2003 р. Звід пам’яток Києва

Раїса Бондаренко, Лариса Федорова

268. Михайлівський провулок, 19 – поч. 20 ст. (архіт., іст., містобуд.).

Від вул. Михайлівської до пров. Т. Шевченка. Сполучається з вулицями Малою Житомирською, А. Тарасової, Софійською, через сходи – з вулицями Ірининською і Паторжинського. Є поперечною планувальною віссю на південній території колишнього «міста Ярослава». Сучасне трасування здійснено за планом реконструкції Старокиївської частини Києва у 1830-х рр. (неофіційна назва – пров. Прорізний).

З 1869 – сучасна назва, пов’язана з Михайлівським Золотоверхим монастирем. До 1962 до складу провулка входила також сучасна вул. Паторжинського. Розпланований упоперек Старокиївської гори, неодноразово змінює ухил, що надає йому особливого колориту й своєрідності. Незвичним є тупикове завершення провулка, який упирається в споруджену в 1950-і рр. підпірну стіну зі сходами, що ведуть до вулиць Паторжинського та Ірининської. Значний перепад рельєфу (бл. 10 м) ще 1899 зумовив розпланування цього відрізка провулка з під’їздами до будинків з метою протипожежної безпеки.

Забудований по фронту житловими будинками різної довжини (від 20 до 50 м), вирішеними у характерних для кін. 19–поч. 20 ст. стилях: цегляному (№ 3/16 – наріжний будинок, 14, 19/18, 20, 24/9), модерн (№ 3/16 – рядовий будинок, 9-а, 9-б), історизму (№ 12, 17, колишній пров. Михайлівський, 37 – тепер вул. Паторжинського, 4), конструктивізму (№ 4). В їхньому спорудженні брали участь архітектори М. Казанський (колишній пров. Михайлівський, 35 – тепер вул. Паторжинського, 6), В. Ніколаєв (№ 14, 17, 19/18, 20), В. Риков (№ 9-а і 9-б) та ін. Периметральна забудова провулка в цілому зберегла архітектурну цінність.

Історико-культурне значення провулка пов’язане з проживанням у ньому відомих діячів науки, культури, мистецтва.

В будинках садиби № 9-а, 9-б мешкали радянський державний діяч Н. Кальченко, скульптор Г. Кальченко, двічі Герой Радянського Союзу А. Кравченко, фізик В. Лашкарьов, композитор Г. Майборода, актриса К. Осмяловська, вчений у галузі лісництва Д. Товстоліс, громадсько-політичний діяч М. Шраг; у № 12 – історик, фольклорист П. Глядківський, дослідниця української наукової мови К. Кондратьєва, художниця О. Троїцька-Гусєва; в № 14 перебував під час приїздів до Києва письменник Панас Мирний; в № 20 мешкав арх. О. Кривошеєв; у колишньому пров. Михайлівському, 35 – тепер вул. Паторжинського, 6 – лікар, вчений, громадський діяч С. Томашевський.

1917–19 тут містилася редакція центрального органу Української соціал-демократичної робітничої партії – «Робітничої газети», навколо якої згуртувалися визначні культурно-громадські й політичні діячі, письменники, у т. ч. її редактори – В. Винниченко, М. Авдієнко.

Значну частину цінних історико-культурних об’єктів втрачено. Знесено будинки, в яких у різний час на поч. 20 ст. жили: архітектор М. Бобрусов, видавець В. Кульженко, лікар, завідувач кафедри Київського університету І. Титов (усі – в № 28); фольклорист, акад. ВУАН А. Лобода (№ 25 і 30); музикознавець, фольклорист, літературознавець Д. Ревуцький (№ 30); у 1900–10-х рр. – піаніст, композитор, викладач Музичного училища, професор консерваторії (з 1919) Г. Ходоровський (Морд-Ходоровський; № 27) та ін. У будинку № 10/2 у кін. 19 ст. діяла караїмська кенаса, яка з побудовою 1900 власного приміщення була переведена на сучасну вул. Ярославів Вал, 7; у № 13/14 розміщувалися Класи живопису, рисування та креслення, де викладали відомі київські митці; в № 30 був штаб 9-ї кавалерійської дивізії, якою командував генерал-майор М. Сухомлинов; у № 34 наймали приміщення Київський відділ Російського товариства Червоного Хреста та його місцевий комітет, до яких входили понад 130 членів – відомих в Україні підприємців, державних, церковних, культурно-громадських діячів.

Література:

Архів Інституту «Укрпроектреставрація». Історико-архітектурна інвентаризація м. Києва. – К., 1984; ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 5148, 5857; Весь Киев: Адресная и справочная книга на … (1900–1915) год. – К., 1900–1915; Вулиці Києва. – К., 1995.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 687 – 688.