Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Олена Авраменко, Володимир Могилевський, Олексій Овчаренко

441. Покровська церква, 1902–06 (архіт., мист.).

Пров. Мостицький, 2. На одному з пагорбів історичної місцевості Пріорка, що 1880 включена у межі міста.

Назва храму, як і церкви на вул. Покровській, 7 (див. ст. 440), походить від свята Покрови Пресвятої Богородиці православної церкви. Споруджена на місці дерев’яної Димитрівської церкви коштом пріорських городників, пожертвування Київської міської думи та приватних осіб. Проектування та закладини храму здійснив арх. Є. Єрмаков. Завершувалося будівництво під керівництвом арх. М. Казанського. Загальна вартість робіт склала 57 тис. крб. сріблом. З 1906 здійснювалося мистецьке опорядження храму.

Склад малярів, котрі працювали над оформленням храму, достеменно не з’ясований, але відомо, що в роботах брав участь худ. І. Їжакевич, риси індивідуальної творчої манери якого помітні у ряді настінних композицій храму та в кількох іконах. У кін. 1930-х рр. церкву закрили, 1939 пристосували під овочевий склад.

З 1940 використовується за призначенням.

Цегляна, пофарбована, у плані наближена до квадрата, з п’ятигранною апсидою і прямокутним притвором (загальна довж. 30,5 м, шир. 20,5 м) зі слабо вираженим трансептом. Належить до типу чотиристовпних кубоподібних храмів. Основний об’єм увінчують п’ять цибулястих бань, з яких чотири наріжні суто декоративні. У нартексі влаштовано невеликі хори.

Над чоловою частиною двоповерхового західного притвору підноситься дзвіниця, що складається з трипрогінної аркади, завершеної цибулястою декоративною банею. Вертикальний зв’язок між поверхами і дзвоновим ярусом забезпечують східці у виступних наріжжях притвору. Три основні входи – західні: у центрі притвору та по осях бічних нав. Притвор і рамена просторового хреста перекрито великим циліндричним склепінням (завширшки бл. 8 м), середохрестя – банею на циліндричному світловому підбаннику, що спирається на підпружні арки та пілони, наріжні компартименти – хрещатим склепінням, апсиду – чвертьсферичною конхою.

Дахи і бані вкрито бляхою й пофарбовано у зелений колір, яблука і хрести позолочено.

Вирішена у стилізованих формах російської архітектури 17 ст. Композиція симетрична відносно осі схід–захід, з домінантною центральною банею.

Розвинені горизонтальні членування, арки, напівколони, ніші, кокошники, зубці демонструють високу майстерність цегляного мурування та надають фасадам пластичної виразності. Відбитий по периметру храму рівень першого поверху західного притвору трактовано як цоколь, декорований в основному об’ємі прямокутними виїмками–ширінками. Наріжжя основного об’єму й трансепта підкреслено потужними здвоєними напівколонками з модифікованими романськими капітелями, увінчаними на рівні фриза кілеподібними кокошниками. Аналогічні за формою, але більші за розміром кокошники встановлено на підставах підбанників.

Скромніше оформлений західний притвор з арковим дзвоновим ярусом розчленовано пілястрами та лопатками.

Віконні й дверні прорізи з напівциркульними перемичками у притворі мають площинне обрамлення з кілеподібними завершеннями, в основному об’ємі – ошатні лиштви, що складаються з бічних напівколонок і фігурних кілеподібних сандриків, в які вписано по дві напівкруглі нішки. Напівколонками оздоблено також підбанники з арковими прорізами центральної бані й дзвіниці. Чотири наріжні декоративні бані встановлено на гладеньких підбанниках.

Вхід до храму влаштовано через ажурний металевий засклений ганок, прикрашений декором з кованого заліза.

Далі йде ряд невисоких, перекритих циліндричним склепінням приміщень, що займають перший ярус дзвіниці.

Їхнє первісне оформлення не збереглося. Ці приміщення ведуть до нартекса з невеликими хорами. За межами нартекса внутрішній об’єм храму стрімко розкривається догори. Найбільшої виразності форми інтер’єра досягають у широких арках центрального середохрестя та в оформленні підбанного простору, що відзначається оригінальним композиційним задумом.

Циліндричний підбанник встановлено не безпосередньо на паруси, як звичайно: він має нижню конічну частину, яка відіграє дуже важливу пластичну роль. Вона ніби втягує і концентрує всю енергію архітектурних форм, спрямовуючи її до зображення Христа Пантократора на склепінні бані, яке сяє в ореолі проміння, що лине з високих вікон підбанника. Вертикальний просторовий прорив та світловий акцент центральної частини підтримуються й відтіняються відкритими на всю висоту бічними навами. В їхньому освітленні досягнуто динамічного чергування сутінків та світла, при якому сонячні промені з шести великих вікон (по три з кожного боку) освітлюють нижню частину бічних нав. Разом з тим їхні склепіння затемнені і якоюсь мірою ніби відсічені світловими потоками, що посилює експресію зображених на них сцен. Центральну наву завершено широкою і пропорційно невисокою нішею головної апсиди. Бічні нави теж увінчано арковим обрамленням.

Орнаментальні й сюжетні розписи, виконані олійними фарбами по тиньку, щільним килимом вкривають всі поверхні стін, склепінь і стовпів церкви, починаючись приблизно на вис. 1,5 м від підлоги. Нижня частина стін має олійне пофарбування під темно-сірий мармур і відмежована від розписів широким уступчастим карнизом. У розписах переважають поєднання темно-синьої, яскраво-блакитної з золотом, білої й ніжно-зеленої з рудувато-вохристими та брунатно-червоними відтінками барв. Вражає розмаїття орнаментальних прикрас, які то майже точно цитують візерунки Софії Київської, варіюючи русько-візантійські мотиви, то вкривають архітектурні поверхні вишуканими й водночас подекуди натуралістично трактованими рослинними арабесками в дусі модерн.

Сюжетним розписам притаманний широкий діапазон тональних вирішень: від композицій на темному тлі у західному притворі та бічних навах до просвітленої колірної гами у підбанній частині. Розписи творять стилістично цілісну, логічно виважену систему.

Виконавська майстерність розписів нерівна через пізніші поновлювання.

Загалом зображення підпорядковані двом основним взаємозв’язаним темам: страждання-мучеництва й захисту-покрови, що поєднуються в образі Христа Вседержителя як втіленні вищої надії.

Склепіння над хорами також вкрито розписом: у центрі вміщено композицію «Богоматір Печерська» в пишних рослинних обрамленнях, обабіч неї сцени – «Жони-мироносиці біля гробу Господнього» (ліворуч від входу) й «Зустріч Христа з апостолами Петром та Андрієм на Тиверіадському озері».

Бічні сцени за манерою виконання, колірною гамою і типажем близькі до творів І. Їжакевича. Поверхню арки, що підтримує склепіння хорів, вкрито орнаментом з мотивами виноградного грона й лози, що надає розписам хорів святкового, життєствердного настрою.

Одразу за хорами, на склепінні зображено Христа в його останню земну мить. Погруддя розіп’ятого на хресті Ісуса майже губиться у червоно-чорному мороку, що впав на землю, за оповіддю євангеліста Луки, в мить його смерті. Арка за розп’яттям, що веде у центральну наву, прикрашена розписом у вигляді херувимів та стилізованих пальмових гілок – символу слави й перемоги. На внутрішній поверхні арки – образи святих великомучениць Варвари й Катерини в пурпуровому вбранні, що має символічне значення.

В їхніх постатях добре узгоджено канонічну фронтальність та динамічність постави, однак їхні обличчя вірогідно переписувалися, про що свідчить певна спрощеність рисунка. На стовпах навпроти зображено апостолів Петра і Павла. Склепіння у західних частинах бічних нав прикрашають орнаментальні розписи. Особливо цікавий рослинний візерунок у лівій наві у вигляді химерного букета-розетки з вохристо-рожевого стилізованого листя.

Далі ліворуч на стелі – композиція «Преображення», у консі – «Воскресіння», в південній наві – «Вознесіння», в консі – «Деісус». У сцені «Вознесіння» на першому плані перед Христом акцентовано постать ангела, що вирішена в сміливому ракурсі й значно посилює ефект глибини. На стовпах у навах зображено також святих Іоанна Воїна і Стефана, князів Олександра Невського і Володимира Святославича та ін.; на стовпах перед іконостасом – святі отці церкви Василій Великий, Іоанн Златоуст, навпроти них з двох боків – преподобні Антоній та Феодосій Печерські. У консі апсиди – велична постать Богоматері Покрови в темно-червоному мафорії з єпитрахиллю в руках.

На внутрішній поверхні тріумфальної (вівтарної) арки в медальйонах намальовано севастійських мучеників.

Христа на склепінні центральної бані зображено (за зразком у Володимирському соборі) не як грізного суддю, а як милостивого Спасителя. На конічній частині підбанника живописний фриз відтворює сцени земного життя Христа, серед яких центральне місце посідає «Тайна вечеря» (тепер має незадовільний стан, є осипи й відставання тиньку та фарбового шару). На парусах – образи євангелістів, що їх підносять вгору крилаті тварини-символи та ангели. Вдало віднайдені ракурси й жести підкреслюють враження руху.

Первісний іконостас церкви не зберігся. Наявний вирізьблений з дуба, одноярусний (за винятком трьох ікон на сюжет «Тайної вечері», що входять у другий ярус). Створений 1944–46 за малюнками та під керівництвом П. Антоненка. Царські врата й головні ікони акцентовано напівкруглими завершеннями, прикрашеними вздовж верхньої лінії прорізним ажурним орнаментом та хрестами. Колони, декоровані гвинтоподібними канелюрами, встановлено на постаменти-панелі з орнаментально-рослинними композиціями. Особливістю іконостаса є його тридільна структура, при якій частини в бічних навах повторюють центральну своїм сюжетним добором ікон: на всіх трьох частинах зображено Христа, Богоматір і «Тайну вечерю».

Ікони Христа й Богоматері у правій частині іконостаса є копіями-переробками образів з Володимирського собору. До них додано зображення святих великомучеників Іоанна Воїна та Димитрія Солунського, сцени «Здвиження хреста» і «Покрова Пресвятої Богородиці». Остання відзначається цікавою іконографією: Богородиця з ангелами стоїть на хмарах, що поділяють зображення на дві рівні частини. Нижче у стрімкій перспективі храмового інтер’єра – церковні ієрархи. Така композиція походить від козацьких «Покров». Ікону датують кін. 18 – поч. 19 ст.

Високими мистецькими якостями вирізняється велика ікона св. Миколи Мірлікійського, яку, вірогідно, написав І. Їжакевич. Образ святого вирішено за давнім іконографічним зразком – з непокритою головою та у площинно написаних єпископських строях, проте руку майстра реалістичної школи засвідчує об’ємне й фактурно розкуте моделювання обличчя.

Храм прикрашають також численні ікони, переважно кін. 18–19 ст., розміщені у кілька рядів на нижній частині стін і стовпів та в окремих різьблених дерев’яних кіотах. Більшість ікон має позолочене з пластичними прикрасами обрамлення, що надає стінам храму вигляду своєрідного іконостаса. Серед образів у північній наві особливу увагу привертає ікона народного типу «Успіння Богородиці», схожа за іконографією із зображенням Богоматері Печерської. У тій самій наві, ближче до іконостаса, міститься ікона пензля І. Їжакевича «Богоматір Несподівана Радість», що є, вірогідно, первісним варіантом композиції, на основі якої художник створив велику картину-ікону для Макаріївської церкви в Києві.

Комплекс художнього оформлення інтер’єра церкви – цікава пам’ятка своєї доби з притаманними їй формальностилістичними та ідейно-змістовими особливостями. В ньому органічно поєдналися неординарне об’ємно-просторове вирішення й система монументальних сюжетних і орнаментальних розписів, що наслідують прийоми формування образного синтезу, застосовані А. Праховим та В. Васнецовим в оформленні інтер’єрів Володимирського собору.

Покровська церква – історична архітектурна домінанта прилеглого району.

Масштабністю просторової композиції, пишністю орнаментального оформлення й насиченістю монументальними розписами храм має багато спільних рис з Володимирським собором. Проте Покровська церква – цілком оригінальний витвір архітектури і мистецтва.

Тепер храм УПЦ Московського патріархату.

Література:

Мурьянов М. Ф. Золотой пояс Шимона // Византия, Южные славяне и Древняя Русь, Западная Европа: Сб. статей в честь В. Н. Лазарева. – М., 1973; Контранев П. С. Приорская церковь и ее приход. – К., 1910; Титов Ф. Путеводитель при обозрении святынь и достопримечательностей Киево-Печерской Лавры и г. Киева. – Репринт. изд. 1910. – К., 1993.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 927 – 929.