2003 р. Звід пам’яток Києва
Володимир Яцюк
344. Пам’ятне місце панахиди по Т. Г. Шевченку і жалобної процесії до пароплава 1861 (іст.).
Від пл. Поштової до моста метро.
1814 на вул. Олександрівській (сучасна пл. Поштова) за проектом арх. А. Меленського споруджено церкву Різдва Христового (зруйнована 1935, у 2001–03 відбудована).
6–7 травня 1861 у церкві перебувала труна з тілом Шевченка Тараса Григоровича (1814–61) – письменника, художника, громадсько-політичного діяча, засновника нової української літератури, творця сучасної української мови. Помер 26 лютого у Санкт-Петербурзі, 28 лютого похований на Смоленському цвинтарі.
Друзі вирішили виконати Шевченків заповіт: поховати його в Україні. На звернення М. Лазаревського петербурзький губернатор дозволив перевезти прах. 26 квітня домовину викопали, поклали у цинкову труну й поставили на траурний ресорний повіз, накривши червоною китайкою – «заслугою козацькою». Супроводжувати прах поета громада доручила Г. Честахівському та О. Лазаревському.
Спочатку домовина й супроводжуючі залізницею прибули до Москви, далі в Україну домовину везли кіньми поштовим трактом. 6 травня у Броварах жалобну процесію зустрічали родичі Т. Шевченка та гурт студентів; згодом зупинилися у Микільській слобідці поряд з Ланцюговим мостом через Дніпро до Києва. Отримавши дозвіл губернатора на перевезення домовини до міста, студенти і громада розпрягли на мосту коней і самі везли повіз з труною; 7 травня зранку, незважаючи на дощову погоду, у церкві й навколо неї зібралося кілька тисяч людей. Митрополит Київський і Галицький Арсеній (Ф. Москвін) дав дозвіл на те, щоб домовину внесли до церкви.
Влада заборонила промови над прахом поета. У передобідню пору домовину винесли на церковне подвір’я, де були родичі Т. Шевченка, художники І. Сошенко, Г. Честахівський та інші, а фотограф В. Воюцький зробив знімок.
Потім домовину знову занесли до церкви. Благочинний подільських церков Петро Лебединцев відправив панахиду, під час якої крізь юрбу протиснулася жінка в жалобному вбранні, поклала терновий вінок на домовину і зникла. О 16 год. траурний хід з церкви рушив вздовж берега Дніпра до пароплава «Кременчук», що стояв за Ланцюговим мостом. Процесія часто зупинялася для виголошення промов. Виступили В. Антонович, М. Драгоманов, М. Чалий та інші відомі українські громадські діячі. Домовина з прахом Т. Шевченка перебувала всю ніч на пароплаві, який 8 травня відплив до Канева. Окрім рідних, прах супроводжували В. Забіла, О. Лазаревський, М. Чалий, Г. Честахівський, студенти Київського університету, зокрема Т. Рильський, М. Старицький.
1989 на честь 175-річчя від дня народження Т. Шевченка у пішохідній зоні на набережній, поряд зі станцією метро «Дніпро» встановлено бетонний пам’ятний знак, увінчаний бронзовим колесом з написом на чоловому боці: «Від Києва до Моринців». На постаменті – рядки з творів поета.
Література:
Красицкий Д. Ф., Шевченко К. Т. Смерть и похороны Т. Г. Шевченко: Документы и материалы. – К., 1961; Сементовский Н. Киев, его святыни, древности, достопамятности… – К.; СПб., 1900.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 846 – 847.