2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Тетяна Осташко

486.26. Житловий будинок 1909, в якому проживав Ковалевський М. М. (архіт., іст.).

Вул. Саксаганського, 92. У другому ряді забудови кварталу.

Зведено як прибутковий флігель на замовлення дворянської родини Фонбергів за проектом цивільного інж. В. Обремського. У житловій частині на кожному поверсі було по дві квартири, що складалися з передпокою, кабінету, вітальні, їдальні та спальні (у квартирах на другому–четвертому поверхах була також дитяча кімната). Кімнати було оздоблено ліпленим декором. Внутрішнє планування приміщень передбачало чіткий поділ на житлову частину з парадними сходами й господарську – з чорними. Сходи гранітні. На подвір’ї перед флігелем – підземні служби з цегли та бетону. 1966–69 по фронту ділянки споруджено шестиповерховий житловий будинок. У 1990-х рр. флігель добудовано двома поверхами та мансардними приміщеннями.

Шестиповерховий з підвалом і мансардами, цегляний, у плані Т-подібний.

Перекриття пласкі, дах мансардний, з бляшаним покриттям.

Фасад оздоблено у стилі історизм з елементами середньовічної європейської архітектури. Центральну вісь симетрії підкреслено розкріповкою.

Головний вхід виділено рустуванням.

Раніше його прикрашало піддашшя на металевих стовпчиках (не збереглося).

Фасад пожвавлено чергуванням видовжених прямокутних, лучкових і напівциркульних вікон, завершено карнизом з тонко прорисованим візерунком цегляного мурування.

Будинок – характерний зразок раціонального й компактного планування житлових приміщень.

У травні 1917 – квітні 1918 в будинку проживав Ковалевський Микола Миколайович (1892–1957) – кооператор, публіцист, громадсько-політичний і державний діяч. Нащадок І. Ковалевського – генерального осавула в уряді гетьмана Б. Хмельницького. 1912–14 навчався у Київському комерційному інституті, 1914 увійшов до Київського комітету українських есерів, брав участь у написанні програми партії.

Після арешту в лютому 1914 і тимчасового ув’язнення в Лук’янівській тюрмі переїхав на Полтавщину, займався кооперативною діяльністю, співпрацюючи водночас з київськими есерами. На установчому з’їзді Української партії соціалістів-революціонерів, що відбувся в Києві 4–5 квітня 1917, обраний головою УПСР на Всеукраїнському національному конгресі (8 травня 1917) – членом УЦР. З травня постійно мешкав у Києві. Голова фракції УПСР в УЦР, голова Української селянської спілки, редактор газети «Народна воля», у складі делегації УЦР вів переговори з Тимчасовим урядом. Брав участь у Всеукраїнському селянському з’їзді (28 травня – 2 червня 1917), на якому обраний до складу Тимчасового ЦК Української селянської спілки та Всеукраїнської Ради селянських депутатів. 25 жовтня увійшов до Крайового комітету охорони революції в Україні.

На сьомих загальних зборах УЦР (29 жовтня – 2 листопада 1917) затверджений генеральним секретарем продовольчих справ, обіймав цю посаду до 29 квітня 1918. Від Полтавського виборчого округу був обраний членом Всеросійських Установчих зборів. Після гетьманського перевороту виїхав з Києва, перебував на нелегальному становищі, у червні 1918 заарештований, до грудня утримувався в Лук’янівській в’язниці. Визволений Українським військовим ревкомом, який підняв повстання напередодні вступу в Київ військ Директорії. 1919 емігрував, жив в Австрії, Польщі, Румунії, займався журналістикою, один із редакторів «Енциклопедії українознавства». Помер в Інсбруку (Австрійська Республіка).

До 1990-х рр. будинок використовувався як житлово-офісний.

Література:

Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, ф. 305, оп. 1, спр. 7; Верстюк В. Ф., Осташко Т. С. Діячі Української Центральної Ради. – К., 1998; Ковалевський М. При джерелах боротьби. – Інсбрук, 1960.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1111 – 1112.