Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Дмитро Малаков, Юрій Нельговський, Лариса Федорова

2003 р. Звід пам’яток Києва

Розмір зображення: 991:264 піксел

459. Пушкінська вулиця, 1-а пол. 19–20 ст. (архіт., іст., містобуд.).

Від вул. Прорізної до пл. Л. Толстого. Проходить по східному схилу Старокиївського плато паралельно вулицям Хрещатик і Володимирській. Перетинається з вул. Б. Хмельницького, бульв. Т. Шевченка, в кінці прилучається до вул. Л. Толстого.

Пряма за трасуванням, за перетином з вул. Б. Хмельницького має незначний схил. Виникла в 1840-х рр. внаслідок розпланування площі перед Університетом св. Володимира як вул. Єлизаветинська, в 1869–99 – вул. Новоєлизаветинська. Названа на честь російської імператриці Єлизавети Петрівни (1709–61). У 1880-х рр. продовжена до вул. Прорізної. Сучасну назву одержала 1899 з нагоди 100-річчя від дня народження Пушкіна Олександра Сергійовича (1799–1837) – поета, засновника нової російської літератури. Приїздив до Києва у 1821. Написав тут вірші «Морський берег», «Муза». Київські теми знайшли відображення в його поемах «Полтава», «Руслан і Людмила», віршах «Пісня про віщого Олега», «Гусар».

Одна з найкраще збережених до наших днів вулиць Києва, архітектурне обличчя якої сформувалося головним чином у кін. 19 – на поч. 20 ст. На всьому протязі має периметральну систему забудови й характерний для містобудування того часу глибинний характер планування кварталів. Забудова складається переважно з чотири–шестиповерхових прибуткових будинків та окремих малоповерхових особняків, які переважно репрезентують головні садибні будівлі. Місця перетину з перпендикулярними вулицями-трасами (тепер вул. Б. Хмельницького і бульв. Т. Шевченка) акцентовано значними будівлями – колишньою жіночою Фундуклеївською гімназією, театром Бергоньє, готелем «Палас».

Авторами проектів будинків були відомі київські архітектори: М. Артинов (№ 45); С. Барзилович, Г. Благодатний, О. Линецький (№ 20); О. Вербицький (№ 14); О. Гросс, В. Ніколаєв (№ 28/9); Д. Дяченко (№ 7); М. Даміловський (№ 23, 23-б); Й. Зекцер (№ 21–21-б, 31-а); А. Краусс (№ 8, 25, 31-а, 31-б, 31-в); О. Кривошеєв (№ 11); В. Максимов (№ 39); В. Прохоров (№ 34, 36); В. Сичугов (№ 35, 35-б); М. Слуцький (№ 24-а, 24-б); П. Спарро (№ 10, 16/8, 38); Л. Станзані (№ 22-а); М. Чекмарьов (№ 33); К. Шиман (№ 10-б); О. Шіле (№ 30, 30-б, 32–32-а, 40).

Архітектуру пізнього класицизму репрезентує будинок № 22-а; історизму (неоренесанс, неоготика, неоросійський стиль) – № 8 (головний будинок), 9, 10, 10-б, 11, 11-а, 12, 12-б, 24-а, 24-б, 25, 26, 28/9 (головний будинок і флігель), 31-а, 31-б, 31-в, 33, 34, 35, 35-б, 37-а, 37-б, 38, 43 (фасадні будинки), 45; цегляного стилю з елементами історизму – № 5, 8 (флігель), 9, 10, 12-в, 16/8 (на розі з вул. Б. Хмельницького), 30, 32–32-а, 32-б, 40; модерну (у т. ч. «український модерн» і неоампір) – № 7, 14, 19 (будинок на подвір’ї), 21–21-б, 22, 22-б, 23, 23-б, 39, 41, 43 (флігель); конструктивізму – № 19 (фасадний будинок); неокласицизму радянської доби – № 20.

Споруди кварталу між вулицями Прорізною і Б. Хмельницького було спалено й частково підірвано у вересні 1941.

Після війни забудову відновлено і на місці підірваних споруджено нові будівлі (№ 1–3/5, 2–4/7, 6), вулицю продовжено до пл. Калініна (тепер Майдан Незалежності) під назвою – Новопушкінська (з 1988 – вул. Б. Грінченка). Тоді ж зведено будинок № 27 на розі з бульв. Т. Шевченка.

Забудова має в основному житловий характер. Єдиною старою спорудою громадського призначення є будинок Київської міської станції і комісійно-позичкового відділення Південно-Західної залізниці 1910–14 (№ 14). У 1996 на розі з вул. Л. Толстого зведено великий будинок фірми «Київ–Донбас» і «Укргазбанку» (арх. В. Жежерін), на подвір’ї якого 1997 встановлено пам’ятний знак «Повернення Архипенка» (ск. А. Валієв, арх. В. Жежерін).

Вулиця має значну історико-культурну цінність. На ній проживали відомі діячі культури, вчені, військові, громадсько-політичні діячі:

в № 1–3/5 – композитор І. Карабиць, літературознавець, письменник Д. Копиця, оперна співачка Л. Руденко;

в № 5 – художник О. Шовкуненко;

в № 7 – архітектор Д. Дяченко, гігієніст О. Корчак-Чепурківський, геолог В. Різниченко, історик І. Щитківський;

у садибі № 8 – актриса Є. Азарх-Опалова, єдиний за радянської доби міністр (нарком) оборони України генерал-лейтенант В. Герасименко, художник С. Григор’єв, бібліограф Ю. Меженко, музикознавець Й. Миклашевський;

в № 9 – громадсько-політичний діяч Є. Гарнич-Гарницький;

в № 10 – М. Бердяєв;

в № 11 – архітектор О. Кривошеєв, математик Д. Рузський;

в № 17 – драматичний актор В. Дуклер;

в № 19 – драматичні актори М. Бєлоусов, М. Висоцький, В. Драга-Сумарокова, В. Дуклер, Л. Карташова, Ю. Лавров, В. Неллі, М. Романов, М. Соколов, М. Стрєлкова, Д. Франько, В. Халатов, К. Хохлов, артистка балету О. Веселова, театральний художник М. Духновський, оперний співак Ю. Гуляєв, режисер І. Молостова, фізико-хімік В. Ройтер;

в № 20 – оперні співаки В. Борищенко, З. Гайдай, Н. Захарченко, А. Іванов, М. Литвиненко-Вольгемут, К. Радченко, М. Роменський, М. Стефанович, артистка балету і балетмейстер Г. Березова, диригент О. Рябов, режисер М. Смолич, художники С. Григор’єв, О. Хвостенко-Хвостов, драматична актриса, письменниця, перекладачка І. Стешенко;

в № 21–21-б – архітектор Й. Зекцер, співаки М. Бем, І. Паторжинський, О. Ропська, композитор К. Данькевич, художник А. Петрицький, диригент В. Тольба, режисер В. Манзій, піаністка і педагог М. Снага-Паторжинська;

у № 22 – фармаколог, акад. АМН СРСР О. Черкес;

у № 22-а – його власниця О. Дуніна-Борковська з українського старшинського роду Милорадовичів, брати якої – відомі державні й громадські діячі Г. і Л. Милорадовичі бували тут неодноразово;

у садибі № 23, 23-б – композитор М. Вериківський, заступник голови Української Центральної Ради, голова Генерального секретаріату В. Винниченко, майбутній Герой Радянського Союзу Л. Павличенко;

у № 28/9 – зоолог-ентомолог В. Поспєлов;

у № 30 – спортсмен, власник цирку П. Крутиков;

у садибі № 31-а, 31-б, 31-в – скрипаль, диригент Д. Бертьє, піаніст, педагог М. Домбровський;

в № 32–32-а – брат лідера більшовицької партії В. Леніна, лікар Д. Ульянов;

в № 33 – фізіолог і анатом рослин О. Баранецький, лікар-стоматолог і вчений М. Шапіро;

в № 34 – громадсько-політичний діяч Є. Гарнич-Гарницький, хімік Ф. Гарнич-Гарницький;

в садибі № 35, 35-б, 37-а, 37-б – геолог-пектограф П. Армашевський, актор, антрепренер, режисер І. Дуван-Торцов, філолог-санскритолог Ф. Кнауер, лікар, вчений Г. Малков, зоолог О. Сєверцов, фізик М. Шіллер;

в № 36 – математик М. Ващенко-Захарченко, інженер-технолог К. Гейбель, історики і педагоги А. та М. Стороженки;

в № 38 – актриса і педагог О. Сантагано-Горчакова;

в № 39 – художник В. Касіян;

в № 40 – філолог, історик Ю. Кулаковський;

в № 43 – командир похідної групи ОУН Буковинського куреня П. Войновський;

в № 45 – економіст О. Нестеренко.

На поч. 20 ст. у садибі № 35, 35-б, 37-а та 37-б розміщувався Селянський поземельний банк, який здійснював операції з видачі селянам позик для придбання землі.

Відомим у місті на поч. 20 ст. навчальним закладом було Друге Київське комерційне училище, яке винаймало приміщення в садибі № 28/9. До складу його опікунської ради входили підприємці Л. і Лаз. Бродські, М. Гальперін, В. Гінцбург, Д. Марголін, Я. Ріхерт. В ньому викладали природознавці К. Пурієвич та В. Тарасенко, історики І. Галант, І. Лучицький, навчався художник Н. Шифрін. В № 25 містився жіночий навчальний заклад 1-го розряду Р. Семенцової, в якому працював зоолог, зоогеограф В. Артоболевський.

Відомі лікарі та вчені В. Високович, А.-Ф. Ю. Зіверт, П. Морозов викладали на поч. 20 ст. в приватній зуболікувальній школі М. Жука – садиба № 32–32-а, 32-б. Тут же діяли приватний навчальний заклад В. Покривницького, в якому викладав історик П. Смирнов; приватна жіноча гімназія С. Ігнатьєвої, в якій працювала громадська діячка С. Зелінська-Луначарська; в 1919 – приватний навчальний заклад Л. Сороколової, де вчився письменник В. Некрасов.

На вулиці винаймали приміщення у кін. 19 – на поч. 20 ст. кілька відомих громадських формувань, серед яких – Київське літературно-артистичне товариство, клуб якого містився в № 8, цей же будинок був адресою правління Київського товариства повітроплавання; у садибі № 10, 10-б функціонували Київське вегетаріанське товариство та його їдальня.

У будинку № 11-а у 1900–01 містилася редакція «Киевской газеты» – літературно-політичної і громадської щоденної газети лівого напряму.

У садибі № 28/9 у 1892–1914 розміщувалося правління Південно-Російського товариства заохочення землеробства, в діяльності якого брали участь відомі вчені, громадські діячі: В. Високович, О. Душечкін, В. Поспєлов, С. Реформатський, Б. Ханенко, М. Шестаков та ін. Тут також працювала редакція журналу товариства «Хозяйство».

Флігель садиби № 22-а, відразу після побудови займали медичні заклади, у 1920–30-х рр. – Друга робітнича лікарня: головний будинок цієї садиби 1920 передали Інституту охорони здоров’я (з 1921– Київський медичний інститут). У цих медичних установах працювали відомі лікарі та вчені.

У будинку № 25 в 1919 діяла більшовицька Надзвичайна комісія (російською – ЧК), тут здійснювалися розстріли.

У 1920–30-х рр. в № 34 працював Київський окружний комітет Українського товариства Червоного Хреста, членами якого були гігієніст та епідеміолог О. Корчак-Чепурківський, мікробіолог М. Нещадименко. Під час нацистської окупації Києва члени ОУН відродили діяльність Українського Червоного Хреста, який містився в будинку № 30.

У 1941–42 у № 41 була одна з конспіративних квартир О. Ольжича, який налагоджував у Києві підпільну мережу ОУН; в № 37-а – явочна квартира підпільної групи І. Кудрі.

1924–36 в № 8 містився Український науковий інститут книгознавства, у 1924–31 – редакція журналу «Бібліологічні вісті», працювали відомі вчені.

Значним осередком сучасного культурного життя Києва є садиба № 32–32-а, 32-б, де містяться з 1960-х рр. редакції журналу «Радуга», членом редколегії якого був письменник В. Некрасов; правління Спілки композиторів України, очолюване 1968–89 композитором А. Штогаренком, та правління її Київської організації, видавництво «Музична Україна», в роботі яких брали участь видатні музичні діячі.

Колишній особняк № 36 тепер є резиденцією Патріарха УПЦ Київського патріархату, в ньому провів останні роки життя Патріарх Володимир (Романюк).

Значну кількість цінних історичних об’єктів втрачено. В їх числі: № 1 – будинок клубу «Родина», який переїхав сюди з вул. Володимирської, 42 в березні 1918. Як і раніше, він ставив за мету єднання всіх українських сил.

У червні 1918 в приміщенні клубу відбувся з’їзд діячів українського пластичного мистецтва, що зібрався для організації художніх сил національного мистецтва. У радянський час його займав Будинок вчених.

В № 4 розміщувалися друкарня С. Кульженка, а також у 1909–14 – редакція журналу «Искусство в Южной России» (1909–10 мав назву «Искусство и печатное дело», у 1911–12 – «Искусство. Живопись. Графика. Художественная печать»), редактором-видавцем якого був В. Кульженко.

В № 6 (квартира № 20) у 1914–16 містилася редакція щоденної політичної і літературної газети «Киев» – органа Київського товариства поширення російського друкованого слова; у 1941–43 тут була явочна квартира Ленінського підпільного райкому КП(б)У.

Не збереглися житлові будинки, в яких проживали відомі діячі науки і культури: № 18 – оперні співаки З. Гайдай, Ю. Кипоренко-Доманський, М. Стефанович, М. Частій, балетмейстер С. Сергєєв; № 19 – письменник І. Нечуй-Левицький; № 25 – лікар, вчений Н. Хржонщевський.

Література:

Методичний фонд Державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування. Анотовані карти нововиявлених пам’яток архітектури м. Києва; Вулиці Києва. – К., 1995; Київ: Історичний огляд. – К., 1982; Робітнича газета. – 1918. – Березень– червень; Пам’ять Биківні: Документи та матеріали / Упоряд.: О. Г. Бажан та ін. – К., 2000.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 990 – 991.