2003 р. Звід пам’яток Києва
Михайло Кальницький, Олексій Овчаренко, Елла Піскова, Лариса Толочко
486.46. Житловий будинок 1911–12, в якому проживали Леонтович В. Г., Чирвинський В. М. (архіт., іст., мист.).
Вул. Саксаганського, 99. На червоній лінії забудови вулиці, домінує над прилеглими будинками.
Зведено як прибутковий на замовлення лікаря-терапевта Я. Бєлаковського. Цокольний поверх з широкими вітринними прорізами призначався для торговельних приміщень, мансардний – для дешевих квартир.
Семиповерховий (перший поверх цокольний, останній мансардний), цегляний, тинькований, у плані Т-подібний, односекційний, з ліфтовою шахтою у центрі. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. На правому фланзі проїзд на подвір’я.
Вирішений у формах пізнього модерну.
Чоловий фасад побудовано за класицистичною симетричною схемою: на флангах – тривіконні розкріповки, акцентовані на рівні мансарди трапецієподібними щипцями під оригінальними гостроверхими дашками, у центрі – вхідний портал, масивний балкон та плаский сегментний еркер на рівні четвертого – п’ятого поверхів, що закінчується балконом. Горизонтальні членування визначають рустовані площини міжвіконь першого поверху, невеликий карниз над п’ятим поверхом, довгий вузький балкон-галерея мансардного поверху, вписаного у вальмовий дах із заломом. Важливу роль в архітектурній композиції відіграють віконні прорізи різноманітної конфігурації: прямокутні – на першому–четвертому поверхах, аркові – на п’ятому, з трапецієподібними та скошеними (чвертьциркульними та прямими) перемичками – на шостому–сьомому поверхах. Розміщені у шаховому порядку балкони мають як масивні огородження, так і металеві грати з типовим для модерну рисунком зіркиперехрестя.
В оздобленні фасаду застосовано архітектурний, скульптурний і орнаментальний декор. Прямокутний отвір входу фланковано двома колонами композитного ордера, масивні фусти яких частково декоровано канелюрами. Над гладеньким архітравом, який підтримують колони, – напівциркульне вікно вестибюля з віялоподібним заскленням. Розташований вище балкон вирізняється масивним огородженням, бетонні тумби якого прикрашено горельєфними чоловічими головами, проміжну площину – стилізованим гіллям. На рівні балкона вміщено два горельєфи у вигляді напівоголених жіночих постатей, що на зразок каріатид підтримують нижню площину еркера.
У центрі останнього – порожнє горизонтальне поле, яке, вірогідно, призначалося для нині відсутнього рельєфу.
В інтер’єрі будинку збереглося первісне оздоблення вестибюля та просторої сходової клітки, яка освітлюється ліхтарем верхнього світла. Одномаршові мармурові сходи вестибюля починаються від коробової трицентрової арки, що відділяє сходову клітку. Стіни декоровано пласким рустуванням, пілястрами на орнаментованих консолях, меандровим фризом і трьома барельєфами з пасторальними сценами, виконаними на пейзажному тлі (викривлені пізнішим пофарбуванням).
Пласку стелю вестибюля прикрашено рослинними ренесансними орнаментами, які оточують незаповнене поле плафона. Майданчики тримаршових сходів викладено метлаською плиткою (восьмикутники та квадрати). Сходи мають орнаментовані огородження, в основу візерунка покладено мотив кола та чотирьох кутових рослинних елементів. Стіни оздоблено ромбоподібними й округлими фільонками з обрамленням рослинним декором та без нього.
Будинок – цінна пам’ятка архітектури і мистецтва доби модерн.
З 1920-х рр. до 1968 у квартирі № 7 проживав Леонтович Володимир Григорович (1881–1968) – інженер-будівельник, аріхтектор-реставратор. Обіймаючи посаду волинського єпархіального архітектора (1910–14; м. Житомир), проводив інженерно-геодезичні дослідження, реставрацію дерев’яних церков на Волині (1906–12), інших відомих пам’яток української архітектури (у співавт.), зокрема, дзвіниці жіночого монастиря біля церкви св. Василія в Овручі (1908), «Вежі мурованої» в Острозі (1913–15). Спорудив у співавт. з арх. В. Максимовим меморіальний комплекс «Козацькі могили» у с. Пляшева, тепер Рівненської обл. (1910–14) з використанням модернізованих українських національних форм (нині Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви»). З 1914 працював у Києві на інженерних посадах, викладав у вищих навчальних закладах: політехнічному, інженерно-будівельному, художньому інститутах; професор (з 1940). Член Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва (1910–19).
Автор книжки «Архітектори, інженери і скульптори, що працювали в Києві у 1855–1925 рр.», досліджень з проблем застосування геодезії у будівельній справі.
У 1910-х рр. в будинку мешкав Чирвинський Володимир Миколайович (1883–1942) – геолог. З поч. 1910-х рр. викладав у Київському університеті, КПІ, на Вищих жіночих курсах, Жіночих медичних курсах. З 1919 старший геолог Українського геологічного комітету; брав участь у роботі секцій постійної комісії УАН з вивчення природних багатств України – будівельних матеріалів, підземних багатств, хімічно-технологічної, сільськогосподарської.
Досліджував проблеми мінералогії, геології, петрографії, кристалографії. У 1910-х рр. жив також на цій вулиці у садибі № 78; у 1920–30-х рр. – в будинку КПІ № 3, квартира № 45.
Тепер на першому поверсі магазин, на другому Федерація Польських організацій в Україні «Польський дім у Києві».
Література:
ЦДІАКУ, ф. 725, оп. 1, спр. 16; ф. 1686, оп. 1 (передмова); Весь Киев: Адресная и справочная книга на … (1913–1915) год. – К., 1913–1915; Історія Академії наук України. 1918–1923. – К., 1993; К строительным катастрофам в Киеве // Киевлянин. – 1911. – 26 июня; Наука и научные работники СССР. – Л., 1928. – Ч. VI; Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку ХХ століть. – К., 1999.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1125 – 1126.