Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Борис Єрофалов, Михайло Кальницький, Лариса Федорова

486.34. Житловий будинок 1912–13, в якому проживав Фінкельштейн Л. О. (архіт., іст.).

Вул. Саксаганського, 34. На червоній лінії забудови вулиці.

Первісна ділянка пл. 570 кв. сажнів мала чотирикутну форму. Першою відомою власницею садиби, згідно з постановою київського магістрату від 11 липня 1857, була вдова купця М. Голованьова. 1857–60 на її замовлення споруджено чоловий дерев’яний одноповерховий з цегляним підвалом будинок за зразковим фасадом № 2, на подвір’ї – дерев’яні флігель і служби.

Верхня тераса в тилу призначалася під сад. 1873 на місці флігеля побудовано новий – двоповерховий на цегляному підвалі, позбавлений декору будинок, а також сарай. 1885 на замовлення М. Голованьової зведено чоловий двоповерховий дерев’яний будинок замість крамнички на незабудованій частині фронту, праворуч від сучасного № 34. Це перша з відомих київських споруд арх. Е. Брадтмана. Впродовж 1880–90-х рр. власники ділянки змінювались, її забудова не зазнала істотних доповнень. З кін. 1890-х рр. до 1911 садиба належала діячеві міського самоврядування, члену Либідської дільничої підкомісії з оцінки нерухомості при Міській думі Ф. Білокренцю.

1911 її придбав київський купець і домовласник Е. Манов. Наступного року всю стару забудову знесено, по фронту вулиці зведено п’ятиповерховий прибутковий будинок за проектом арх. Ф. Троуп’янського. На першому поверсі первісно було дві квартири (кожна на п’ять кімнат), на інших поверхах – по три квартири, загалом – по 16 житлових кімнат на поверсі.

У підвалі також були невеликі квартири. 1919 будинок націоналізовано. В радянський час приміщення переплановано. У 1990-х рр. мешканців будинку відселено. Знищено частину декору інтер’єрів, замінено перекриття, на головному фасаді втрачено первісні грати балконів над еркерами, барельєф над центральним вікном другого поверху.

П’ятиповерховий з цокольним поверхом, цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний. Перекриття пласкі залізобетонні, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. У центрі – квадратні в плані парадні сходи під великим скляним ліхтарем та ліфт. Коридор з’єднує хол першого поверху з подвір’ям, двоє чорних сходів (дво- і чотиримаршові) розташовані асиметрично.

Оздоблений у стилі пізнього модерну з елементами неоампіру. Довгий головний симетричний фасад на 11 віконних осей визначає п’ятидільна композиція, в якій домінують вертикалі двох бічних п’ятигранних еркерів другого–четвертого поверхів, продовжені на рівні даху щипцями з характерними для неоампіру строєними напівциркульними прорізами (трифоріями). Над карнизом середньої частини – приземкуватий фронтон. Нижню частину фасаду тиньковано під руст, п’ятий поверх горизонтальним гуртом виділено в окремий ярус.

Середнє поле стіни оформлено мотивом високої аркади, утвореної архівольтами над вікнами четвертого поверху, які спираються на імпости в міжвіконних простінках. Вісь центрального вхідного порталу з напівциркульною перемичкою підтримано більшими вікнами з декоративним портиком на рівні другого поверху й двофігурним барельєфом на тему добробуту – між третім і четвертим поверхами. Важливу роль в оформленні екстер’єру відігравало поєднання відкритої жовтої цегли (тепер пофарбована) та різного за фактурою декоративного тиньку. На дворовому фасаді круглі вікна п’ятого поверху несуть ознаки майбутнього стилю конструктивізм.

Пам’ятка – одна з найкращих споруд у забудові вулиці поч. 20 ст.

З 1915 до 1930-х рр. у квартирі № 3 на другому поверсі будинку проживав Фінкельштейн Лев Осипович (1873–1948) – лікар-педіатр, вчений, доктор медицини (з 1901). У 1912–14, 1918–19 ординатор, директор притулку «Ясла» Київського губернського земства, головний лікар дитячої Лук’янівської лікарні Київського міського управління. 1919–27 ординатор дитячого будинку для немовлят. 1920–25 професор кафедри дитячих захворювань лікарсько-педагогічного факультету Інституту народної освіти. З 1922 приват-доцент Київського медінституту та Київського клінічного інституту, 1925–41 завідувач кафедри дитячих захворювань Київського медичного інституту. У 1920-х рр. також науковий керівник «Охматдиту», науковий консультант Київського інституту охорони здоров’я, консультант Державного дитячого санаторію в Пущі-Водиці. Наукові праці присвячено проблемам лікування туберкульозу, ревматизму, пневмонії, рахіту, вірусних інфекцій та інших дитячих хвороб.

Тепер будинок на капітальному ремонті.

Література:

Архів історичних довідок Інституту «Укрпроектреставрація». – К., 1979. – Т. 2; ДАК, ф. 143, оп. 1, спр. 98; оп. 2, спр. 144; ф. 163, оп. 6, спр. 229; оп. 41, спр. 134, 407, 2005, 2369, 2768; оп. 46, спр. 28, 200, 276; ф. Р-132, оп. 5, спр. 1623; ф. Р-330; оп. 1, спр. 3029; ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 196; Професор Л. Й. Фінкельштейн (Некролог) // Педіатрія, акушерство і гінекологія. – 1948. – № 4; Тимчасовий список абонентів Київської телефонної станції міських та міжміських сполучень. – К., 1932; Ясиевич В. Е. Архитектура Украины на рубеже XIX–XX веков. – К., 1988.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1116 – 1117.