Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Елла Піскова, Лариса Федорова

486.67. Садиба кін. 19 – поч. 20 ст., в якій проживали Єрмаков В. П., Павловський О. Д. (іст.).

Вул. Саксаганського, 41, 41-в. Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці (№ 41) і флігеля, розташованого паралельно йому на подвір’ї, у другому ряді забудови (№ 41-в).

Фасадний будинок чотириповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований у світло-жовтий колір, архітектурні деталі – у білий.

Флігель чотириповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований у теракотовий колір, архітектурні деталі – в білий. Обидва будинки оформлені у цегляному стилі.

У садибі проживали відомі вчені.

У кін. 19 ст. до 1911 – Єрмаков Василь Петрович (1845–1922) – математик і механік, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1884), один із засновників Київського фізико-математичного товариства (1890), засновник і організатор «Журнала элементарной математики» (1884–86) і його продовження «Вестника опытной физики и элементарной математики» (1886), що довгий час був єдиним у Російській імперії науковим виданням у цій галузі.

У період проживання в цьому будинку професор Київського університету (з 1877), завідувач кафедри вищої математики Київського політехнічного інституту (з 1898), товариш голови Київського фізико-математичного товариства. Наукові праці присвячено проблемам математичного аналізу – теорії диференціальних рівнянь звичайних і частинних похідних, теорії ймовірності, варіаційних числень, питанням аналітичної геометрії, теоретичної механіки. Мешкав також на вул. Паньківській, 9 у прибутковому будинку М. Грушевського (1911–12; не зберігся), у житловому будинку КПІ № 1, квартира № 4 (1913–22).

У кін. 1910-х рр. (до 1919) – Павловський Олександр Дмитрович (1857–1944) – патолог, мікробіолог, хірург, завідувач кафедри хірургічної патології й терапії медичного факультету Київського університету (1889–1912), професор (до 1919), ініціатор утворення в Києві Товариства для боротьби із заразними хворобами і першої в Росії Київської пастерівської антирабічної станції (1894), яку він очолював, Бактеріологічного інституту (1896), в якому був першим директором і керував відділом сироваток (до 1909). Член санкт-петербурзьких Товариства російських лікарів (з 1882) і Пироговського хірургічного товариства лікарів (з 1888), Київського товариства лікарів і Акушерсько-гінекологічного товариства при університеті (з 1889). У роки 1-ї світової війни – організатор і керівник госпіталю Червоного Хреста в Києві. Досліджував механізм зараження туберкульозом (розробив живильне середовище для туберкульозних бактерій), риносклеромою (1897 винайшов препарат для її лікування), розвиток хірургічних, газових інфекцій, першим в Російській імперії виготовив і застосував для лікування протидифтерійну сироватку (1895) тощо. 1919 емігрував.

Мешкав на цій вулиці також у будинках № 70 (кін. 19 ст. – 1901; будинок не зберігся), № 28 (1904–07), з 1908 – на вул. Предславинській, 41 (будинок не зберігся), з 1913 – на вул. Володимирській, 68.

Тепер на першому поверсі головного будинку хімчистка.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4804, 6307; ф. 18, оп. 2, спр. 79, 84; Биологи: Биогр. справочник. – К., 1984; Київський політехнічний інститут: Нарис історії. – К., 1995; Лихтенштейн Т. Г. Микробиологические исследования профессора Киевского университета Александра Дмитриевича Павловского // Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунологии. – 1988. – № 11; 150 лет Киевскому медицинскому институту. – К., 1991; Хто є хто: Професори Національного технічного університету України «КПІ». – К., 1998.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1147 – 1148.