Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Ірина Щукіна

486.47. Житловий будинок 1910, в якому проживали Леся Українка, Олена Пчілка (архіт., іст.).

Вул. Саксаганського, 101. На червоній лінії вулиці, в ряді історичної забудови.

Зведено на замовлення інж.-технолога С. Лаврентьєва (можливо, брав участь у його спорудженні). Використовувався як прибутковий житловий будинок з торговельними приміщеннями у цокольному поверсі. Первісним плануванням передбачалося по дві квартири на кожному поверсі з виділенням допоміжних приміщень з чорними сходами у тильний ризаліт.

Чотириповерховий на цокольному поверсі, цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний, односекційний. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі модерн. Чоловий фасад з входом у центрі асиметричний, акцентований центральним прямокутним еркером над головним порталом та фланговими завершеннями, ліворуч – щипцем, близьким до трикутного, праворуч – аттиком з виступами. Між завершеннями прямий карниз. Площину фасаду розчленовано за допомогою різнофактурного оброблення: цоколь, еркер та фриз тиньковані, площину першого – третього поверхів вирішено в лицьовій цеглі (нині пофарбовано). Композицію фасаду пожвавлюють різноманітні за формою вікна (зокрема, оригінальне тридільне вікно на першому поверсі зі скошеними кутами, п’ятикутне вікно в еркері, шестикутне – на четвертому поверсі), геометризовані орнаменти та рельєфні ліплені вставки, що зображують хвилі, морських істот і водорості. Тильний фасад опоряджений значно простіше, за допомогою візерунка цегляного мурування. В інтер’єрі залишилися первісне оздоблення вестибюля, металеве огородження сходів.

Будинок – пам’ятка прибуткової забудови міста доби модерн, що добре збереглася.

В 1911 – серед. 1913 у трикімнатній квартирі № 4 на першому поверсі правого крила будинку проживала Косач Ольга Петрівна (дівоче прізвище – Драгоманова; літ. псевд. – Олена Пчілка; 1849–1930) – письменниця, фольклорист, етнограф, чл.-кор. ВУАН (з 1927). Мати Лесі Українки, сестра М. Драгоманова. Брала активну участь в українському культурно-громадському житті, зокрема, в діяльності Українського клубу, співробітничала в українських періодичних виданнях.

Редактор і видавець громадського та літературно-наукового журналу «Рідний край», в якому публікувала дослідження з історії, етнографії, народної творчості, питань розвитку української мови і літератури, інформацію про громадсько-політичне і культурне життя України, твори українських письменників. Журнал засновано 1905 у Полтаві, з 1907 видавався у Києві Оленою Пчілкою.

З часописом співробітничали Х. Алчевська, С. Васильченко, Грицько Григоренко (О. Косач-Судовщикова), О. Журлива (О. Котова), А. Кримський, М. Кропивницький, Леся Українка, Панас Мирний, О. Олесь, М. Рильський, Л. Старицька-Черняхівська, П. Тичина, Г. Хоткевич, М. Чернявський, Г. Юра, Д. Яворницький та ін.

Олена Пчілка видавала і редагувала у ці роки також єдиний на той час український часопис для дітей «Молода Україна» (заснований у Києві 1908) – додаток до «Рідного краю». У ньому публікувалися твори тих самих українських письменників і переклади творів М. Гоголя, М. Лермонтова, Л. Толстого, Дж. Свіфта, Ч. Діккенса, О. Уайльда та ін. Видавнича робота була ускладнена відсутністю коштів та утисками з боку влади.

У роки проживання у цьому будинку побачили світ спогади Олени Пчілки про видатних сучасників і друзів: «З молодих літ П. Житецького» (1911), «Микола Лисенко» (1912), оповідання «Поезія в стилю “модерн”» (1911), поезії «Миколі Лисенкові» (1912, на смерть композитора) та «Сповідь» (1913), твори для дітей. В 2-й пол. 1913 переїхала в м. Гадяч, тепер Полтавської обл., куди перенесла й редакцію своїх видань.

У цьому будинку з 28 [або незадовго перед тим] квітня до 25 травня 1911 та з [28] квітня до [12] травня 1913 у своєї матері мешкала і працювала Леся Українка (справж. – Косач-Квітка Лариса Петрівна; 1871–1913) – поетеса, громадська діячка. Під час проживання за цією адресою надрукувала в «Рідному краї» поезії « [Т. Г. Шевченка]» («Не він один її любив…»; 1911) та «» («Чого в пишнім замку…»; 1913).

В 1911 була видана 1-а книга «Творів», того ж року «Літературно-науковий вісник» опублікував цикл її віршів «», поему «», драму «», 1913 – вірш «» та драматичну поему «»; того ж року журнал «Дзвін» надрукував діалог «» й драматичну поему «».

У квітні–травні 1913 Леся Українка востаннє приїздила в Київ. 4 травня в Українському клубі «РодЕна» (вул. Володимирська, 42) була присутня на вечорі, влаштованому громадськістю міста на її честь, виступила на ньому зі зверненням до літературної молоді.

Поетеса померла 1 серпня 1913 в м. Сурамі (Грузія), похована на Байковому цвинтарі в Києві.

1955 на фасаді будинку встановлено меморіальну мармурову дошку Лесі Українці, 1971 замінену на гранітну з викарбуваним анотаційним текстом і українським квітковим орнаментом (арх. В. Шевченко).

Тепер на першому поверсі будинку перукарня та ювелірний магазин.

Література:

ДАКО, ф. 1636, оп. 6, спр. 654; Київський літературно-меморіальний музей Лесі Українки. Архівні матеріали фондової колекції; Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. – Львів, 1999; Косач-Кривинюк О. Леся Українка: Хронологія життя і творчості. – Нью-Йорк, 1970; Леся Українка: Документи і матеріали. 1871–1970. – К., 1971; Мороз М. О. Літопис життя та творчості Лесі Українки. – К., 1992; Одарченко П. Українська література: Зб. вибраних статей. – К., 1995; Пчілка О. Твори. – К., 1971; Чернишов А. Невмирущі. – Х., 1970.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1126.