2003 р. Звід пам’яток Києва
Сергій Білокінь, Ольга Зливкова, Тетяна Товстенко, Лариса Федорова
266.17. Садиба кін. 19 – поч. 20 ст., в якій містилося Київське римсько-католицьке доброчинне товариство, проживали Виноградов В. В., Томілін С. А. (архіт., іст.).
Вул. Михайлівська, 7 – вул. Мала Житомирська, 8. Розташована між двома вулицями, була наскрізною.
1858 складала єдину велику садибу з сусідньою ділянкою за сучасною адресою – вул. Михайлівська, 5 (будинок не зберігся) – вул. Мала Житомирська, 6, що належала надвірному раднику І. Никитенку.
1886 садиба за духівницею перейшла до О. Загорської, яка розділила її на дві, сусідню продала 1887 В. Чоткіну.
Цю частину отримав у спадок її син – надвірний радник Я. Загорський. 1893 ділянку придбала дружина помічника бухгалтера Київської контори Державного банку О. Кравченко (Лічкова), яка залишалася власницею до 1921. За її володіння склалася сучасна забудова, що включає два житлові прибуткові будинки й дві службові споруди. Останні повністю перебудовані й втратили архітектурно-історичну цінність.
Житловий будинок (№ 7). У ряді суцільної забудови вулиці. Зведений 1894 за проектом арх. М. Казанського.
На першому поверсі містилися магазини. 1998 здійснено ремонт.
Триповерховий, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, односекційний. Перекриття пласкі.
Виконаний з використанням ренесансно-барокових мотивів. П’ятидільна структура дев’ятивіконного фасаду виявлена пілястрами. Центральна одновіконна частина увінчана трикутним фронтоном з маскароном. Над вхідними дверима (їхні первісні дерев’яні стулки нещодавно замінені), влаштованими по осі фасаду, – масивний балкон на консолях. Перший поверх рустований, підвіконні фільонки другого і третього поверхів заповнені ліпленим орнаментом. Над вікнами другого поверху – гірлянди з масками Меркурія. Вертикальні фільонки центральних пілястрів оздоблені рослинними мотивами, вінцевий карниз – меандровим орнаментом і модульйонами.
Огородження чорних дерев’яних сходів зроблені у вигляді балюстради. Між парадними й чорними сходовими клітками – скляна перегородка. У вестибюлі парадних сходів – ліплені розетки на стелі та карнизах. На дворовому фасаді виділено велике вікно сходової клітки на другому поверсі. Інтер’єри будинку зазнали значних змін, тільки в окремих кімнатах збереглися фрагменти первісного ліплення.
Будинок – зразок рядової київської забудови кін. 19 ст. у стилі історизм.
Житловий будинок (вул. Мала Житомирська, 8). На червоній лінії вулиці, у ряді щільної периметральної забудови. Зведений 1912 за проектом арх. М. Казанського.
Чотириповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний, перекриття пласкі.
Оформлений у стилі модерн з притаманним йому вертикальним членуванням. Композиція восьмивіконного фасаду асиметрична за рахунок підвищеного об’єму комунікаційних приміщень на правому фланзі. Широкі прямокутні вікна сходової клітки мають багатодільне заповнення готичного абрису, на першому поверсі – великі вітринні прорізи, інші вікна – двостулкові, видовженої прямокутної форми. Архітектурний декор фасаду геометричного характеру виконано у відкритій цеглі й доповнено темно-червоними та зеленими майоліковими вставками. Він складається з вертикальних канелюрованих гуртів у міжвіконнях верхньої частини фасаду, шахівниці з прямокутних нішок у надвіконнях другого та підвіконнях четвертого поверхів, своєрідного фриза з пласких кіл над третім поверхом. Під вінцевим розкріпованим карнизом – фриз з майоліковими прямокутними вставками темно-червоного кольору. Металеві грати балконів – з волютоподібних завитків та рослинних елементів (збереглися на четвертому поверсі, на другому і третьому – замінені) стилістично не узгоджені з архітектурою фасаду.
Будинок є оригінальним витвором київського модерну.
Забудова садиби – зразок вдалого поєднання різностильових будинків, споруджених у різний час за проектом одного архітектора.
У будинку на вул. Малій Житомирській, 8 у 1907–12 містилося Київське римсько-католицьке доброчинне товариство, створене 1903. Ставило за мету допомагати нужденним католицького віросповідання у м. Києві одягом, їжею, ліками, працевлаштуванням; у придбанні необхідних для роботи матеріалів та інструментів, у збуті виробів; влаштуванні старих у богадільні, притулки, малолітніх – у ремісничі й навчальні заклади і притулки, хворих – у лікарні тощо. Товариство існувало за рахунок членських внесків, пожертвувань, зборів під час доброчинних акцій тощо. До складу правління входили: старший інженер шляхів сполучення Управління Південно-3ахідної залізниці К. Комарницький (голова), лікарі Б. Кнотте, М. Пеньковський, М. Петкевич, інж. І. Рудницький (секретар), адвокати С. Жеромський, М. Моргулець, власник меблевої фірми Й. Кімаєр, ксьондз каноник Олександрівського костьолу С. Помірський.
Серед членів товариства були старшини Польського громадського зібрання «Кресало» А. Соколовський (адвокат) і С. Шосткевич, архітектор К. Іваницький та інші польські громадські діячі.
При канцелярії працювало довідкове бюро з працевлаштування. За роки свого існування товариство створило чотири дитячі притулки – на вулицях Предславинській, 2, Кирилівській, 34, Осіївській, 6 (тепер вул. Герцена), бульв. Бібіковському, 90 (тепер бульв. Т. Шевченка); притулок св. Вацлава – робочий будинок для хлопців на вул. Поліцейській, 15 (тепер вул. І. Федорова) і за цією ж адресою – притулок для старих жінок; притулок св. Ядвіги – дешевий гуртожиток для жінок, які шукають роботу (вул. Мала Житомирська, 8).
1917 при трьох дитячих притулках відкрито нижчі навчальні училища для хлопців і дівчат з викладанням польською мовою. До 1907 правління товариства містилося на пров. Десятинному, 7; у 1912 переїхало на пров. Троїцький, 6 (тепер вул. А. Тарасової). Зі встановленням радянської влади припинило діяльність.
1906–09 у будинку № 8 проживав Виноградов Василь Васильович (1876–1927) – лікар-терапевт, вчений, завідувач кафедри госпітальної терапії медичного факультету Київського університету (з 1919), Київського медичного інституту (1921–27). По закінченні університету 1905 залишений в ньому ординатором, стипендіатом для підготовки докторської дисертації, яку захистив у травні 1909 і отримав дозвіл на викладання по кафедрі пропедевтичної клініки на посаді приватдоцента. У цей період одночасно працював лікарем Києво-Подільського духовного училища. Досліджував хвороби крові й кровотворення, ендокринної системи, органів травлення. В наступні роки проживав на вул. Рейтарській, 18.
1917–18 у квартирі № 7 (пізніше – в № 4) будинку № 7 мешкав Томілін Сергій Аркадійович (1877–1952) – лікар, вчений у галузі соціальної гігієни та євгеніки, історик медицини.
Брав участь в українському державотворенні. У липні–грудні 1918 – начальник статистичного відділу Міністерства народного здоров’я Української Держави. Один з організаторів 2-го Всеукраїнського з’їзду лікарів у жовтні 1918. У радянський час – завідувач статистичного відділу Наркомату охорони здоров’я УСРР, завідувач кафедри соціальної гігієни Харківського медінституту; 1934–38 працював в Інституті демографії та санітарної статистики АН УРСР, Українському науково-дослідному бюро санітарної статистики в Києві. Автор низки монографій, посібників для сільських лікарів, статей (загалом понад 100).
Тепер будинок на вул. Михайлівській, 7 відселений, на першому поверсі – овочевий магазин.
Література:
ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4775; ф. 99, оп. 2, спр. 473; ф. 100, оп. 1, спр. 1674; ф. 143, оп. 2, спр. 1159, 2837; ф. 163, оп. 3, спр. 231; оп. 41, спр. 4684; оп. 46, спр. 90; ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 557; ф. 1636, оп. 6, спр. 6; Відродження. – 1918. – 9, 12, 13, 23 жовт.; Грандо А. А. Развитие гигиены в Украинской ССР. – К., 1975; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841–1991). – К., 1991; Петров П. Т. С. А. Томилин – выдающийся гигиенист и историк медицины // Врачебное дело. – 1958. – № 11; Його ж. С. А. Томилин: К 10-летию со дня смерти // Сов. здравоохранение. – 1963. – № 7; Устав Киевского римско-католического благотворительного общества. – К., 1916.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 667 – 668.