Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Тетяна Осташко

250.8. Житловий будинок кін. 19 – поч. 20 ст., в якому проживали Білецький Л. Т., Кримський А. Ю. (іст.).

Вул. Малопідвальна, 3. У глибині ділянки, за сучасною спорудою.

Забудову садиби розпочато 1883, коли на замовлення домовласника Г. Рейзе зведено фасадний двоповерховий цегляний будинок.

1889 до нього добудовано дворове крило, за яким у кін. 19 – на поч. 20 ст. зведено наявний чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний флігель. У 1970–80-х рр. всі споруди садиби, крім чотириповерхового флігеля, знесено, на їхньому місці зведено відомчу будівлю. У флігелі містилися квартири № 5–8 (по одній на поверсі).

За даними на 1918, на четвертому поверсі у квартирі № 5 проживали відомі вчені.

1917–18 – Білецький Леонід Тимофійович (І882–1955) – літературознавець, педагог, громадський діяч.

1913 закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, 1915 – педагогічні курси для вчителів середніх шкіл, по закінченні яких викладав у гімназіях. Член Історичного товариства Нестора-літописця. Працював в українських педагогічних організаціях, зокрема у Всеукраїнській учительській спілці (1917). Наприкінці 1917 очолив педагогічний відділ Генерального секретаріату народної освіти Української народної республіки. Із заснуванням 1918 у Кам’янці-Подільському державного українського університету був запрошений на кафедру української літератури.

1920–23 викладав в Українському університеті у Львові, 1921 – декан історико-філологічного факультету Народного університету в Ланцуті в таборі інтернованих вояків Української народної республіки. З 1923 – директор Українського високого педагогічного інституту, з 1933 – професор Українського вільного університету в Празі. Віце-президент Української вільної АН. Наукові дослідження присвячено усній словесності, теорії та історії українського театру і літератури (зокрема, «Історія української літератури», 1947), творчості І. Котляревського, Лесі Українки, О. Огоновського, О. Олеся, І. Франка, Т. Шевченка та інших письменників.

1918–41 – Кримський Агатангел Юхимович (1871–1942) – орієнталіст, славіст, історик української мови і літератури, фольклорист, перекладач, письменник, акад. УАН (з 1918), заслужений діяч науки УРСР (з 1940).

Автор понад тисячі наукових праць. По закінченні 1889 Колегії Павла Галагана в Києві навчався і працював у Москві (професор Лазаревського інституту східних мов, Вищих жіночих курсів).

1918 переїхав до Києва, з липня – член Комісії з розробки законопроекту про заснування УАН, з 14 листопада – академік, 1918–28 – неодмінний секретар академії наук, з 1921 – голова її Історико-філологічного відділу, директор Інституту української наукової мови (тепер – Інститут мовознавства ім. О. Потебні НАНУ), 1918–21 – професор Київського університету, редактор «Записок Історично-філологічного відділу ВУАН». Одночасно очолював численні наукові комісії, Кабінет арабо-іранської філології, брав участь у заснуванні та діяльності Всенародної бібліотеки України (тепер Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАНУ), Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, Київського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (з 1922 – голова комітету й етнографічної комісії) тощо.

1928 через хворобу вчений залишив на певний час роботу в академії, продовжуючи наукові дослідження. Влітку 1930 після справи Спілки визволення України А. Кримського звільнили з усіх посад, хоч і не позбавили звання академіка. Впродовж майже трьох років вчений був безробітний і жив у злиднях. Лише наприкінці 1930-х рр. йому доручили керівництво аспірантами в Інституті мовознавства. У січні 1941 в академії наук відбулися урочистості з нагоди 70-річчя від дня народження і 40-річчя наукової діяльності А. Кримського.

У липні 1941 вченого заарештовано, звинувачено у керівництві антирадянським націоналістичним підпіллям, згодом вивезено до Кустанаю (Казахстан), де він помер у в’язничній лікарні 25 січня 1942. Реабілітований 1957.

У цьому будинку містилася цінна збірка сходознавчих раритетів вченого, доля якої дотепер невідома.

Тепер на першому поверсі офісні приміщення.

Література:

ДАК, ф. 143, оп. 2, спр. 1899; ф. 163, оп. 6, спр. 232; ІР НБУ, ф. ХХХVI; А. Ю. Кримський: Бібліогр. покажчик. – К., 1972; Академія наук України: Персональний склад. 1918–1993. – К., 1993; Веркалець М. М. А. Ю. Кримський у колі своїх сучасників. – К., 1990; Видатні вчені Національної академії наук України: Особові архівні та рукописні фонди академіків і членів-кореспондентів у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (1918–1998): Путівник. – К., 1998; Денисенко Г. Г. Неодмінний секретар ВУАН (А. Ю. Кримський) // Репресоване краєзнавство. – К., 1991; Наріжний С. Українська еміграція: культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. – Прага, 1942. – Ч. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 607 – 608.