Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Олександр Тищенко, Лариса Федорова

463.11. Житловий будинок 1900, в якому проживали Бєлоусов П. І., Кривошеєв О. С. (архіт., іст.).

Вул. Рейтарська, 31/16. На розі з вул. О. Гончара.

Садиба в нинішніх межах відома з 1873 як власність колезького асесора П. Єщенка. У той час тут розташовувалися дерев’яний на цегляному цоколі двоповерховий житловий будинок, два сараї, огорожа з брамою. До своєї смерті в 1874 власник і його дружина А. Єщенко розширили житловий будинок кількома прибудовами. 1876 домоволодіння перейшло до статського радника М. Костерницького, 1877–99 належало дружині дворянина М. Кононович, яка здійснила одноповерхову прибудову до житлового будинку.

В 1900 маєтність опинилась у власності присяжного повіреного О. Фурмана, на замовлення якого за проектом цивільного інж. М. Яскевича зведено наявну споруду на місці розібраного житлового будинку. В описі нерухомого майна О. Фурмана за 1900 згадується чотириповерховий з житловими підвалами, цегляний, з бляшаним покриттям будинок, в якому були квартири з паркетними підлогами (окрім кухонь, ванних і туалетів) та кахляними грубами. Мав двоє парадних кам’яних сходів, двоє чорних дерев’яних. На подвір’ї містилися двоповерховий цегляний сарай, льодовня, льохи. Будівля була підключена до каналізаційної мережі.

1917 О. Фурман продав садибу купцю Б. Мельцеру та міщанину М. Мельцеру. Після націоналізації 1922 будинок використовувався як комунальне житло. 1990 проведено капітальній ремонт із заміною міжповерхових перекриттів і балконів на залізобетонні плити, дерев’яних чорних сходів на залізобетонні. 2001 надбудовано мансардний поверх.

Чотириповерховий з мансардним і цокольним поверхами та підвалами, цегляний, пофарбований, цоколь тиньковано «під шубу» та частково облицьовано полірованим гранітом. У плані Г-подібний, зі зрізаним наріжжям і проїздом у торці крила на вул. О. Гончара, секційний, з окремим наріжним входом у цокольний поверх. Парадні та чорні сходи двомаршові. Дах мансардний з сучасним покриттям. Внутрішнє планування поверхів коридорне дворядне, зі зверненням парадних кімнат на вулицю.

Оздоблений у дусі історизму з деяким акцентуванням форм мавританського стилю. Віссю симетрії всієї композиції виступає зрізане наріжжя, від якого під тупим кутом відходять рівнозначні крила-секції. Наріжжя на рівні другого і третього поверхів акцентує прямокутний еркер з добре проробленими пластичними елементами – ліпленими консолями у вигляді крилатих драконів, видовженими арковими вікнами з бічними тричвертєвими колонками, що підтримують архівольти. Осі симетрії на бічних крилах визначено двома вхідними порталами, увінчаними ступінчастими аттиками.

Ці вертикальні акценти завширшки в одне вікно на другому і третьому поверхах підкреслено встановленими на двогранні п’єдестали напівколонами з лотосоподібними капітелями й системою кільцевих перехватів вздовж стовбурів. Стилістичне забарвлення в архітектуру вносять окремі віконні прорізи з мавританськими підковоподібними перемичками. Основні площини фасадів прокреслено горизонтальними гуртами, які врівноважують акцентні вертикальні членування. Пластичної виразності й стильового забарвлення додають аркатурні пояски, що підкреслюють лінії фриза і карниза.

Значно простіші за оформленням дворові фасади прорізано монотонними рядами прямокутних вікон з клинчастими перемичками, розкресленими зубчастими гуртами на яруси. Первісне оздоблення інтер’єрів не збереглося.

Споруда є зразком великої прибуткової будівлі центральної частини міста з виразним архітектурним вирішенням.

На поч. 20 ст. у будинку проживав Бєлоусов Петро Ілліч (1872–1922) – адвокат, політичний діяч. Ще під час навчання у Київському університеті з 1890-х рр. брав участь у студентському русі (зокрема, у діяльності Новгород-Сіверського земляцтва), був членом Лук’янівської школи-майстерні Ю. Мельникова, Київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», груп «Робітнича справа», «Рабочей газеты», газети «Вперед», одним із організаторів І з’їзду РСДРП. З 1903 стояв на позиціях меншовизму, 1905 – член Київської Ради робітничих депутатів. Його неодноразово заарештовували за політичну діяльність, висилали з Києва. Квартири, в яких він проживав (у т. ч. попередні – на сучасних вулицях Комінтерну, 11/106, Великій Житомирській, 29) були місцем постійних нарад і зустрічей провідних діячів соціал-демократичного руху в Києві.

1902–12 у будинку проживав Кривошеєв Олександр Степанович (1859–1916) – архітектор. У цей період за його проектами споруджено: Печерське міське училище (1901–02; вул. А. Іванова, 11), пральню (1909–10) і корпус терапевтичного жіночого відділення (1908–09) Олександрівської лікарні (тепер Центральна міська клінічна лікарня), житловий будинок на вул. Великій Житомирській, 12 (1904), розробив план Міської публічної бібліотеки (1910–11, сучасна вул. М. Грушевського, 1) тощо. Останні роки життя мешкав у пров. Михайлівському, 20. Раніше жив на вулицях Прорізній, 3 (1900), Пушкінській, 11 (1901) та за іншими адресами.

Тепер у наріжжі цокольного напівповерху розташовані офіси.

Література:

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 2558, 2559; ф. 143, оп. 1, спр. 129; ф. 163, оп. 41, спр. 911, 4487; Василенко К. П.: Статті. Спогади. Листування. – К., 2002; Весь Киев: Адресная и справочная книга на … (1900–1915). – К., 1900–1915; Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку ХХ століть. – К., 1999.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1043 – 1045.