Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Тетяна Товстенко

554. Церква Успіння пресвятої богородиці (старообрядницька), кін. 19 – поч. 20 ст. (архіт.)

Вул. Почайнинська, 26. У глибині церковної ділянки садибної забудови, між вулицями Верхній Вал і Хорива. Є невід’ємним елементом містобудівної композиції кварталу.

До складу садибного ансамблю, крім церкви, входили двоповерховий дерев’яний будинок на цегляному цоколі, де містилися служби, цегляний будинок, споруджений 1896 (надбудований 1898), що належав громаді (знесений 1986). Ділянку було обнесено високим глухим дерев’яним парканом. Автор комплексу – арх. М. Казанський. З 1890-х рр. садиба належала домовласникам – міщанам В. Кушнарьову, Є. Гропинову, Г. Аврамову, П. Істоміну, які згодом стали священнослужителями церкви Вознесіння (первісна назва церкви Успіння Пресвятої Богородиці).

Одноповерхова, мурована. У плані витягнутий, трохи порізаний виступами прямокутник, що складається з об’єму церкви більш раннього будівництва (1897), органічно поєднаної прибудовою під час розширення її 1908. Конструкції покрівлі – дерев’яні крокви, стеля підшивна. Кладка виконана на вапняному розчині. В архітектурі використано елементи класицизму.

Планувальна схема споруди надзвичайно проста: через тамбур – вхід до зали, поділеної порталом на дві половини: чоловічу та жіночу. У торцевій частині зали – амвон і вівтар, ліворуч від якої і праворуч від входу – маленькі приміщення з антресолями для збереження церковного начиння. Основні об’єми підкреслено двома декоративними, витончено прорисованими верхами з цибулястим завершенням. Один розміщено над основним об’ємом молитовної зали на ступінчастій, облямованій тонким піддашком брандмауерній стіні, другий – над тамбуром головного входу до церкви. Такий прийом створює своєрідний акцент у забудові вулиці. Лаконічний цегляний карниз підкреслено ритмом сухариків, облямування вікон виконано у вигляді заглиблених прямокутних ніш. Споруду пофарбовано в два кольори: блакитним – площина стін, білим – архітектурні цегляні деталі (піддашок, облямування вікон).

В інтер’єрі молитовної зали простежуються окремі риси класицизму (витягнутий піддашок, ліплений декор розетки освітлення). Внутрішнє вбрання складається з дерев’яних різьблених іконостасів і вівтаря, в оздобленні яких використано колонки коринфського ордера, декорованого різним рослинним і геометричним орнаментом. Низ іконостаса дерев’яний, фільончастий. Тут міститься бл. 300 ікон живопису 19 ст.

Споруда відзначається єдністю вирішення екстер’єра та інтер’єра, суворістю й лаконічністю архітектурних форм.

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 5226, 5456; Галайба В. Місцеві старообрядці молилися переважно на Подолі // Веч. Київ. – 1997. – 18 січ.; Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 1 – 2; Календарь: Справочная и адресная книга г. Киева на 1909 год. – К., 1909; –… на 1915 год. – К., 1914.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1888.