Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Білокінь, Сергій Валяшко, Віктор Завада, Михайло Кальницький, Лариса Федорова

259.9. Житловий будинок 1910, в якому проживали відомі діячі науки і культури (архіт., іст.).

Вул. Микільсько-Ботанічна, 1/16. На розі з вул. Тарасівською.

Первісна забудова садиби склалася до серед. 19 ст., коли її власником був М. Лавров. 1894–1909 садибою володів міщанин Є. Гроздов, 1909–12 – аптекарський помічник М. Бродський, на замовлення якого на місці одноповерхового дерев’яного будинку споруджено наявний прибутковий будинок. Автор проекту – арх. М. Яскевич. З 1912 до поч. 1920-х рр., коли садибу було націоналізовано, вона належала члену Київського окружного суду, викладачеві Першого та Другого комерційних училищ М. Клюшникову, який мешкав з родиною у квартирі № 24 і в радянський час викладав у середніх та вищих навчальних закладах.

Наприкінці 1920-х рр. проведено капітальний ремонт і часткове перепланування споруди, внаслідок чого її первісна секційна схема ускладнилася влаштуванням цілої низки коридорів одночасно з помітним подрібненням структури житлових приміщень та зменшенням їхньої площі. Під час капітального ремонту кін. 1960-х рр. змінено оздоблення наріжної частини будинку – знято великі (на три прорізи) балкони, які мали металеві ажурні грати.

П’ятиповерховий, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, двосекційний. Довге крило виходить на вул. Микільсько-Ботанічну, коротке – на вул. Тарасівську. Практично незмінною залишилася конструктивна схема будинку, основу якої складають три поздовжні несучі стіни – дві зовнішні (виходять відповідно на вулицю та внутрішнє подвір’я садиби) й центральна (розташована на поздовжній осі споруди).

Вирішений у стилі модерн. Важливе місце в архітектурі фасадів посідають два парадні входи, виділені розкріповками з великими, зсуненими по вертикалі вікнами сходових кліток, а також ефектно зрізане наріжжя будинку, підкреслене чотирма невеликими балконами. Характерний для модерну декор складається з вертикальних лопаток на рівні третього–п’ятого поверхів, площинних надвіконних сандриків, стрічки ліпленого рослинного орнаменту між першим і другим поверхами. Чіткий ритм прямокутних віконних прорізів, пластично ускладнених різноманітними, але лаконічними елементами декоративного оздоблення, надає будівлі дещо суворого вигляду, властивого для часів переходу від модерну до конструктивізму.

Споруда – характерний зразок багатоквартирного прибуткового будинку поч. 20 ст. Значною мірою визначає архітектурно-просторову організацію навколишньої забудови, відіграє важливу роль у розкритті перспектив вулиць Тарасівської та МикільськоБотанічної.

У будинку проживали відомі діячі науки й культури.

4 липня – 11 серпня 1918 у квартирі № 20 винаймав помешкання у професора Київського університету К. Добровольського Вернадський Володимир Іванович (1863–1945) – природознавець, основоположник геохімії, біогеохімії та радіології, філософ, громадсько-політичний діяч, акад. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1912), УАН (з 1918), перший президент УАН (1918–21). У Києві проживав з 8 травня 1918 – спочатку на вул. Тарасівській, 20 (будинок не зберігся) у відомого вченого М. Василенка, який тоді був міністром освіти Української Держави, з 4 червня – на вул. Тарасівській, 10, куди знову переїхав у серпні.

У цей період очолював Комісію з вироблення законопроекту про заснування Української академії наук у Києві і при ній Національної бібліотеки України та Комісію з учених установ і вищих навчальних закладів, зокрема брав участь у розробці проектів створення українських державних університетів, які згодом було відкрито у Києві й Кам’янці-Подільському.

Як вчений-природознавець працював над проблемами ролі живої речовини в житті земної кори. Разом з М. Василенком, Д. Григоровичем-Барським, І. Демидовим, В. Набоковим та іншими провідними київськими і петроградськими кадетами, які проживали на той час у місті, зустрічався з головою ЦК кадетської партії П. Мілюковим, котрий перебував тут у травні–липні 1918 з секретною місією – відновлення за допомогою Німеччини єдиної Росії з тимчасовим центром у Києві.

1918–19 у квартирі № 20 проживав Добровольський Костянтин Ерастович (1867–1946) – лікар, вчений-гігієніст, професор, завідувач кафедри загальної гігієни Київського університету (з 1914). У березні 1919 був обраний представником від медичного факультету університету до Ради Колегії Павла Галагана.

Наукові праці присвячено питанням гігієни води і водопостачання, методиці санітарного дослідження тощо. Першим запропонував визначати кількість кишкових паличок для оцінки ступеня забруднення води. У вересні 1919 виїхав разом з В. Вернадським до Криму.

У 1920-х рр. у квартирі № 3 мешкав Яснопольський Леонід Миколайович (1873–1957) – економіст, акад. ВУАН (з 1925). У ці роки викладав у київських інститутах народного господарства ім. Є. Бош і кооперативному ім. В. Чубаря, а також в університеті. З 1919 – член, 1926–30 – голова Постійної комісії ВУАН з вивчення продуктивних сил України. 1931 переїхав до Москви.

1994–97 у квартирі № 14 жив Олійник Микола Якович (1923–97) – письменник. Попередня адреса – вул. Шовковична, 11.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 479, спр. 203; ф. 100, оп. 1, спр. 1190; ф. 163, оп. 46, спр. 281; ф. Р-895, оп. 11, спр. 22; ДАКО, ф. 1, оп. 246, спр. 128; Апанович О. Пророк зоряної доби // Україна. – 1988. – № 48; Вернадский В. И. Дневники. 1917–1921: Октябрь 1917 – январь 1920. – К., 1994; Історія Академії наук України. 1918–1923: Документи і матеріали. – К., 1993; Памяти профессора К. Э. Добровольского // Гигиена и санитария. – 1947. – № 10; Сытник К. М., Апанович Е. М., Стойко С. М. В. И. Вернадский: Жизнь и деятельность на Украине. – 2-е изд. – К., 1988.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 637.