2003 р. Звід пам’яток Києва

Ірина Вериківська, Олександр Кучерук, Ніна Смирнова, Віра Черна

486.41. Житловий будинок серед. 1930-х рр., в якому проживали відомі діячі культури (архіт., іст.).

Вул. Саксаганського, 24/27. На розі з вул. Горького, на червоних лініях забудови.

Шести-, семиповерховий, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, двосекційний. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям. У секціях передбачено по дві однакові за розмірами квартири на поверсі, які мають також виходи через кухні на чорні сходи. Асиметричну композицію формує наріжний семиповерховий об’єм, вирішений у вигляді вежі, й шестиповерхове крило.

Основними елементами архітектурного вирішення головного фасаду є дві вертикалі лоджій з бетонними огородженнями у вигляді балюстрад і центральний декоративний портик на рівні другого–п’ятого поверхів з чітким ритмом пласких стилізованих пілястрів. Підвищену наріжну частину будинку завершує карниз зі спрощеними за формою модульйонами, вікна оформлено рамковими лиштвами. Всі архітектурні деталі (пілястри, карнизи, грати балконів) мають спрощені класицистичні форми. Дворовий фасад не тинькований, вирішений функціонально.

Будинок – зразок споруди перехідного періоду в архітектурі від конструктивізму до радянського неокласицизму.

У будинку проживали відомі діячі культури.

1949–85 у квартирі № 14 – Азарх-Опалова Євгенія Еммануїлівна (1900–85) – актриса театру і кіно, народна артистка УРСР (з 1969). У 1936–77 актриса Київського державного академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки, на сцені якого створила понад 100 образів класичного і сучасного репертуару. Грала трагедійні, гротескові та ліричні ролі. Серед них: донна Консепсьйон («» Лесі Українки), фрау Мільх («Під золотим орлом» Я. Галана), Дульська («Мораль пані Дульської» Г. Запольської), Гурмижська («Ліс» О. Островського), Ганна Павлівна («Живий труп» Л. Толстого), Марія Тарасівна («Платон Кречет» О. Корнійчука), тіточка Руца («Птахи нашої молодості» І. Друце), Кесарія («Поки гарба не перекинулася» О. Іоселіані).

Останні ролі: Євдокія Назарівна («Іванов» А. Чехова), Гаркуша («Дивний лікар» А. Софронова), наглядачка («Останні дні» М. Булгакова) та ін. В роки проживання у цьому будинку працювала також на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Знялась у фільмах: «Мораль пані Дульської» (1958, пані Дульська), «Киянка» (1958–60, І. Свентицька), «Це було навесні» (1960, Лідія Семенівна), «Королева бензоколонки» (1963, секретар), «Зірка балету» (1965, голова журі) та ін. У 1930-х рр. мешкала на вул. Пушкінській, 8, квартира № 6, з 1944 – на сучасній вул. Б. Хмельницького, 26, кімната № 6.

1944–57 у квартирі № 22 – Бобровников Олексій Вікторович (1912–98) – художник кіно і театру. З 1934 (з перервами) художник-постановник Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. В роки проживання у цьому будинку оформив фільми: «Центр нападу» (1947), «Свято народного таланту» (1950), «Олімпіада», «У мирні дні» (обидва – 1951), «Концерт майстрів українського мистецтва» (1952, у співавт.), «”Богатир” іде в Марто» (1954), «Кривавий світанок» (1955), «Пригоди з піджаком Тарапуньки» (1956), «Суєта» (1956, у співавт.), «Круті сходи» (1957) та ін.

Працював і як театральний художник. Оформив вистави: «Обрив» за І. Гончаровим (1950), «Маскарад» М. Лермонтова (1954, обидва – в Київському державному академічному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки); «Як гартувалася сталь» за М. Островським (1947) у Київському театрі юного глядача; «Юліус Фучік» Ю. Буряківського (1950) в Київському державному академічному українському драматичному театрі ім. І. Франка; «Давним-давно» О. Гладкова (1948) в Київському театрі музичної комедії та ін. Працював і в галузі книжкової графіки. Мешкав також на вул. Круглоуніверситетській, 7, квартира № 7 і вул. Горького, 25, квартира № 17.

1949–57 у квартирі № 2 – Браун Володимир Олександрович (1896–1957) – кінорежисер, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1954). З 1945 працював на Київській кіностудії художніх фільмів, де поставив фільми: «Голубі дороги» (1948), «У мирні дні» (1951; Державна премія СРСР, 1952), «Максимко» (1953), «Командир корабля» (1954), «Матрос Чижик» (1955), «Море кличе» (1956), «Мальва» (1957) та ін.

1939–41 у трикімнатній квартирі № 10 (тепер № 11) на шостому поверсі першого під’їзду займав одну кімнату Вершигора Петро Петрович (1905–63) – письменник, режисер, генерал-майор (1944), Герой Радянського Союзу (1944), лауреат Державної премії СРСР (1947). Закінчив Одеську консерваторію (1930). З 1938 режисер Київської кіностудії художніх фільмів. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941–45; з вересня 1942 заступник командира з розвідки в партизанському з’єднанні С. Ковпака, з грудня 1943 командир 1-ї Української партизанської дивізії.

Події війни знайшли відображення в багатьох його літературних творах. Помер і похований у Москві. Ім’ям письменника названо вулицю в Києві.

1962–64 у квартирі № 21 – Вескляров Петро Юхимович (1911–94) – актор, заслужений артист УРСР (з 1973). В роки проживання у цьому будинку – актор Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (1959–82).

Знявся у фільмах: «Іванна» (1960, Панас Голуб), «Олекса Довбуш» (1960, дід Петрія), «Лісова пісня» (1961, дядько Лев), «Гадюка» (1966, Рижков) та в ін.

1964–86 на Українському телебаченні вів передачу «На добраніч, діти» (дід Панас). Проживав також на вул. Мельникова, 9, квартира № 29.

1947–54 у трикімнатній квартирі № 5 на третьому поверсі першого під’їзду займав дві кімнати Демуцький Данило Порфирович (1893–1954) – кінооператор, заслужений діяч мистецтв УзбРСР (з 1944) та УРСР (з 1954). Син диригента, композитора, фольклориста П. Демуцького. 1928–32 і з 1946 оператор Київської кіностудії художніх фільмів. До війни працював з режисером О. Довженком над фільмами «Арсенал», «Земля», «Іван». У період проживання в цьому будинку зняв фільми: «Подвиг розвідника» (1947), «У мирні дні», «Тарас Шевченко» (обидва – 1951). Відзначений Державною премією СРСР (1952).

1944–75 у квартирі № 24 – Зарицький Соломон Мойсейович (1889–1975) – художник театру і кіно. Оформлювач перших радянських агітаційних фільмів «Всеобуч», «Мир – хатам, війна – палацам» (1919). Працював на кіностудіях Києва, Одеси, Ялти. У цей період оформив фільм «Народні таланти» (1952). Автор пейзажних, портретних станкових творів.

1949–57 у квартирі № 13 – Левчук Тимофій Васильович (1912–98) – кінорежисер, теоретик кіно, народний артист УРСР (з 1969) і СРСР (з 1972), заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1960). У 1935–98 режисер Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Дебютував науково-популярним фільмом «Зоря над Карпатами» (1949).

В роки проживання у цьому будинку зняв документальні стрічки «Київ» (1950), «М. В. Гоголь» (1951), «Співа Україна» (1954), фільми-вистави «В степах України» (1952), «Калиновий гай» (1953); художні фільми «Полум’я гніву» (1954), «Іван Франко» (1956). Т. Левчуку належать такі фільми: «Киянка» (1958–60), «Родина Коцюбинських» (1970; Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1971), трилогію «Дума про Ковпака» (1973–76) та ін.

Був одним з організаторів Спілки кінематографістів України, 1957–63 голова її оргбюро, 1963–86 перший секретар правління. 1962–84 викладав на кафедрі кінорежисури і майстерності кіноактора Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (з 1974 професор). Автор праць, присвячених проблемам режисури і теорії кіномистецтва. Мешкав також на вул. Горького, 18, квартира № 5 і № 25, квартира № 25.

У кін. 1941 в квартирі № 19 – Самчук Улас Олексійович (1905–78) – письменник, театральний діяч. Прибув в окупований Київ під час поїздки по Україні як німецький журналіст, співробітник Українського видавництва в Кракові (Польща). Видавництво підпорядковувалось Українському центральному комітету – єдиній громадській українській організації, діяльність якої була дозволена німецькою владою і поширювалася на територію Генерального губернаторства. У. Самчук збирав матеріали, проводив зустрічі з читачами, письменниками тощо.

1954–57 у квартирі № 11 – Цибульник Суламіф Мойсеївна (1913–96) – кінорежисер. Після закінчення Київського кіноінституту (1937) працювала на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка асистентом режисерів Б. Барнета, І. Савченка та ін. 1958 самостійно поставила стрічку «Хлопчики». Серед знятих нею фільмів: «У мертвій петлі» (1962, у співавт. з М. Ільїнським), «Немає невідомих солдатів» (1965), «Карантин» (1968) та ін.

Атор спогадів про О. Довженка, І. Кавалерідзе, С. Параджанова та інших діячів кіно.

1950–57 у квартирі № 11 – Шмарук Ісак Петрович (1910–86) – кінорежисер. Чоловік С. Цибульник. З 1935 режисер Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. В роки проживання у цьому будинку поставив фільми: «У південних степах» (1950), «Украдене щастя» (1952, у співавт.), «Доля Марини» (1953, у співавт.), «Зірки на крилах» (1955, у співавт.), «Пропав безвісти» (1956) та ін.

У 1930-х рр. в будинку проживав також письменник Ю. Дольд-Михайлик. Після війни мешкав на вул. Червоноармійській, 6.

1976 праворуч від під’їзду з боку вул. Саксаганського встановлено меморіальну бронзову дошку з барельєфним портретом Д. Демуцького (ск. І. Копайгоренко); 1992 встановлено бронзову дошку В. Брауну (ск. В. Медведєв, арх. А. Милецький).

Тепер на першому поверсі – установи.

Література:

Архів ЖЕК № 103 Старокиївського р-ну м. Києва; Архів Київського державного інституту театрального мистецтва України ім. І. Карпенка-Карого. Особова спр. Т. В. Левчука; Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, ф. 567, оп. 2, спр. 831; Бобровников О. В. (Некролог) // Культура і життя. – 1998. – 30 верес.; Дьяков И. Человек с чистой совестью // Огонек. – 1985.– № 20; Збанацький Ю. Мої кияни // Київ. – 1986. – № 2; Коварский Н. Владимир Браун // 20 режиссерских биографий. – М., 1978; Кохно Л. Данило Порфирович Демуцький. – К., 1965; Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997; Мистецтво України: Енциклопедія. – К., 1995. – Т. 1; Самчук У. На коні вороному. – Вінніпег, 1975; Словник художників України. – К., 1973; Спілка кінематографістів України: Довідкове видання. – К., 1915 (?); Театр имени Леси Украинки. – К., 1977.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1121 – 1122.