2003 р. Звід пам’яток Києва

В’ячеслав Горбик, Ірина Малакова, Раїса Скалій

458.1. Будинок Київського військового зібрання кін. 19 – поч. 20 ст., в якому працював Молодий театр, містився Будинок Червоної армії та флоту Київської залоги (архіт., іст.).

Вул. Прорізна, 17. На червоній лінії забудови вулиці. Первісно мав № 19.

1872 у садибі, що належала М. Григоровичу-Барському, за проектом арх. П. Федорова розпочато спорудження двоповерхового цегляного будинку. 1887 арх. О. Хойнацький надбудував третій поверх. 1912–13 під наглядом і керівництвом арх. О. Гілевича будинок реконструйовано, надбудовано четвертий поверх, фасади оформлено у стилі модерн. 1944–70 кілька разів перебудовувався.

Чотириповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані складної конфігурації, з прибудованими з боку подвір’я об’ємами фойє і двох сходових кліток. Перекриття пласкі, дах двосхилий з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі модерн. Перший поверх облицьовано глазурованою плиткою, цоколь – лабрадоритом. Головний фасад розшито під руст, оформлено ліпленими деталями у вигляді орнаментальних поясів рослинного характеру, стилізованих геральдичних картушів, жіночих і чоловічих масок. Композиція фасаду симетричноосьова, з додатковим об’ємом зі східного боку. Його архітектуру визначають два ризаліти невеликого виступу зі складними модерністичними завершеннями та різні за пропорціями й формами віконні прорізи.

Фасад першого поверху повністю перероблено у 1970-х рр.: облицьовано керамічною плиткою і відділено від решти площини стіни непропорційно важким піддашшям. Частково збереглося оформлення інтер’єрів, виконане під час реконструкції 1910-х рр. Споруда – цікавий зразок будинку, зведеного на межі століть, що має вдало виконані пізніші надбудови.

На поч. 20 ст. тут містилися Київське військове зібрання та приватні контори, у 1918–19 – Молодий театр під керівництвом Леся Курбаса.

Курбас Лесь (Олександр-Зенон Степанович, 1887–1937) – режисер, актор, теоретик театру і кіно, драматург і публіцист, перекладач, народний артист Республіки (з 1925). Створений ним 1916 як Студія театральної молоді Молодий театр виступав у квітні–травні 1917 у приміщеннях Троїцького народного будинку (сучасна вул. Червоноармійська, 53), Лук’янівського народного будинку (вул. Дегтерьовська, 5), восени 1917 – у театрі Бергоньє (вул. Б. Хмельницького, 5). Влітку 1918 було орендовано приміщення у цьому будинку. Тут 3 грудня 1918 на відкритті сезону вперше на українській сцені Лесь Курбас поставив спектакль «Едіп цар» Софокла.

До основного складу трупи входили випускники Київської музично-драматичної школи ім. М. Лисенка і молоді актори з інших театрів України: С. Бондарчук, В. Василько (Миляєв), О. Ватуля, О. Добровольська, П. Долина-Попиков, В. Калин, В. Леонтович, Ф. Лопатинський, С. Мануйлович, Р. Нещадименко, Г. Прохоренко, Л. П’ясецький, П. Самійленко, С. Семдор, А. Смерека, Й. Шевченко, В. Щепанська, А. Щепанський, Г. Юра, О. Юрський та ін. На цій сцені відбулися прем’єри спектаклів, поставлених Лесем Курбасом: «» Лесі Українки, «Різдвяний вертеп», «Шевченківська вистава» (інсценізація ряду поетичних творів Т. Шевченка), «Сонячні кларнети» за віршами П. Тичини, дитячої опери «Коза-дереза» М. Лисенка.

Під керівництвом Леся Курбаса Г. Юра як режисер здійснив тут постановки «Кандіда» Б. Шоу, «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Гріх» В. Винниченка; випробували себе у режисурі актори С. Семдор (поставив «Доктора Штокмана» Г. Ібсена) і В. Васильєв (здійснив постановку «Тартюфа» Ж. Б. Мольєра). У кін. 1919 Лесь Курбас відкрив при Молодому театрі драматичну студію, де навчалося бл. 50 осіб, значна частина яких поповнила театри України. Відомими майстрами сцени стали Л. Болобан, Г. Ігнатович, К. Кошевський, П. Нятко, В. Чистякова та ін.

15 березня 1919 Молодий театр перейменовано на Перший театр Київської Ради робітничих депутатів, у квітні у зв’язку з націоналізацією усіх театрів міста його об’єднано з Державним драматичним театром й перейменовано на Перший театр Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка.

Деякий час у будинку був польський театр.

З 1923 тут містився Київський будинок Червоної армії, реорганізований 1926 у Будинок Червоної армії та флоту ім. Ілліча Київської залоги. Створений як громадська, військово-політична і політико-освітня організація. Об’єднував бл. 2 тис. осіб. Будинок мав дев’ять кабінетів і лабораторій. У тактико-стрілецькому кабінеті збиралися й експонувалися матеріали з вивчення методики стрілецької справи, військова техніка Червоної армії, колекція гвинтівок російської армії; у кабінеті військової хімії – засоби нападу й захисту на випадок хімічної війни; у кабінеті військово-ветеринарному – макети і моделі військового коня, зразкової кузні, ковальського інструменту тощо; у кабінеті бойового минулого 45-ї дивізії – матеріали з історії дивізії часів громадянської війни та мирного часу.

Військово-морський кабінет, організований Дніпровською флотилією, популяризував військово-морську справу, на стенді авіації висвітлювалась історія повітроплавання. Працював кабінет політосвітньої роботи. Тут же містився й найкращий у Києві стрілецький тир з механізованими мішенями. У будинку було влаштовано також п’ять більярдних, містилася бібліотека, що налічувала понад 20 тис. книжок.

Роботою будинку керувало правління під головуванням командира 14-го стрілецького корпусу та начальника Київської залоги. Ці обов’язки виконував у 1920–30-х рр. Дубовий Іван Наумович (1896–1938) – військовий діяч, командарм 2-го рангу (з 1935). 1934–35 заступник командувача військ Українського військового округу, з 1935 командувач військ Харківського військового округу. Репресований. Мешкав у Києві на сучасній вул. М. Грушевського, 32.

1944–86 у будинку був кінотеатр «Комсомолець України». 1986 споруду передано Київському молодіжному театру (з 1999 – Київський Молодий театр). У грудні 1987 на фасаді встановлено гранітну меморіальну дошку з барельєфним портретом Леся Курбаса й анотаційним написом (ск. М. Рапай, арх. М. Кислий).

Література:

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 574; ф. 143, оп. 2, спр. 549; ф. 163, оп. 41, спр. 3260, 4022, 6452; ДАКО, ф. 1, оп. 248, спр. 199; Календарь: Адресная и справочная книга г. Киева за 1914 год. – К., 1913; Київ: Провідник. – К., 1930; Уся Київщина: Довідна книга на 1928 рік. – К., 1928.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 981 – 982.