Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Ірина Абрамова, Михайло Кальницький, Тетяна Трегубова

486.60. Садиба поч. 20 ст., в якій проживав Козінцев Г. М., бували Еренбург І. Г., Каплер О. Я., Юткевич С. Й. (архіт., іст.).

Вул. Саксаганського, 22, 22-б, 22-в. У ряді забудови кварталу.

Складається з головного будинку на червоній лінії вулиці та двох дворових флігелів. Дата «1907» й ініціали власника «ГК», викладені цеглою на фасаді флігеля № 22-в, вказують на те, що тотожня за стилістичними ознаками забудова садиби, ймовірно, сформувалася до вказаного року в домоволодінні, яке на поч. 20 ст. належало Г. Клігману.

Головний будинок (№ 22). Чотириповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані – Т-подібна двоквартирна секція з розташованими в центрі двомаршовими сходами, ліфтовою шахтою та виходом на подвір’я.

Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Перший поверх мав наскрізний проїзд і призначався для торговельних приміщень, інші поверхи – житлові.

Оздоблений у цегляному стилі з елементами історизму (аркатурні пояси, сандрики тощо). Композиція головного фасаду симетрична, з домінантними бічними двовіконними пряслами, увінчаними п’ятигранними щипцями з круглими люкарнами. Особливої витонченості архітектурному вирішенню надає струнка аркатура на рівні третього – четвертого поверхів, утворена на основі міжвіконних лопаток на восьмивіконній, дещо заглибленій середній площині фасаду. На осі фасаду влаштовано головний вхід, акцентований монументальним трикутним сандриком, що спирається на консолі.

Вікна та двері прямокутні: на першому поверсі – широкі прорізи без оздоблення, на другому – видовжених пропорцій, завершені рельєфними сандриками-поличками, що підтримуються квадрами діамантового русту, на верхніх поверхах – клинчастими перемичками з замковими каменями, окресленими згори виступними профілями. Підвіконня й лопатки оформлено цегляним декором у вигляді нішок, зубців та поличок. Будинок завершують ошатний аркатурний фриз і карниз, обрамлений у бічних щипцях сухариками.

Симетрію побудови головного фасаду підсилюють два ряди балконів з гарним рисунком грат (збереглися частково).

Дворовий фасад дещо стриманіший.

Поповерхові горизонтальні членування позначено слабо профільованими гуртами, вертикальні – гладенькими лопатками. Віконні ніші, бленди, лопатки й вінцевий карниз оздоблено мотивом сухариків.

В інтер’єрі будинку збереглися первісні кам’яні сходи з типовими для свого часу металевими огородженнями та арка, що відділяє вестибюль від сходової клітки.

Пластична насиченість головного фасаду будинку ставить його в один ряд з найціннішими зразками цегляного стилю в житловій забудові Києва поч. 20 ст.

Флігель (№ 22-б). Паралельно вулиці, в другому ряді її забудови.

Чотириповерховий з цокольним поверхом, цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний, односекційний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. На правому фланзі – проїзд на друге подвір’я, розташований на одній осі з проїздом у головному будинку.

Оздоблений у стриманих формах історизму із застосуванням винятково цегляного декору. Центральна вісь симетричного головного фасаду проходить через арковий отвір входу з сандриком лучкової форми й завершується вгорі невеликим напівциркульним щипцем з круглою люкарною. Бічні осі підкреслено пряслами з парними вузькими вікнами. Вікна прямокутні, з клинчастими перемичками й замковими каменями. Вертикальні членування позначено лопатками (на другому поверсі рустовані) та двома рядами балконів, горизонтальні – міжповерховими гуртами, пояском поребрика між третім і четвертим поверхами, зубчастим фризом і спрощеним вінцевим карнизом.

У вестибюлі головного входу розташовані оригінальні цегляні сходи з гранітними огородженнями, криволінійний абрис яких наслідує форми бароко. У вестибюлі та сходовій клітці, що відокремлюються підпружною аркою, збереглися мозаїчні підлоги зі штучного каменю. Плафон вестибюля прикрашено ліпленням і живописом. Він окреслений поліхромним карнизним гуртом, який складається з низки намистин, пояска рослинного орнаменту й вінцевого валика з листя та ягід. Аналогічні валики розкреслюють стелю на три нерівні кесони, заповнені витонченими арабесками рослинного характеру, виконаними в техніці олійного живопису.

Завдяки внутрішньому оздобленню будинок має певну мистецьку цінність як цікавий зразок оформлення інтер’єра житлової споруди поч. 20 ст.

Флігель (№ 22-в). Перпендикулярно до будинку № 22-б, прилягає до нього.

Чоловий фасад звернений у бік сусідньої садиби (№ 20).

Триповерховий, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, асиметричний за композицією. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Оформлений у стриманих формах цегляного стилю. Орієнтований вздовж садиби основний об’єм з широкими прямокутними вікнами увінчано фланговими триступінчастими аттиками, один з яких (ближчий до вулиці) позначає вісь входу. На оздобленому зубцями фризі під аттиками розміщено дату «1907» та ініціали власника – «ГК». Фасад розкреслено горизонталями гуртів, вертикалями лопаток, рядом балконів.

Будинок – типовий зразок внутрішньоквартальної забудови поч. 20 ст., метою якої було максимально використати територію будівельної ділянки.

З 1907 у шестикімнатній квартирі № 2 головного будинку (№ 22) проживала сім’я лікаря-терапевта М. Козінцева.

Тут пройшло дитинство його сина Козінцева Григорія Михайловича (1905–73) – кінорежисера, народного артиста СРСР (з 1964). У 1913–19 навчався у П’ятій Києво-Печерській чоловічій гімназії, 1919 – у майстерні живопису О. Екстер, брав участь в оформленні агітвагонів, спектаклю «Овече джерело» Лопе де Вега Другого театру Української Радянської Республіки. На поч. 1919 разом з товаришами О. Каплером і С. Юткевичем організував у підвальному приміщенні готелю «Франсуа» (сучасна вул. Б. Хмельницького, 17/52) театр «Арлекін», де поставив спектаклі: «Балаганчик» О. Блока та «Балаганну виставу» Г. Козінцева і С. Юткевича (вони ж зробили декорації до цих вистав). Театр припинив існування у серпні 1919 з приходом військ Добровольчої армії.

На квартирі Г. Козінцева часто бували Каплер Олексій Якович (1904–79) – майбутній кінодраматург, заслужений діяч мистецтв РРФСР (з 1969) та Юткевич Сергій Йосипович (1904–85) – майбутній кінорежисер, народний артист СРСР (з 1962), Герой Соціалістичної Праці (з 1974). 1918–19 квартиру Козінцевих відвідував письменник Еренбург Ілля Григорович (1891–1967), який одружився з сестрою Г. Козінцева – Любов’ю. У цей час жив на вул. Володимирській, 40/2. С. Юткевич, І. Еренбург з дружиною виїхали з Києва 1919, Г. Козінцев – у січні 1920.

У садибі також проживав у 1901–04 лікар, вчений В. Ліндеман. Пізніше мешкав на цій же вулиці в будинках № 89 і 107/47.

Тепер на першому поверсі фотоательє, магазин «Світло» та офіси.

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 6, спр. 229; Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1913 год. – К., 1913; Г. М. Козинцев. Глубокий экран: Летопись жизни и творчества // Собр. соч.: В 5 т. – Л., 1982. – Т. 1; Эренбург И. Г. Люди, годы, жизнь // Собр. соч.: В 9 т. – М., 1966. – Т. 8; Кальницький М. Київ – моя Батьківщина: До 95-річчя І. Г. Еренбурга/ / Прапор комунізму. – 1986. – 29 січ.; Каплер А. Я. Странствия в искусстве/ / Избр. произведения: В 2 т. – М., 1984. – Т. 2; План-справочник г. Киева, 1923 г. – К., 1923.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1138 – 1140.