2003 р. Звід пам’яток Києва

Віктор Завада, Михайло Кальницький, Лариса Федорова

486.64. Садиба 1890-х рр., в якій проживали Бобрецький М. В., Коротньов О. О., Таранухін В. А. (архіт., іст.).

Вул. Саксаганського, 43, 43-б. Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці й флігеля на подвір’ї. Споруджені на замовлення купця Ш. Модилевського за проектом арх. А. Краусса.

Головний будинок, 1896 (№ 43).

Чотириповерховий з напівпідвалом, на високому цоколі, цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний, односекційний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. На кожному поверсі міститься по дві шестикімнатні квартири. На правому фланзі проїзд на подвір’я.

Оздоблений у стилі історизм з елементами неоренесансу. Архітектура споруди вирізняється чіткою симетрією об’ємно-планувального та декоративного вирішення. Головний вхід з парадними сходами та блоком допоміжних приміщень розташовано на центральній осі будинку. Найпослідовніше симетрію втілено в структурі головного фасаду, композиційну основу якого складають три розкріповки – центральна, найвишуканіша за архітектурою, і дві бічні. Значення цих елементів підкреслено влаштуванням здвоєних вікон з колонками в імпостах, канелюрованих пілястрами, рустованим оздобленням наріжжів і пластичними завершеннями у вигляді складнопрофільованих трикутних фронтонів з балюстрадою (втрачена). Виразність головного фасаду посилюється за рахунок умілого варіювання формою та розмірами віконних прорізів, у більшості прямокутних, на четвертому поверсі аркових з пишним ліпленим декором. Прямокутний проріз входу в центрі будинку фланковано колонами коринфського ордера.

Споруда – яскравий зразок київського прибуткового будинку кін. 19 ст., оздобленого із застосуванням елементів ордерної системи.

Флігель, 1890-і рр. (№ 43-б). У глибині подвір’я, паралельно головному будинку.

Чотириповерховий (верхній поверх пізнішого походження) з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, односекційний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. У центрі вхід у сходову клітку, на правому фланзі проїзд на друге подвір’я (тепер зайнятий під гараж). Містив 12 квартир.

Нижні три поверхи оздоблено у стилі історизм з елементами неоренесансу.

Симетричну побудову чолового фасаду позначено центральною розкріповкою, завершеною над третім поверхом лучковим фронтоном. Вікна прямокутні, три верхні центральні (тепер на третьому поверсі) – аркові, фланковані коринфськими напівколонами з канелюрованими знизу фустами. Декоративним акцентом фасаду є розміщена під лучковим фронтоном пишна ліплена композиція, яка складається з голівки Аполлона в оточенні пальмових гілок і волютоподібних пагонів. Тильний фасад не має оздоблення, розкреслений міжповерховими гуртами.

Будинок відзначається оригінальністю пластичного ліпленого декору.

Забудова садиби двома поперечними корпусами є типовою для житлового будівництва кін. 19 – поч. 20 ст.

В садибі проживали відомі вчені.

У кін. 19 ст. – 1907 – Бобрецький Микола Васильович (1843–1907) – зоолог. По закінченні Київського університету (1866) працював у ньому до кінця життя, професор (з 1877), впродовж 1880–1900-х рр. секретар, декан фізико-математичного факультету. Досліджував морську фауну Кримського півострова, ембріологію ракоподібних, комах, черевоногих та головоногих молюсків, анатомію й систематику кільчастих червів. Автор першого в Російській імперії, широковідомого підручника зоології для вищих навчальних закладів «Основи зоології» (1884–91, вип. 1–3).

1907–13 – Коротньов Олексій Олексійович (1854–1915) – зоолог, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1903). По закінченні Московського університету (1876) працював у Москві та Санкт-Петербурзі, з 1887 професор кафедри зоології Київського університету. У цей період також голова зоологічної секції Київського товариства любителів природи при університеті. Досліджував зародковий розвиток і гістологію кишковопорожнинних, червів, комах, моховаток і покривників.

У 1910-х рр. (до 1920) у шестикімнатній квартирі № 4 головного будинку – Таранухін Василь Андрійович (1873–1920) – лікар-патолог, вчений. По закінченні медичного факультету Київського університету (1899) працював у Санкт-Петербурзі й Варшаві. Брав участь у кількох наукових експедиціях з вивчення та ліквідації епідемій чуми і холери. Влітку 1914 повернувся в Київ, мешкав спочатку на цій вулиці в будинку № 72. У 1914–20 професор, завідувач кафедри судової медицини Київського університету. Водночас завідувач клінічним відділенням Київського військового госпіталю, професор Київського медичного інституту.

У вересні 1918 обраний головою Комітету судово-медичної експертизи при Міністерстві народного здоров’я й опікування Української Держави, у жовтні 1918 – секретарем медичного факультету університету. Досліджував проблеми патогенезу, імунології, лікування та профілактики інфекційних хвороб. Помер від висипного тифу.

У 1910-х рр. в садибі також проживав Ракітін Дмитро Семенович – архітектор, автор проекту будинку Управління Південної залізниці у Харкові на сучасній вул. Червоноармійській, 7 (1914, у співавт.; не зберігся).

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4771, 4790, 4818, 6266-а, 6307; ф. 163, оп. 6. спр. 229; оп. 41, спр. 5162; 150 лет Киевскому медицинскому институту. – К., 1991.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1143 – 1144.