1999 р. Звід пам’яток Києва

Євгенія Горбенко, Ніна Коваленко

Троїцька церква, 1763 – 67 рр.

(архіт., іст.).

У центрі Китаївської пустині, поблизу ставка. Споруджено за указом Синоду від 1759 р. арх. Києво-Печерської лаври С. Ковніром коштом князя О. Голіцина, війта І. Сичевського, київських жителів В. Гудими, К. Сулими та ін. У 1854 р., після перейменування Китаївської пустині на Свято-Троїцьку, здійснено капітальний ремонт. Ззовні храм тиньковано, перекладено верхи, пофарбовано стіни, всі бані наново покрито мідними листами, центральну баню позолочено. Худ. Й. Шелтовський разом із майстрами лаврської школи малярства заново розписав інтер’єр, поновив різьблений позолочений іконостас. Капітальну реконструкцію храму здійснено в 1892 р. арх. В. Ніколаєвим: зроблено ремонт цегляної кладки фундаментів, стін і склепінь, розтесано нові вікна, бічні фасади укріплено контрфорсами, до західного фасаду зроблено велику прибудову, дерев’яну підлогу замінено чавунними плитами з Успенської церкви Києво-Печерської лаври. В 1900 р. храм перетворено на теплий: у тамбурі перед входом поставлено чотири голландських груби. У 1907 – 10 рр. пофарбовано бані й промито живопис. Під час 2-ї світової війни постраждав дах. У 1950-х pp. впали бані. У 1978 р. розроблено проект реставрації церкви (архітектори В. Безякін, Р. Бикова, Г. Максимова). У 1992 р. здійснено ремонт і реставрацію.

Шестистовпна, триапсидна, п’ятибанна, з трьома престолами – Троїцьким, Сергія Радонезького і Димитрія Ростовського. Стіни цегляні, на вапняному розчині. Перекриття баневі (над середохрестям і вівтарем) й склепінчасті. Завершується храм грушоподібними банями з перехватом і вишуканими ліхтариками. Двосвітня. Площини стін з великими віконними прорізами завершено карнизами й розчленовано по вертикалі контрфорсами на бічних фасадах і лопатками – на східному. Трикутний тимпан фронтону південного порталу і прилеглі площини стін прикрашено бароковим ліпленням, що складається з орнаментальних й рослинних мотивів. Тимпан фронтону північного порталу заповнений скульптурними зображеннями ангелів, по боках порталу – декоративні канелюровані напівколонки спрощеного ордера, що спираються на кронштейни і завершуються гострокутними дашками. По осях обох порталів нагорі влаштовано пишно оздоблені ліпленням глухі ніші й характерні для українського бароко чотирипелюсткові віконця.

Інтер’єр храму з двома висотно розкритими світловими банями (над середохрестям та вівтарем) прикрашено відтвореним за описами бароковим чотириярусним іконостасом (арх. Р. Бикова). В об’ємно-просторовому вирішенні та силуеті храму відображено риси доби розвитку архітектури українського бароко серед. 18 ст. У підземних склепах південного приділу поховано ігумена Києво-Печерської лаври (з 1867) Модеста (1806 – 71) та ієромонаха Лаври (з 1843) Іполита Ященка (1806 – 75). На підлозі – дві бронзових плити з написами. У цьому ж приділі зберігаються мощі Феофіла. В окремій ніші у стіні церкви у 1892 було поховано єпископа Калузького Віталія. Праворуч від входу до храму в стіні встановлено хрест на пошанування похованого тут соборного старця Лаври, ієромонаха Геннадія (помер 1866). З 1992 р. – діючий храм.

Некролог преосв. Виталия, епископа Калужского // Киевлянин. – 1892. – № 258.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 466.