2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Тетяна Товстенко

266.13. Садиба, серед. 19 – поч. 20 ст. (архіт.).

Вул. Михайлівська, 18-а, 18-б, 18-в. У рядовій забудові вулиці.

Історія садиби відома з серед. 19 ст., коли її власником був купець В. Смирнов. З 1872 належала дружині купця О. Миславській, з 1893 – дворянці І. Обнинській. 1872 на замовлення О. Миславської звернений до вулиці триповерховий будинок перебудовано; на подвір’ї зведено два цегляні флігелі (не збереглися). Автор проекту – арх. О. Шіле. 1894 за проектом арх. В. Ніколаєва на замовлення І. Обнинської до будинку прибудовано два флігельні триповерхові крила (збереглося праве), на подвір’ї споруджено новий флігельний будинок і служби на місці старих. У глибині садиби було розбито сад.

1911 фасадний будинок підвищено до чотирьох з половиною поверхів, фасади перероблено в стилі модерн, вище за рельєфом прибудовано новий п’ятиповерховий об’єм у тому ж стилі (у будівництві брав участь арх. І. Ганф). У 1995–98 здійснено капітальний ремонт з внутрішнім переплануванням і надбудовою правої частини (архітектори В. Смирнов, Т. Григор’єва). На поч. 20 ст. частину приміщень займали магазин і склад аптекарських товарів, 2-а шпалерно-декоративна артіль, кінний виїзд і каретна майстерня купця 2-ї гільдії М. Масалітіна (службовий будинок), квартирував 21-й санітарний батальйон, пізніше відряджений на Далекий Схід для участі в російсько-японській війні 1904–05. Під час визвольних змагань 1917–21 у флігелі містилася українська друкарня.

Головний будинок (18-а). На червоній лінії забудови вулиці.

П’ятиповерховий з цокольним поверхом, цегляний, тинькований під цеглу з розшивкою швів (під час останнього ремонту), цоколь облицьований керамічною плиткою, що імітує мурування.

Загальний план П-подібний. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах двосхилий з мансардою, критий бляхою.

Будинок складається з двох різночасових (раніше й різних за висотою) частин-секцій, розділених у плані капітальною стіною, первісна з яких розташована нижче за рельєфом.

Споруджений у стилі модерн, але з різним архітектурним вирішенням фасадів. Нижня Г-подібна у плані секція, в основу якої покладено первісний об’єм, складалася з двох, тепер – з чотирьох квартир на поверсі. Симетричний фасад на 14 віконних осей п’ятидільний за композицією, основою якої є центральна та дві бічні розкріповки.

Розкреслений міжповерховими гуртами, п’ятий (надбудований) поверх з квартирами у двох рівнях чітко відокремлений від старої частини карнизом великого виносу. Цокольний і перший поверхи рустовані. Бічні розкріповки розчленовано лопатками з характерними для модерну вертикальними прорізами на верхніх трьох поверхах. Головний вхід виділено площинним модерністичним порталом з трикутним щипцем, тинькованим під рваний камінь. Прямокутні й лучкові вікна оздоблено індивідуально на кожному поверсі. Замість прямокутних балконів обабіч центральної розкріповки зроблено нові, у плані трапецієподібної форми. Завдяки надбудові, що отримала пластичну форму завершення у дусі бароково-модерністичних традицій, первісний перепад висот між суміжними секціями було знівельовано.

Верхня п’ятиповерхова секція витягнута в бік подвір’я, у плані прямокутна, з асиметричними заглибленнями у бічних гранях. Розрахована первісно на дві, пізніше переобладнана на три квартири на поверсі. Семивіконний фасад має характерну для модерну асиметричну композицію. ЇЇ акцентом є розташована ліворуч тривіконна розкріповка з аттиковим поверхом, увінчаним дугоподібним фронтоном з тридільним вікном та декоративними стовпчиками по флангах. У розкріповці влаштовано проїзд на подвір’я та вхід у секцію під спільним дугоподібним ліпленим гуртом, що спирається на рустовані бічні лопатки. Вікна прямокутні, видовжених пропорцій, оздоблені індивідуально на кожному поверсі.

Чотиривіконна фасадна частина з великими балконами знизу включає два широкі вітринні прорізи, зверху була увінчана виступним площинним карнизом на кронштейнах (втрачені під час ремонту). Геометризований ліплений орнамент рослинного характеру застосовано у стрічці між вікнами третього поверху та в оздобленні верхніх частин цегляних стовпчиків парапету (металеві грати втрачено). Привертає увагу обробка проїзду і прилеглої до нього підпірної межової стіни.

В інтер’єрі вестибюля збереглися металеві ковані огородження сходів вишуканого візерунка та широкі профільовані дерев’яні поруччя. Оздоблення інтер’єрів квартир втрачено.

Будинок відзначається простотою й чистотою пропорцій, вишуканістю архітектурного оздоблення у стилі модерн, а його надбудова є зразком сучасної стилізації форм історичної архітектури.

Службовий будинок (18-в). У глибині садиби.

Складається з одно- і двоповерхового об’ємів, цегляний, пофарбований, у плані близький до Г-подібного. Дах вальмовий, критий шифером. Одноповерховий об’єм оздоблений щипцем з трьома уступами. Двоповерхова частина акцентована лопатками, видовжені прямокутні вікна обрамлені широкими цегляними лиштвами.

Флігель (18-б). На подвір’ї, паралельно головному будинку.

Двоповерховий, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний. Після ремонту 1995–98 надбудовано мансардний поверх у структурі високого даху.

Перекриття пласкі.

Оформлений у цегляному стилі. Ризаліт головного входу розміром на один отвір вирішений асиметрично. Наріжжя ризаліту і будинку підкреслені лопатками, рустованими на першому поверсі, на верхньому – з накладними цегляними деталями. Вінцевий карниз – з дрібними зубчиками й поличками по верху. Композицію будинку доповнюють три фронтони аттикового поверху, що завершують ризаліт і бічні частини фасаду. Вони розчленовані пілястрами, оздоблені декоративними нішами й арковими прорізами вікон.

На другому поверсі – широкі балкони з металевим мереживом грат. В інтер’єрі збереглися металеві огородження сходів.

Садиба – зразок досить поширеного у Києві прийому розташування малоповерхового флігельного будинку-особняка у тилу великого прибуткового будинку.

Тепер у будинку № 18-а на першому поверсі та в напівпідвалі магазин побутової техніки «Електроленд», у № 18-б офіси меблевої фірми, в № 18-в Українська автомобільна компанія BMW.

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 288, 4675; ДАКО, ф. 1, оп. 247, спр. 81; ф. 1636, оп. 6, спр. 271.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 661 – 662.