2003 р. Звід пам’яток Києва
Віктор Завада, Тетяна Осташко, Тетяна Трегубова
486.59. Садиба кін. 19 – поч 20 ст., в якій проживав Дорошкевич О. К. (архіт., іст.).
Вул. Саксаганського, 61/17. На розі з вул. Тарасівською.
В кін 19 ст. на цьому місці стояв двоповерховий дерев’яний головний будинок і чотириповерховий цегляний флігель. У 1910-х рр. домовласник – купець Х. Вольфман розпочав зведення масштабної будівлі, архітектура якої відповідала б важливості містобудівної ситуації. Починаючи з 1914 інж. К. Грінберг, арх. Й. Зекцер та інші розробили кілька варіантів забудови ділянки. За реалізованим проектом К. Грінберга новий головний будинок було об’єднано під одним номером з флігельним.
Головний будинок, 1917–18. З боку вул. Саксаганського шестиповерховий, з боку вул. Тарасівської семиповерховий, з проїздом на подвір’я, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, двосекційний. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах двосхилий, з шиферним покриттям. Перший поверх призначався для торговельних приміщень. Під час капітальних ремонтів перепланований, цоколь і нижній поверх на вул. Тарасівській облицьовано полірованим гранітом.
Оздоблений у стилі пізнього модерну.
В об’ємній композиції будинку домінує наріжна частина зі зрізаним кутом, підкресленим невеликим порталом входу в магазин, низкою балконів, у завершенні – ефектним модерністичним аттиком. Симетрична побудова двох чолових фасадів сформована центральними й фланговими розкріповками, увінчаними трикутними та прямими аттиками. Важливу роль в архітектурному вирішенні відіграють різноманітні за формою і пропорціями віконні прорізи: прямокутні (дво- і тристулкові), аркові (акцентують розкріповки на рівні п’ятого–шостого поверхів), оригінальні парні вікна із заокругленими зверху зовнішніми кутами.
У пластичному оздобленні застосовано цегляний і ліплений декор: руст і рустовані архівольти (над арковими вікнами), подвійні хрести (у підвіконнях п’ятого поверху), виступні площинні надвіконні й підвіконні деталі, вписані у квадрат, ліплені розетки-вставки, горизонтальні орнаментовані смуги на наріжній частині тощо. На позбавлених декору тильних фасадах виділяються два напівкруглі ризаліти сходів з ліфтовими шахтами. У сходових клітках збереглися модерністичні металеві огородження та метласька плитка на підлозі.
Архітектура споруди відзначається лаконізмом і вишуканістю об’ємно-планувального та декоративно-пластичного вирішення, що в комплексі з вдалим розташуванням на перехресті вулиць перетворює її на один з найяскравіших зразків забудови свого часу.
Флігель, кін. 19 ст. У глибині подвір’я, паралельно вул. Саксаганського, з боку вул. Тарасівської прилягає до крила головного будинку.
Чоририповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, односекційний. Перекриття пласкі, дах односхилий, з бляшаним покриттям.
Оздоблений у стилі історизм із застосуванням неоренесансного цегляного декору. Асиметрію головного фасаду визначає розташований на лівому фланзі вхідний ризаліт, увінчаний ступінчастим аттиком з центральним трикутним фронтоном. Вікна прямокутні. У пластичному оздобленні застосовано руст, міжповерхові та вінцевий карнизи, поодинокі (на ризаліті) й подвійні пілястрочки обабіч вікон четвертого поверху.
Будинок – типова для свого часу житлова споруда.
Садиба – зразок різночасової щільної забудови, що не отримала стилістичної єдності.
У 1920-х рр. в квартирі № 9 проживав Дорошкевич Олександр Костянтинович (1889–1946) – літературознавець, критик, педагог, громадський діяч.
1917–18 – голова департаменту середніх шкіл Міністерства народної освіти, один із засновників і редакторів журналу «Вільна українська школа». В ці роки викладав у Київському інституті народної освіти (з 1921), секретар (1921), позаштатний постійний співробітник секції вищої школи Науково-педагогічної комісії ВУАН (з 1923). У 1926–30 – керівник Київської філії науково-дослідного інституту Т. Шевченка і комісії нового українського письменства. Через репресії змушений виїхати на Урал. Повернувся у Київ 1943, працював в університеті та Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Досліджував літературу 19 ст., творчість І. Карпенка-Карого, П. Куліша, Марка Вовчка, М. Рильського, В. Самійленка, І. Франка, Т. Шевченка та інших українських письменників.
Автор підручників: «20–40-і рр. в українській літературі» (1922), «Українська література» (1922). «Підручник історії української літератури» витримав п’ять видань у 1924–30.
Тепер на першому поверсі головного будинку магазин, у цокольному – установа.
Література:
ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 567, 568; ф. 163, оп. 41, спр. 6338; Горбач О. О. Дорошкевич: Підручник історії української літератури // Дорошкевич О. Підручник історії української літератури. – Мюнхен, 1991; Кирилюк Є. Олександр Дорошкевич // Дорошкевич О. Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. – К., 1986.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1138.