Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Борис Єрофалов, Михайло Кальницький, Михайло Рибаков, Лариса Федорова

486.37. Житловий будинок 1898–99, в якому проживали Бердяєв С. О., Лоначевський-Петруняка Т. І. (архіт., іст.).

Вул. Саксаганського, 96. На червоній лінії забудови вулиці.

Споруджено як прибутковий будинок техніка-будівельника М. Клуга за його власним проектом.

Чотириповерховий з мансардним поверхом, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах мансардний, з сучасним покриттям. На кожному поверсі по дві квартири.

Оздоблений у стилі історизм з елементами французького ренесансу. Головний фасад вирішено симетрично. Асиметричним є тільки перший поверх з розташованими на правому фланзі проїздом та наближеним до нього входом у сходову клітку, що освітлюється верхнім світлом. Центр фасаду виділено тричвертєвими колонами великого композитного ордера, бази яких підтримують на рівні другого поверху напівпостаті атлантів. Колони фланкують напівкруглий балкон третього поверху, який зберіг первісні ажурні грати у вигляді корзини, та напівциркульну декоративну арку, що охоплює верхні вікна й спирається на напівпостаті каріатид. Симетрію фасаду підкреслюють два вертикальні ряди балконів (первісні грати не збереглися).

Віконні та дверні прорізи бічних площин фасаду оформлено різноманітними лиштвами, що складаються з рустубрекчії й напівколон іонічного ордера (другий поверх), каріатид і напівколон композитного ордера (третій), фільончастих пілястрів (четвертий поверх).

Важливу роль в архітектурній композиції відіграє поєднання прямокутних і аркових прорізів, рустування першого поверху, який має вигляд своєрідного подіума. У пишному ліпленому декорі широко використано рослинні орнаменти, мотиви картушів, волют тощо.

Будинок увінчують фриз і спрощена карнизна плита, що відокремлює оригінальне обрамлення вікон мансардних приміщень, вирішених у вигляді окремих кіосків з лучковими й криволінійними сандриками. Первісно центральну вісь було підкреслено вежкою цибулястої форми (втрачена). Частково збереглося оздоблення інтер’єрів (оперізаний лавровим листям ліплений меандровий фриз у вестибюлі).

Споруда – яскравий архітектурний витвір періоду історизму; завдяки соковитій проробці архітектурних і скульптурних деталей є справжньою прикрасою в забудові вулиці.

1902 у квартирі № 29 будинку проживав Бердяєв Сергій Олександрович (літ. псевд. – Аспид, Велизарий, Б. Глібов, С. Дяев, С. Зимний, Киевский, С. Обухівець, Одинокий, Перекати-Поле, Старый театрал та ін.; 1860–1914) – письменник, театральний критик, видавець, публіцист, громадський діяч. Рідний брат філософа М. Бердяєва, двоюрідний брат вченого і громадсько-політичного діяча С. Подолинського. Освіту здобув у Колегії Павла Галагана і за кордоном, за фахом лікар.

Співробітничав у багатьох українських і російських періодичних виданнях: «Буковина», «Вестник Европы», «Восход», «Господарь», «Громадська думка», «Дзвінок», «Діло», «Заря», «Зоря», «Киевская газета», «Літературно-науковий вісник», «Народна часопись», «Рада», «Руслан», «Страхопуд», «Слово», «Сяйво», «Труд», «Шершень» та ін. З 1885 перебував під постійним поліцейським наглядом за демократичні переконання і близкість до соціал-демократичного руху (тому постійно змінював адреси проживання). В 1890–93 разом з дружиною видавав у Києві літературно-науковий журнал «По морю и по суше», високо оцінений І. Буніним, пізніше – газети «Справедливость», згодом перейменована на «Киевскую зарю» (1905), «Свободный труд», перейменована на «Работник» (1906), в якій було вміщено статтю В. Леніна «Напередодні» та інші антиурядові матеріали, за що був притягнений до кримінальної відповідальності.

Завдяки зусиллям друзів, судовий процес так і не відбувся. Брав участь у діяльності Київського літературно-артистичного товариства. На запрошення Лесі Українки, яка підтримувала дружні стосунки з родиною Бердяєвих, виступав на вечорі Київського літературно-артистичного товариства, присвяченому Г. Гейне. 1907–12 жив у Москві, потім повернувся до Києва. Останні роки хворів. Був похований на Пріорському цвинтарі (знищений).

Поезії писав російською та українською мовами. Багато віршів і статей присвятив діячам української культури: Л. Глібову, М. Заньковецькій, М. Кропивницькому, М. Лисенку, М. Старицькому, Т. Шевченку та ін. Опублікував десятки рецензій на вистави театрів «Соловцов» та корифеїв. Листувався з І. Франком (друкував вірші С. Бердяєва в «Зорі», «Літературно-науковому віснику») та О. Маковеєм (видрукував у «Буковині» 25 віршів С. Бердяєва). Переклав російською і опублікував десять «Гірських дум» О. Маковея, вірш «Цивілізація», одним із перших – твори І. Франка («Притча про красу», «Указ про голод», статтю про Е. Золя), а також твори М. Старицького, Ю. Федьковича, німецькою – М. Вороного («Євшан-зілля») тощо. У Києві та Одесі було видано три збірки поезій (1891, 1895, 1896).

Проживав у Києві на сучасних вулицях І. Франка, 19-а, квартири № 11 і 16 (1891–92), Інститутській, 23 (1894; будинок не зберігся), О. Гончара, 5 (1896), Пушкінській, 10, квартира № 1 (у кін. 1890-х рр.), Саксаганського, 44, квартира № 25 (1901), Микільсько-Ботанічній, 27 (1905; не зберігся), бульв. Т. Шевченка, 52 (1905; не зберігся), Б. Хмельницького, 34 квартира № 9 (1906; не зберігся), Трьохсвятительській, 14 (1906; не зберігся), Володимирській, 1, квартира № 3 (1906; не зберігся), Ярославів Вал, 10 (1912–14; не зберігся).

1910–17 в будинку мешкав Лоначевський-Петруняка Тимофій Іванович (1837–1920?) – лікар-фармацевт, хімік. Після закінчення медичного факультету Київського університету (1857) працював у ньому, 1889–1920 професор, завідувач кафедри фармації та фармакогнозії. Досліджував молекулярні сполуки, розробляв методи очищення дніпровської води. Раніше жив на сучасних вулицях Жилянській, 63 і Саксаганського, 113, останні роки життя – на вул. Комінтерну, 28.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4796, 6307; ф. 143, оп. 2, спр. 1017; ВР Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ, ф. 509, спр. 511; ІР НБУ, ф. ІІІ, № 34939; ф. 3, № 1628, 14403; ф. 170, № 139; ЦДІАКУ, ф. 262, оп. 1, спр. 21; ф. 274, оп. 1, спр. 590; ф. 275, оп. 1, спр. 42; ф. 295, оп. 10, спр. 7, 54, 55; Лица: Биогр. альманах. – М.; СПб., 1993. – Вып. 3; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841–1991). – К., 1991.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1117 – 1119.