Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Галина Скляренко

2003 р. Звід пам’яток Києва

Розмір зображення: 685:444 піксел

364. Пам’ятник Гончару О. Т., 2001 (мист.).

На розі вулиць М. Коцюбинського та Чапаєва. У сквері, неподалік будинку, в якому проживав письменник (вул. Б. Хмельницького, 68).

Автор – ск. В. Чепелик. Розміри: вис. скульптури – 2,40 м, постамент – 0,82 × 1,89 × 1,47 м.

Гончар Олесь (Олександр Терентійович; 1918–95) – письменник, літературознавець, сценарист, громадсько-політичний діяч, акад. АН УРСР (з 1978), Герой Соціалістичної Праці (1978).

Голова правління Спілки письменників України (1959–71), секретар Спілки письменників СРСР (1959–86), Голова Українського республіканського комітету Захисту Миру, член Всесвітньої Ради Миру (1973). Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1962), Ленінською премією (1964), Державною премією СРСР (1948, 1949, 1982). Співпрацював із Товариством української мови ім. Т. Шевченка, Народним Рухом України, виступав на захист української мови, повернення і відновлення видатних пам’яток української культури. Почесний доктор Альбертського університету (Канада).

Визнаний «Всесвітнім інтелектуалом 1992–93 років». Автор романів: «Прапороносці», «Таврія», «Перекоп», «Людина і зброя», «Тронка», «Собор» та інших, що стали етапними для української літератури 2-ї пол. 20 ст. Ім’ям О. Гончара названо Всеукраїнський фонд відтворення визначних пам’яток України, вулицю в Києві.

Бронзову постать О. Гончара, вирішену на повний зріст, встановлено на сіру гранітну брилу неправильної природної форми. Реалістична пластика скульптури з детальним відтворенням рис зовнішності та одягу підкріплена сюжетністю композиційно-образного вирішення: письменник зображений під час відпочинку. Він сидить у вільній позі, заклавши ногу за ногу, права рука лежить на коліні, ліва спирається на камінь. Довге пальто спадає м’якими складками, на шиї портретованого – довгий вузький шарф, один кінець якого звисає на груди, другий перекинутий на спину. Поряд на камені праворуч – виконані з бронзи капелюх, книжка та листя каштана. Один листок, що наче впав з дерева, лежить біля ніг. На передньому боці каменя, праворуч від постаті викарбувано напис: «З любові – творчість, з любові – щастя людське» та підпис О. Гончара, стилізований під факсиміле, на правому – дати життя.

Скульптуру встановлено на рівні землі, на сірій гранітній бруківці, якою також вкритий невеликий майданчик перед нею. Природний нахил скверу, де стоїть пам’ятник, підкреслений трьома низькими гранітними сходинками.

Жанрове трактування образу, його наближеність до глядача, реалістичність пластики надають пам’ятнику художньої переконливості, органічно вводять його в навколишнє архітектурно-природне середовище.

Література:

Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997; Погрібний А. Олесь Гончар. – К., 1987.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 853 – 854.