2003 р. Звід пам’яток Києва
Елла Піскова, Лариса Федорова
486.48. Житловий будинок кін. 19–поч. 20 ст., в якому проживали Маркович Я. М., Науменко В. П., Остроградський К. В. (іст.).
Вул. Саксаганського, 59-б. У другому ряді забудови вулиці (фасадного будинку не існувало).
Чотириповерховий, цегляний, пофарбований. Оздоблений у цегляному стилі.
1903–05 в будинку проживав Маркович Яків Михайлович (1872–1963) – вчений у галузі теорії і розрахунку ковальських машин ударної дії, з 1913 ад’юнкт, з 1916 професор політехнічного інституту. Мешкав також на сучасних бульв. Т. Шевченка, 31 (1905–09), вулицях Б. Хмельницького, 63 (1909–13, будинок не зберігся), Польовій, 103 (1913–15, будинок не зберігся), у садибі політехнічного інституту (1916–1930-і рр.).
1903–11 в будинку проживав Науменко Володимир Павлович (1852–1919) – філолог, історик, педагог, громадський діяч. У цей час викладав російську словесність у Володимирському кадетському корпусі (з 1893), Фундуклеївській жіночій гімназії (з 1899), Другій чоловічій гімназії (з 1873).
На уроках використовував матеріали з історії української літератури. 1903 вийшов у відставку. 1905 заснував власну гімназію на сучасній вул. Ярославів Вал, 25, її директор (до 1914).
Гімназія вважалась однією з найкращих в місті, з 1912 стала базовою для Товариства сприяння середній освіті.
1905 у складі української делегації їздив у Санкт-Петербург до прем’єр-міністра С. Вітте домогтися скасування Емського указу 1876, яким було обмежено використання української мови.
Працював експертом у комісії Імператорської Санкт-Петербурзької АН на чолі з акад. О. Шахматовим, яка підготувала записку з вимогами свободи українському слову. Член Старої Громади (з 1875), на поч. 20 ст. її фактичний голова (офіційно такої посади не існувало), головний редактор журналу «Киевская старина» (з 1893, відредагував 204 книжки журналу), його видавець (1902–06).
У 1880-х рр. разом з іншими членами Громади розпочав збирати матеріали для «Словаря української мови», редагував, доклав зусиль до його друку (вийшов у 1907–09 в 4-х томах, упорядник Б. Грінченко). Голова Київського товариства грамотності (1897–1907), з педагогами недільних шкіл якого проводив систематичні заняття. 1906 один із фундаторів Українського наукового товариства в Києві, 1907 видавець його органу – журналу «Україна», що став спадкоємцем «Киевской старины». 1905 один із засновників Київської організації партії кадетів, 1905–06 разом з істориком І. Лучицьким видавав її друкований орган – газету «Свобода и право», не раз притягувався до суду за публікацію антиурядових матеріалів.
1904–10 член Київської «Просвіти».
Брав активну участь у діяльності Історичного товариства Нестора-літописця, Літературно-артистичного товариства, Товариства українських поступовців, Українського клубу. Опікувався могилою Т. Шевченка у Каневі, співзасновник першого музею поета «Тарасова світлиця» на Шевченковій горі (1884).
У 1902 придбав цю ділянку, перебравши на себе всі турботи про її впорядкування, захист та охорону. 1909 увійшов до складу Об’єднаного комітету зі спорудження пам’ятника Т. Шевченкові в Києві (ідея не була зреалізована). 1910 домагався офіційної реєстрації Товариства благоустрою та охорони могили українського поета Т. Шевченка, співзасновником якого був, але уряд відповів відмовою. Досліджував історію української літератури від давньоруської доби, творчість Л. Глібова, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Костомарова, І. Котляревського, М. Максимовича, Т. Шевченка та інших, написав кілька навчально-методичних праць, спогади.
Раніше мешкав на вул. Тарасівській, 5. Звідси переїхав на сучасну вул. Л. Толстого, 23/1.
1901–06 в будинку жив Остроградський Костянтин Васильович (1863–?) – архітектор. Працював у будівельному відділенні Київського губернського правління, Управлінні Південно-Західної залізниці. Автор проекту будинку електричної станції Лук’янівського парку міської залізниці.
Література:
Василенко М. Володимир Павлович Науменко як редактор «Киевской старины» // Вісник НАН України. – 1994. – № 5; Джеджула Ю., Панкова Є. «Із всіх слов’янських народностей тільки ми маємо таку демократичну і дорогу могилу…» // Розбудова держави. – 1993. – № 12; Наука и научные работники СССР. – Л., 1928. – Ч. VI; Панкова Є. В. Володимир Науменко (1852–1919) // Укр. іст. журнал. – 1998. – № 6; Тарахан-Береза З. П. Святиня: Науково-документальний літопис Тарасової гори. – К., 1998; Хто є хто: Професори Національного технічного університету України «КПІ». – К., 1998.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1126 – 1127.