Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Роксана Скорульська, Тетяна Трегубова

486.42. Житловий будинок 1894, в якому проживали Гвоздик М. В., Лисенко М. В., Лисенко О. М., Рильський М. Т. (архіт., іст.).

Вул. Саксаганського, 95-б. У глибині внутрішньоквартального простору, в другому ряді забудови вулиці, прилягав до флігеля суміжної ділянки № 93.

До 1900 мав № 89. Садиба виникла 1859 під час забудови «Нового Строєнія», належала міщанці М. Сидоренко, 1894–1912 – аптекарському помічнику М. Гвоздику.

Будинок зведено за проектом арх. О. Хойнацького як прибутковий флігель на дві квартири у невеликій міській садибі. Фасадний двоповерховий будинок № 95, споруджений 1874 за кресленнями землеміра й проектувальника О. Дубицького, знесено в грудні 1980. У 1920 флігель перебудовано під комунальні квартири. 25 березня 1971 передано Державному музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР для створення меморіального музею М. Лисенка.

До 1980 здійснено ремонтно-реставраційні роботи та пристосування будинку під музей. Головні архітектори проекту – В. Гопкало, В. Коломієць, керівник проекту реставрації та відновлення первісного планування – М. Шило (онук М. Лисенка). Параметри споруди було збережено без змін, дерев’яні перекриття замінено на залізобетонні, відновлено первісне планування меморіальної квартири на другому поверсі та дерев’яну веранду. На основі піддашшя над парадним входом зроблено скляний тамбур для переходу екскурсантів з першого на другий поверх.

Двоповерховий з високим напівпідвалом у тильній частині (за рахунок значного перепаду рельєфу), цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Асиметрію загальної побудови визначає структура плану, що складається з основної житлової частини з входом на правому фланзі й розташованого ліворуч невеликого крила (призначалося для господарських приміщень). Внутрішнє планування житлової частини – дворядне анфіладне (перший поверх) і коридорно-анфіладне (другий поверх), у крилі – зального типу. Вертикальний зв’язок забезпечують двоє кам’яних сходів, пов’язаних з входами до будинку: одномаршові – на правому фланзі, двомаршові – в місці прилягання бічного крила.

Оздоблений у цегляному стилі з елементами неоренесансу. Ритмічно-ярусну композицію головного фасаду визначають ряди прямокутних вікон і горизонтальні членування – профільований вінцевий карниз, міжповерховий гурт зі смугою поребрика та підвіконні гурти. Простінки й наріжжя підкреслено одинарними й подвійними лопатками, об’єднаними на другому поверсі зубчастою лінією своєрідного фриза, що включає й замкові камені віконних прорізів, під якими вміщено фільонки з поребриком.

Вхід на лівому фланзі акцентовано двосхилим металевим піддашшям з ажурною лиштвою та двома вазами на п’єдесталах, встановлених над лопатками вище міжповерхового гурта. Бічний та тильний фасади мають спрощений декор. Вінцеві й міжповерхові гурти та нішки аритмічно розташованих вікон другого поверху тильного фасаду оформлено мереживом цегляних зубців. На тильному фасаді виділяється пов’язана з їдальнею у квартирі М. Лисенка проста двоповерхова дерев’яна веранда, що колись виходила у великий вишневий сад.

В інтер’єрі збереглися кам’яні одномаршові сходи, у передпокої (коридорі), в трьох меморіальних кімнатах на другому поверсі відновлено паркет, ліплення, плафони, кахляні груби.

Шпалери відтворено за залишками, знайденими під час реставрації.

Будинок належить до зразків житлової забудови Києва кін. 19 ст. з характерним для цього періоду мистецько-стильовим вирішенням.

1894–1912 на першому поверсі проживав власник садиби Гвоздик Микола Васильович (бл. 1850–1912) – аптекарський помічник, член Старої Громади, викладач природничих наук у приватній гімназії В. Науменка та інших середніх навчальних закладах Києва.

Був дільничним попечителем Лук’янівської дільниці від Київської міської думи.

З 5 вересня 1894 до 6 листопада 1912 другий поверх будинку винаймав Лисенко Микола Віталійович (1842–1912) – композитор, піаніст, хоровий диригент, музичний і громадський діяч, основоположник української класичної музики, один з фундаторів українського музично-драматичного театру, засновник національної музично-театральної освіти. Автор 10 опер, понад 90 творів на вірші Т. Шевченка, понад 100 солоспівів і хорів на тексти українських поетів, оркестрових, фортепіанних та інструментальних творів, понад 500 обробок українських народних пісень для голосу та хору, музики до драматичних вистав; перший дослідник українських народних інструментів. Викладав у приватних музичних навчальних закладах, музичному училищі Київського відділення Російського музичного товариства, Інституті шляхетних дівчат (до 1904).

Відкрив 1904 власну Музично-драматичну школу (на сучасній вул. Ярославів Вал, 15; будинок не зберігся), в якій вів клас гри на фортепіано (з 1913 навчальний заклад носив ім’я М. Лисенка, у 1918–34 – Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка).

У 1895–1905 один з провідних членів Київського літературно-артистичного товариства, в якому проводив широку музично-громадську діяльність. Багато концертував як піаніст-віртуоз і ансамбліст, акомпонував співакам, організовував концерти на честь ювілейних дат М. Глінки, Ф. Шопена, Ф. Шуберта, Р. Шумана та інших композиторів. З 1864 влаштовував щорічні шевченківські концерти.

Засновник і диригент аматорських хорів, з якими дав бл. 100 концертів у кращих залах Києва (театри Бергоньє та Міський, Купецьке зібрання, Контрактовий будинок, народні будинки тощо). З грудня 1903 у Львові та багатьох центрах Галичини, Києві (1904), Санкт-Петербурзі, Тифлісі та інших містах відбулися урочистості з нагоди 35-річчя творчої діяльності М. Лисенка.

Один з активних діячів київської Старої Громади. Член Загальної української організації, створеної 1897 в Києві на з’їзді представників українських Громад з ініціативи В. Антоновича та О. Кониського (1904 перетворена на Українську демократичну партію).

1906 один з фундаторів Українського наукового товариства в Києві. Почесний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. 1908–12 засновник і голова Ради старійшин першого легального українського громадського зібрання – Українського клубу в Києві (з 1912 – клуб «Родина»). Голова Об’єднаного комітету зі спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Києві та Центрального комітету в справі відзначення 50-х роковин смерті Т. Шевченка (з 1906).

У цьому будинку працював над операми «Тарас Бульба», «Енеїда», «Ноктюрн», хоровим концертом «Куди піду від лиця Твого, Господи», останніми випусками «Музики до “Кобзаря”» та збірками народних пісень, фортепіанними творами та ін. Похований на Байковому цвинтарі. Раніше мешкав на вул. Рейтарській, 19-а.

До 1912 в будинку проживали діти М. Лисенка: Катерина – одна з фундаторів нотного відділу НБУ НАНУ, Галина, Мар’яна, Тарас, Остап (пізніше жили за іншими адресами).

Лисенко Остап Миколайович (1885–1968) – музикознавець. У 1900-х рр. навчався в Санкт-Петербурзькій консерваторії. 1914–16 керував хором при клубі «Родина». 1934 закінчив Київський музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка, в якому викладав з 1939. Ректор Київської музичної академії (1941–42). Пізніше працював у Львівському вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (1945–51), доцент кафедри народної творчості Київської консерваторії (1951–68), при ній заснував у 1947 кабінет-музей М. Лисенка, на базі архівної збірки якого відкрито меморіальний музей. Досліджував творчу спадщину батька.

1908–11 в сім’ї М. Лисенка проживав Рильський Максим Тадейович (1895–1964) – поет, мистецтвознавець, акад. АН УРСР (з 1943) та АН СРСР (з 1958).

У цей час навчався в приватній гімназії В. Науменка. Тут написав свої перші вірші. Батько поета Т. Рильський, етнограф, член Старої Громади, культурно-громадський діяч, приятелював з М. Лисенком зі студентських часів.

1980 тут відкрито Меморіальний будинок-музей М. Лисенка, в якому відтворено три меморіальні кімнати: вітальню, де збиралися діячі культури, українські митці та громадсько-політичні діячі; робочий кабінет, в якому композитор помер 6 листопада 1912; їдальню. В музеї зберігається архів митця, видання творів, особисті речі, концертний рояль, меморіальна колекція українських народних музичних інструментів, меблі тощо.

22 березня 1981 на фасаді будинку, ліворуч від головного входу, встановлено бронзову (замість мармурової 1948) меморіальну дошку з барельєфним портретом М. Лисенка (ск. Н. Дерегус, арх. О. Стукалов).

1988 музей на правах відділу включено до складу Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького.

Література:

Архів Меморіального будинку-музею М. В. Лисенка. Особисті документи та листування М. В. Лисенка; Рукопис О. М. Лисенка. «Дні і роки М. В. Лисенка» (РД-374); Архимович Л., Гордійчук М. Микола Віталійович Лисенко (життя і творчість). – К., 1992; Житецький І. Київська Громада за 60 років. – К., 1928; М. В. Лисенко: Листи. – К., 1964; М. В. Лисенко у спогадах сучасників. – К., 1968; Палієнко М. Київська Стара Громада у суспільному та науковому житті України (Друга половина XIX – початок ХХ ст.) // Київська старовина. – 1998. – № 2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1122 – 1124.