2003 р. Звід пам’яток Києва

Марія Кадомська, Тетяна Товстенко, Лариса Федорова

266.8. Житловий будинок 1888, в якому містилися Музично-драматична школа Блуменфельда С. М., Музично-драматичне училище Лєсневич-Носової М. К. (архіт., іст.).

Вул. Михайлівська, 16-а. У рядовій забудові вулиці на розі з колишнім пров. Запланним, перетвореним на поч. 20 ст. на внутрішньоквартальний проїзд.

Садиба належала київському міщанину Я. Федорину. 1891–92 дворянин, присяжний повірений Л. Грабовський купив за роздільними актами дві ділянки – у Я. Федорина (№ 16-а) та у міщанки Н. Просняченкової (№ 16-б), утворивши таким чином нову садибу. 1909 садиба № 16-а перейшла у власність І. Мазаракі.

Житловий будинок зведений за проектом техніка-арх. А. Краусса на замовлення Я. Федорина разом зі службовим корпусом із льодовнею (не зберігся).

На поч. 20 ст. дещо переплановано перший поверх, змінено місця під’їзду і входу. На першому поверсі були майстерні з пошиття одягу, виготовлення штучних квітів тощо. У 1990-х рр. перший поверх і напівпідвал пристосовано під торговельні приміщення й облицьовано плитами сірого вапняку.

Через перепад рельєфу будинок три-, чотириповерховий (частково з напівпідвалом), цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, двосекційний, з чотирма сходовими клітками (дві з них – колишні чорні), з чотирма квартирами у центральній секції та двома – у бічній, кожна з яких має парадні й чорні входи. Перекриття дерев’яні, покрівля бляшана по дерев’яних кроквах.

Оформлений у цегляному стилі. Головний симетричний фасад розчленовано центральною й бічними розкріповками на дві віконні осі, увінчаними невеликими аттиками. Нижній поверх з проїздом на правому фланзі позбавлений архітектурного декору. Всю площину інших поверхів розкреслено гладенькими лопатками з верхніми накладними ступінчастими деталями. Між другим і третім поверхами проходить карнизний гурт. Прямокутні віконні прорізи та дверний отвір оздоблено замковими каменями.

Будинок завершує антаблемент з аркатурним фризом, рисунок якого тотожний декоративним зубчикам дрібніших членувань. Симетрію загальної композиції посилюють чотири балкони з простими металевими гратами. В інтер’єрі окремих приміщень збереглися ліплені розетки й карнизи. Є типовим зразком прибуткового будинку кін. 19 ст.

У кін. 19 ст. в будинку містилася Музично-драматична школа Блуменфельда Станіслава Михайловича (1850–98) – піаніста, композитора, педагога.

Австрійський підданий. З 1885 викладав гру на фортепіано в Інституті шляхетних дівчат, водночас до поч. 1890-х рр. торгував музичними інструментами. Жив на вулицях Інститутській, 30 і Банковій, 3 (будинки не збереглися).

1893 відкрив власну школу, яка проіснувала до 1902. Складалася з музичного і відкритого 1894 драматичного відділів. У закладі працювали відомі діячі культури: на музичному відділі у класі сольного співу – оперні співаки К. Массіні (Веденяпіна), К. Прохорова-Мауреллі; хорового співу – С. Блуменфельд; фортепіано – С. Блуменфельд, М. Лисенко; скрипки – К. П’ятигорович; віолончелі – І. Шебелик; теорії та історії музики і сольфеджіо – Г. Любомирський; на відділі драми дикцію, декламацію і сценічну практику викладали актори А. Долинов, Є. Недєлін та ін. Викладачі і учні школи поставили на сцені театру «Соловцов» кілька вистав, влаштовували публічні концерти, у т. ч. хору під керівництвом С. Блуменфельда. Серед вихованців були оперний співак Г. Внуковський, композитор і диригент О. Кошиць.

Після смерті засновника школа містилася на сучасній вул. Л. Толстого, 1.

На поч. 20 ст. у цьому будинку проживала Лєсневич-Носова Марія Каетанівна – піаністка, педагог; містилося засноване нею Музично-драматичне училище. Мало підготовче, музичне, драматичне відділення, оперний клас.

Навчання було платне, у хоровому класі драматичного відділення – безкоштовне. Крім М. Лєсневич-Носової, яка викладала гру на фортепіано, в училищі працювали відомі діячі культури: актор і режисер М. Соловцов (директор до 1902), літератор Г. Александровський (історія театру), актори М. Багров, Є. Недєлін, М. Старицька (дикція, декламація, сценічна гра), хормейстер і композитор О. Глуховцев (хоровий спів) та ін. З 1905 училище розміщувалося в садибі на вул. Софійській, 25-а, 25-б, з 1906 – на вул. Хрещатик, 13 (будинок не зберігся). М. Лєсневич-Носова мешкала пізніше на вул. Прорізній, 11 (будинок не зберігся). За цією ж адресою продовжувало діяти й училище.

Тепер у напівпідвалі – кафе «Терен», сервісний центр «Спорттекс».

Література:

ДАК, ф. 78, оп. 1, спр. 34, 259; ф. 163, оп. 41, спр. 3129; Кузьмін М. «Музичні» будинки // Культура і життя. – 1980. – 18 верес.; Мистецтво України: Енциклопедія: В 5 т. – К., 1996. – Т. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 657 – 658.