Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Дмитро Малаков, Тетяна Товстенко

249.11. Комплекс центральних лазень з гідропатичною установою і житловим будинком 1893–94, в якому проживала родина Кричевських (архіт., іст.).

Вул. Мала Житомирська, 3-а, 3/4. Займає трапецієподібну ділянку між вулицями Малою Житомирською і Софійською. Є частиною периметральної забудови кварталу.

Споруджено за проектом цивільного інж. Г. Познякова, який по закінченні будівництва придбав цю садибу у дворянина А. Раковича. Після смерті Г. Познякова 1917 комплекс перейшов у власність його дружини і дітей. Садиба включала будинок лазень і житловий прибутковий будинок, що утворюють замкнене каре, та зведену на подвір’ї одноповерхову будівлю електростанції з димарем (не збереглася). Під частиною подвір’я було влаштовано муровані підвали. Споруди опоряджено в дусі історизму з використанням елементів цегляного стилю й класицизму.

Будинок центральних лазень з гідропатичною установою (№ 3-а).

Займає північну частину ділянки. Триповерховий з підвалом і мезоніном, цегляний, у плані складної, наближеної до П-подібної конфігурації. Розташування приміщень анфіладно-коридорне. Перекриття пласкі дерев’яні, покрівля бляшана по дерев’яних кроквах.

Конструктивна схема – поздовжньо-поперечні несучі стіни. Два об’єми будинку звернені чоловими фасадами на вулиці, третій, що їх з’єднує, – на подвір’я. Фасад з боку вул. Малої Житомирської з двома бічними ризалітами має симетричну ярусну композицію, розчленований пілястрами заввишки на два верхні поверхи. Завершення пілястрів оформлено цегляним візерунком з квадратами ліплених оздоблень, нижня частина з двома триярусними зубчиками-кронштейнами закінчується на рівні прорізів першого поверху.

Перший поверх, позбавлений декору, вирішений у суворих формах і нагадує споруди замкового типу. Таке враження досягається завдяки застосуванню широких аркад ніш віконних прорізів лучкової форми в поєднанні з широкими міжвіконнями. Увінчує фасад типовий для цегляної архітектури карниз із зубчиками, мотив яких у дрібнішому масштабі повторюється в горизонтальному гурті над першим поверхом. Вікна переважно прямокутні, з перемичками лучкової форми. Бічні ризаліти на рівні третього поверху акцентовано здвоєними вікнами з арковими завершеннями, оздобленими ліпленим орнаментом. Подібний декор застосовано в оформленні карниза, підвіконних вставок і горизонтального гурту між другим і третім поверхами.

Дворовий фасад у місцях прилягання двох крил будинку вирішений у вигляді портика з трикутним фронтоном, що, як і головний фасад, розчленований на рівні другого–третього поверхів пілястрами з цегляним декором і бетонним оздобленням. Вікна трохи ширші, аркада першого поверху має стрункі пропорції. Завершення вікон третього поверху оформлено гірляндами. Інші фасади, звернені на подвір’я, вирішено скромно, вкрай лаконічно. Фасад з боку вул. Софійської за абрисом наближений до житлового будинку, має дещо інші пропорції порівняно з архітектурою крила з боку вул. Малої Житомирської, але їхнє архітектурно-декоративне оформлення тотожне.

В будинку було влаштовано троє цегляних й троє дерев’яних сходів (останні не збереглися). На всіх поверхах містилися парова лікарня і парові лазні.

Інтер’єри мали ошатне оформлення, зокрема різьблені дерев’яні кіоски кас, паркетні підлоги в роздягальнях і диванних, мозаїчні – в інших приміщеннях, дороге устаткування, сім великих лазневих положок, три мармурові фонтани, 22 мармурові й шість мідних ванн, 50 мармурових лав.

Лазні поділялися на окремі номери та загальні лазні трьох класів; вхід до номерів та лазень 1-го класу було влаштовано з вул. Малої Житомирської, до лазень 2–3-го класів – з вул. Софійської. Тепер інтер’єри повністю перероблено.

Будинок є типологічно рідкісним зразком старих київських лазень. У травні 1894 на першому поверсі з боку вул. Малої Житомирської відкрився водолікувальний заклад з необхідними апаратами та приладами для наукової гідротерапії, облаштований з ініціативи відомого київського невропатолога, доктора медицини Й. Дейча, який працював тут до 1900 (пізніше відкрив власну водолікарню на вул. Михайлівській, 22).

Житловий будинок (№ 3/4).

У південній частині ділянки. П’ятиповерховий (первісно чотириповерховий) з цокольним поверхом, цегляний, у плані близький до П-подібної форми.

Перекриття дерев’яні, покрівля бляшана по дерев’яних кроквах. Конструктивна схема – поздовжні несучі стіни, посилені в місцях сходових кліток поперечними. Трисекційний, з двома багатокімнатними квартирами на поверсі (восьми-, семи-, шести- і чотирикімнатні квартири зі службовими приміщеннями). Після капітального ремонту має по чотири ізольовані двоі трикімнатні квартири на поверсі.

В будинку влаштовано троє парадних й троє чорних сходів. На першому та цокольному поверхах було запроектовано дев’ять великих і три маленькі магазини, чайну.

Стилістика архітектурного вирішення фасадів аналогічна будинку лазень: третій–четвертий поверхи розчленовано пілястрами з цегляними й ліпленими деталями замість капітелей, низ пілястрів підтримано двома зубчиками-кронштейнами. Четвертий поверх увінчано цегляним карнизом, низ якого оздоблено мереживом зубчастих деталей. Разом з тим, архітектура фасадів має також ряд відмінних рис. Ризаліти розміщено асиметрично.

Частий ритм пілястрів, стрункі пропорції віконних прорізів, велике рустування другого поверху з боку вул. Софійської, балкони з ажурними металевими гратами надають споруді рис житлового будинку. Вхід з боку вул. Малої Житомирської оформлений двома рустованими пілястрами, портал сходової клітки на рівні третього–четвертого поверхів має великий арковий віконний проріз із замковим каменем і ліпленим декором. П’ятий поверх, зведений на поч. 20 ст. і композиційно подібний до основного об’єму, має простіше оздоблення – лаконічно вирішений карниз, пілястри, продовжені у вигляді вертикальних фільонок, що виступають. В інтер’єрі збереглися ажурні огородження сходів, в окремих кімнатах – ліплені розетки.

Цінність архітектурного ансамблю комплексу полягає в створенні відмінних абрисів громадської будівлі й житлового будинку на основі цілісного архітектурно-художнього вирішення.

1906–10 у квартирі № 6 з боку вул. Софійської проживав з родиною Кричевський Василь Григорович (1872–1952) – архітектор, живописець, графік, художник театру і кіно, майстер декоративно-ужиткового мистецтва. В цей час працював над проектами громадських і приватних будинків на Полтавщині; розробив проект перших у Києві споруд у стилі українського романтизму: особняк І. Щитківського на вул. Полтавській, 4 (1907) та прибутковий будинок М. Грушевського на вул. Паньківській, 9 (1906–09; зруйнований в 1918); тут опрацьовувалися ескізи декорацій до вистав у Театрі М. Садовського; розроблено дизайн студії І. Щитківського, робочого кабінету М. Грушевського, власного помешкання та студії; створено низку оригінальних графічних творів – обкладинок для українських видань.

Тут у 1906–10 зростали його сини (учні Четвертої Київської гімназії), майбутні митці: Кричевський Василь Васильович (1901–78) – живописець, художник кіно і Кричевський Микола Васильович (1898–1961) – живописець, графік, художник театру і кіно. В. Г. Кричевського відвідувало багато відомих українських діячів, у т. ч. брати дружини – В. і Д. Щербаківські. Пізніше родина переїхала на вул. Паньківську, 9 – у прибутковий будинок М. Грушевського (не зберігся).

Наприкінці 19 ст. у цьому будинку проживав цивільний інж. Г. Позняков, який переїхав звідси у власний будинок на вул. Несторівській, 19 (тепер вул. І. Франка).

Тепер комплекс використовується в основному за первісним призначенням, у приміщенні водолікарні влаштовано магазин. У житловому будинку на першому поверсі містяться точильна майстерня та офіси.

Література:

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 1929; ф. 163, оп. 41, спр. 4462; Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1911 год. – К., 1911; Енциклопедія українознавства: Словникова частина. – Львів, 1994. – Т. 3; Малаков Д. Василь Григорович Кричевський // Янус–Нерухомість. – 1998. – №1 (січень); Його ж. Кричевські в Києві // Родовід. – К., 1997. – Ч. 15; Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997; Павловський В. Василь Григорович Кричевський: Життя і творчість. – Нью-Йорк, 1974; Сахновский В. Н. Врачебно-санитарные учреждения г. Киева: Справочная книжка. – К., 1896.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 600 – 601.