В. Ніколаєву проект реконструкції броварні з заміною дерев’яних споруд на цегляні. Будівельні роботи під наглядом автора проекту тривали в 1892–95. Рік початку робіт вважається датою заснування пивоварного заводу М. Ріхерта. У цей час до північно-східного фасаду старої броварні прибудовано впритул одноповерхове приміщення льодовні, згодом – нову триповерхову броварню за «новітньою американською системою» (стара броварня була тимчасово перетворена на солодовню), у південній частині садиби зведено димар. Наступну реконструкцію з прибудовою нових об’ємів солодовні і шестиярусної сушильної башти, які остаточно сформували фасад головного корпусу з боку вул. Кирилівської, здійснено у 1908–09 під керівництвом арх. М. Казанського, ймовірно, за його ж проектом.

1916 завод М. Ріхерта занепав і його майно було продано з торгів. Новий власник – Київське торгово-промислове товариство на паях не встигло вступити в законні права. Після націоналізації підприємства у 1920-х рр. тут розмістився солодовий завод Харчотресту, перепрофільований 1935 на патоковий. 1935 біля південно-східного наріжжя головного корпусу споруджено двоповерхову котельню, у 1960 з північно-західного боку (у закутку між колишнім житловим будинком і головним корпусом) – одноповерхові склади.

З 1961 комплекс споруд використовується Київським експериментальним заводом солодових екстрактів.

Головний корпус, 1895–1909.

У центрі садиби, довгим боком (57,0 м) спрямований вглиб ділянки, коротким (32,0 м) – звернений до вул. Фрунзе.

Сформувався за два етапи: в 1894–95 за проектом арх. В. Ніколаєва споруджено одноповерхову льодовню і триповерхову броварню, які склали південно-західну і центральну частини корпусу, у 1908–09, вірогідно, за проектом арх. М. Казанського – двоповерхову солодовню і шестиярусну сушильну башту, які разом утворили північно-східне крило будинку. Кожна з функціональних частин зберегла особливості первісного планувально-просторового рішення.

Різноповерховий (від одного до шести поверхів) з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані – неправильний прямокутник, що включає трапецієподібне за абрисом трикамерне приміщення льодовні, трапецієподібну у плані броварню з внутрішнім зальним розплануванням, прямокутні у плані солодовню із зальним розплануванням та сушильну башту з прилеглими до неї службовими приміщеннями. Головний вхід – у центрі солодовні. Перекриття пласкі, у виробничих залах – на проміжних опорах (дерев’яно-металевих – у солодовні, залізобетонних – у броварні). Підвали мають цегляні і залізобетонні склепіння. Дах над льодовнею – односхилий шиферний, над броварнею – двосхилий під бляхою, над солодовнею – двосхилий залізний із ліхтарем верхнього світла над виробничою залою, над сушильною баштою – плаский. Звернені на подвір’я фасади льодовні і броварні мають спрощений утилітарний вигляд.

Пофарбована у два кольори (білі деталі на брунатно-червоному тлі) чолова частина вирішена у цегляному стилі з елементами історизму та модерну, у формах, що асоціюються з ренесансною оборонною архітектурою. Композиція головного фасаду асиметрична, з домінуючим шестиярусним об’ємом розташованої праворуч сушильної башти (вис. без парапету – 20,0 м).

З боку вул. Фрунзе башта має дві віконні осі, на бічному фасаді, звідки освітлюються прилеглі службові приміщення – п’ять. Вікна нижніх ярусів з напівциркульними перемичками (у наріжному об’ємі власне башти – присадкуваті, вкорочені), у верхньому ярусі – невеликі круглі. Вінцевий парапет з прямокутними стовпчиками нагадує фортечні мерлони.

Чоловий фасад двоповерхової солодовні (вис. – 13,5 м) розраховано на шість віконних осей (торцевий, архітектурно оформлений фасад затулено пізнішою прибудовою). Ширші, ніж у башти, вікна з напівциркульними перемичками (прямокутні вікна з’явились у радянський час) на першому поверсі мають потрійну висоту для кращого освітлення виробничої зали. Над вікнами другого поверху розташовано по два круглі віконця, таких, як у верхньому ярусі башти. В окремих великих прорізах збереглися первісні чавунні рами.

Обидві частини головного фасаду об’єднує вертикалізм загальних членувань, спільний характер лінеарного цегляного декору: виступні на напівцеглини обрамлення аркових віконних прорізів, вінцеві й міжповерхові (у башті) аркатури, геометричні підвіконні вставки тощо. Прикметними для модерну елементами є мотив декоративного кола з вертикальних смуг на наріжжях і у простінках башти. Головний корпус є унікальним комплексом виробничих приміщень, його головний фасад належить до кращих зразків промислової архітектури Києва кін. 19 – поч. 20 ст. Тепер – головний виробничий корпус заводу солодових екстрактів.

Димар, 1894–95. Окрема споруда у південній частині садиби. Збудований за проектом арх. В. Ніколаєва для нової печі гофманського типу на терені цегельні, яка з 1894 перейшла у власність М. Ріхерта. Була триярусною, заввишки у 72 аршина (бл. 50,0 м) з нижнім діам. 12 аршин (бл. 8,0 м). 1935 підключена до новоспорудженої котельні патокового заводу.

Двоярусна, бл. 40,0 м заввишки (верхній ярус розібрано у радянський час), цегляна, на бетонній основі, пофарбована, кругла в перетині із звуженням догори, по всій висоті закріплена металевими затяжками. У нижній частині має замурований (ймовірно ремонтний) вхід, оформлений площинним порталом з трикутним фронтоном.

Перший ярус має гладенький стовбур з викладеною цеглою датою побудови «1895» у круглому медальйоні. Другий ярус прикрашено виступними вертикальними смугами, з’єднаними вгорі арками, що разом нагадує канелюри.

Завершення труби вирішено у вигляді декоративних машикулів.

Домінантна у середовищі споруда є одним із трьох цегляних димарів, що збереглися на київських підприємствах кін. 19 – поч. 20 ст.

Житловий будинок, 1860. У північній частині садиби, чоловим фасадом звернений до вул. Фрунзе.

Споруджений як окрема будівля, тепер прилягає до головного корпусу і складу.

Двоповерховий з підвалом, дерев’яний обкладений цеглою, 1961 облицьований керамічною плиткою. Значно перебудований із внутрішнім переплануванням і заміною первісного вальмового даху на плаский.

Виконаний у формах історизму. Головний симетричний фасад на п’ять віконних осей розкреслено гуртом і двома лопатками. Вікна прямокутні, одностулкові, на другому поверсі обрамлені вухастою лиштвою з замковими каменями й прямими сандриками.

Будинок – одна з найстаріших споруд заводу.

Тепер – лабораторний корпус заводу солодових екстрактів.

Стара броварня, 1860–82. В глибині подвір’я, впритул до льодовні, що входить до складу головного корпусу. Зведена як однокамерна споруда, розширена 1882 за проектом арх. А. Геккера добудовою ще одного приміщення з північно-західного боку.

Зазнала значних змін, у 1960-х рр. надбудована третім мансардним поверхом.

Триповерхова з підвалами, цегляна, у плані прямокутна, складається з двох суміжних приміщень з прогонами 8,0 та 11,0 м, розділених внутрішньою стіною 0,8 м завтовшки. Товщина зовнішніх стін – 1,2 м. Перекриття пласкі залізобетонні, дах двосхилий, критий шифером.

Первісний двоповерховий об’єм було вирішено у цегляному стилі, про що свідчить декор трикутного щипця, що підноситься над льодовнею: зубчастий декоративний пояс, два вікна з лучковими перемичками і третє кругле горищне вікно в обрамленні. На інших фасадах, що втратили попередній вигляд, прорубано прямокутні вікна з залізобетонними перемичками.

Стара броварня – найдавніша виробнича споруда пивоварного заводу.

Тепер – адміністративно-побутовий корпус заводу солодових екстрактів.

Забудова садиби має значну архітектурну цінність як унікальний, добре збережений комплекс споруд, пов’язаний з розвитком вітчизняного пивоварного виробництва.

Продукція пивоварного заводу М. Ріхерта була широко відомою, експонувалася на виставках броварень, отримуючи нагороди. Спочатку виробництво було ручним (безмашинним), з 1895 запроваджено новітні технологічні досягнення. Завод був головним рекламодавцем пивної продукції Києва на Всеросійській сільськогосподарській виставці 1897, де його відзначено малою срібною медаллю. Виготовлялося пиво трьох сортів: баварське, мюнхенське і чеське. За даними 1914, на заводі працювало 100 робітників, які щорічно виготовляли 300 тис. відер пива. Виробництво було обладнано паровим котлом та п’ятьма електродвигунами загальною потужністю 150 кінських сил.

Тепер на Київському експериментальному заводі солодових екстрактів виробляється продукція, що використовується в пивоварній, молочній, хлібопекарській, кондитерській, фармакологічній та інших галузях промисловості. Зокрема, з 1984 тут виготовляють унікальні продукти лікувально-дієтичного харчування – полісолодові екстракти, які не мають аналогів як у вітчизняному, так і зарубіжному виробництві.

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 2392, 3816, 3846; Киевская сельскохозяйственная и промышленная выставка 1897 года и ее участники. – К., 1898; Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку ХХ століть. – К., 1999; Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – Пг., 1914.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 902 – 903.