1999 р. Звід пам’яток Києва

Марина Виноградова

Садиба, 19 – 20 ст.

(архіт.).

Вул. Нижній Вал, 19 – 21.

Утворилася в 1887 р. внаслідок об’єднання київським купцем 1-ї гільдії І. Бліндером двох садиб, що існували тут після пожежі Подолу 1811 р. В її забудові – два фасадні цегляні будинки (№ 19 і 21) та вальцьовий млин у глибині садиби № 19 (№ 19-д) – являють історико-архітектурну цінність.

Будинок № 19 міститься на червоній лінії забудови Нижнього Валу. З’явився 1871 р. внаслідок проведеної чиновником О. Арисенком реконструкції одноповерхової крамниці на п’ять вікон та двоповерхового флігеля на три вікна, споруджених на цьому місці в 1839 р. київським громадянином К. Циганковим та в 1862 р. його сином, колезьким секретарем Д. Циганковим. Триповерховий, цегляний, оформлений у стилі пізнього класицизму. Має дев’ять осьових віконних прорізів, займає усю ширину червоної лінії забудови садиби № 19. Нижній поверх, призначений під магазини, спочатку мав дверні отвори, які згодом замінено вітринами. Фасад розділено по горизонталі міжповерховим карнизним поясом. На другому поверсі – стрічковий руст. Вікна другого поверху – напівциркульні, із замковими каменями. Верхній дерев’яний мансардний поверх надбудовано О. Арисенком замість запланованого за проектом прямокутного парапету (без дозволу Київської міської управи, у порушення існуючого на той час будівельного закону). Замінений на повноцінний цегляний третій поверх 1994 р. У 1892 р. новий власник садиби І. Бліндер за проектом арх. О. Кривошеєва добудовує до фасадного будинку з боку подвір’я два флігелі – двоповерховий і триповерховий з пишним декоративним оздобленням у цегляному стилі.

В 1870 – 80 рр. у цьому будинку і в розташованих поряд малоповерхових будівлях садиби № 21 розміщувався нічліжний притулок.

В 1889 р. впритул до будинку № 19 І. Бліндером на місці одноповерхових дерев’яних крамниць 1830-х pp. за проектом арх. А. Геккера споруджено триповерхове цегляне крило (№ 21). Симетрично-осьову композицію фасаду, виконаного в стилі неоренесанс, порушує невеликий допоміжний об’єм ліворуч завширшки в одне вікно. Тут містився парадний вхід у будинок (на другий і третій поверхи). Центральна частина виділена фігурним аттиком на даху та балконом на другому поверсі, під яким розміщено проїзд на подвір’я. Нижній поверх використовувався під магазини. Тут розміщено чотири широкі вітрини з вхідними дверима по центру. По всій висоті будинок розчленовано пишно декорованими пілястрами через кожні два вікна, рустованими на рівні першого поверху. Над вікнами – лучкові сандрики. На другому поверсі – підвіконні тяги на кронштейнах, на третьому – підвіконні тяги на стояках, між якими – прямокутні ніші. Будинок завершено карнизом та антаблементом. Дах двосхилий. По флангах даху – металеві ажурні парапети з тумбочками. Планування анфіладно-секційне.

У цих двох будинках на верхніх поверхах в 1899 – 1916 рр. містився готель «Бліндер», на першому поверсі – кондитерська «Нова Вікторія», їдальня Грінберга, пивна Ріхтера, крамниця з продажу масла Цейтліна і Грінберга, тютюну від «Торгового будинку Цейтліна», борошна Кагана; галантерея Бабчиної, у підвалах – рейнські винні льохи Бліндера. На території садиби також був завод штучних мінеральних вод, артезіанський колодязь. У 1920-х pp. тут діяла єврейська молитовня. В 1894 р. у затиллі садиби І. Бліндером зведено споруду вальцьового млина (№ 19-д), який 4 січня 1900 р. згорів (за 6 років існування горів двічі). Відбудований в 1900 р. за проектом арх. О. Кобелєва, який 1914 р. ще раз відновив його після чергової пожежі. Триповерховий цегляний корпус із четвертим мансардним поверхом (замінений на повноцінний в 1950 р.), виконаний у цегляному стилі. На кожному поверсі – по сім осьових віконних прорізів, по горизонталі – карнизні пояси між усіма поверхами, між вікнами – пілястри. Будинок завершено карнизом та декоративним поясом із дентикулами. Вікна останнього мансардного поверху за проектом було прикрашено трикутними сандриками та прямокутними лиштвами. На першому поверсі вікна – з лучковими перемичками, на другому і третьому – ще й з підвіконними нішами.

В 1916 – 22 рр. власником садиби був київський купець 1-ї гільдії Л.-Л. Майстер, родині якого після націоналізації в 1922 р. будинки садиби передано в орендне користування. В 1950 р. будинок колишнього млина реконструйовано під гуртожиток для робітників із заміною мансардного поверху. Споруди садиби являють характерний зразок житлової та промислової забудови Подолу кін. 19 – поч. 20 ст.

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 1539, 1540; ф. 143, оп. 2, спр. 1406; ф. 163, оп. 41, спр. 301, 3676, 4237, 4319, 4471, 4698;

ДАКО, ф. 1, оп. 295, спр. 54013; ф. Р-432, оп. 2, спр. 984.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 237.