Інститут літератури

1935 – 41, 1944 – 60 – Науково-дослідний інститут Тараса Шевченка. Заснований 1926 у Харкові як Інститут Тараса Шевченка Наркомпросу УСРР з філіями в Києві (сучасна вул. Б. Хмельницького, 7) й Одесі. З 1933 – НДІ Тараса Шевченка ВУАН. 1935 переведений до Києва. 1935 на базі його об’єднання з філіями і літературною комісією Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів утворено Інститут української літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. В період окупації Києва військами гітлерівської Німеччини перебував в евакуації в м. Уфа (тепер – РФ), 1942 – 44 був об’єднаний з Інститутом мовознавства АН УРСР. З 1952 носить сучасну назву – Інститут літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (з 1994 – НАН України). З 1960 розміщується на вул. М. Грушевського, 4.

У цьому будинку в інституті працювали відомі вчені.

1946 – 47 – Адріанова-Перетц Варвара Павлівна (1888 – 1972) – історик літератури, літературознавець, чл.-кор. ВУАН (з 1926) і АН СРСР (з 1943), заслужений діяч науки РРФСР (з 1958), науковий співробітник (з 1934), завідувач сектора давньої російської літератури Інституту російської літератури АН СРСР в Ленінграді (1947 – 54).

Автор наукових праць з історії російської та української літератур 11 – 18 ст., фольклору, театру, демократичної сатири. Здійснила історичний і текстологічний аналіз найзначніших пам’яток письменства стародавньої Русі («Слово о полку Ігоревім», «Повість временних літ», «Задонщина» та ін.).

У зазначені роки працювала у відділі давньої української літератури Інституту літератури ім. Т. Шевченка за сумісництвом. Брала участь у підготовці 1-ї частини 1-го тому «Історії української літератури» (період 11 – 16 ст.), що була доведена до друку, але заборонена цензурою.

1936 – 41, 1944 – 60 – Білецький Олександр Іванович (1884 – 1961) – літературознавець, акад. АН УРСР (з 1939) і АН СРСР (з 1958), заслужений діяч науки УРСР (з 1941).

Працював в інституті з 1936, заступник директора, директор інституту (1940 – 41, 1944 – 61). Завідувач відділів: російської літератури і літератури народів СРСР; світової літератури; засновник і перший завідувач відділу зарубіжних слов’янських літератур (1956 – 58). Одночасно – віце-президент (1946 – 48) і член Президії АН УРСР (1948 – 52); засновник і головний редактор журналу «Радянське літературознавство» (з 1957; з 1990 – журнал «Слово і час»); професор, завідувач кафедри російської літератури Київського університету (1945 – 56).

Досліджував проблеми історії античної та давньої української літератур, літературознавства, театрознавства, психології і методології літературно-художньої творчості й ін. Вперше поставив питання про світове значення української літературної класики. Співредактор і автор більшості розділів 1-ї частини 1-го тому «Історії української літератури» (1947), публікацію якого було заборонено з ідеологічних міркувань. Головний редактор і автор низки розділів двотомника «Історія української літератури» (1954 – 56).

З 1960 працював на вул. М. Грушевського, 4.

1945 – 60 – Вервес Григорій Давидович (1920 – 2001) – літературознавець, акад. НАН України (з 1995), член Спілки письменників СРСР (з 1976), голова Українського комітету з реалізації Слов’янської програми ЮНЕСКО при Президії АН УРСР (з 1976), член бюро Міжнародної асоціації з вивчення і поширення слов’янських культур при ЮНЕСКО (з 1983).

У період роботи в цьому будинку – аспірант, учений секретар, старший науковий співробітник (1945 – 58), завідувач відділу слов’янських літератур (з 1958) інституту. Одночасно – професор кафедри слов’янської філології Київського і Львівського університетів (1949 – 98, за сумісництвом), учений секретар Українського комітету славістів (з 1957).

Досліджував проблеми історії слов’янських літератур і сучасного літературного процесу, теоретичні питання порівняльного літературознавства. У 1940 – 60-х рр. підготував наукові праці, присвячені творчості І. Франка, А. Міцкевича, україно-польським літературно-громадським взаєминам 1870 – 90-х рр.

Учасник І – ХІІ Міжнародних з’їздів славістів (1958 – 98).

З 1960 працював на вул. М. Грушевського, 4.

1945 – 60 – Гудзій Микола Каленикович (1887 – 1965) – літературознавець, акад. АН УРСР (з 1945).

Працював в інституті з 1945 завідувачем відділів російської літератури (до 1952) і давньої української літератури (1957 – 62). Одночасно – професор Московського університету (з 1922), завідувач відділу давньоруської літератури Інституту світової літератури ім. М. Горького АН СРСР (1938 – 47).

Досліджував проблеми давньоруської літератури, історії української і російської літератур 18 – поч. 20 ст., літературознавства, текстології. За його редакцією вийшло кілька українських і російських видань «Слова о полку Ігоревім». Зробив значний внесок у дослідження і текстологічне опрацювання літературної спадщини Л. Толстого. Голова редколегії повного зібрання творів Т. Шевченка у 6-и томах (1963 – 64).

З 1960 працював на вул. М. Грушевського, 4.

1955 – 60 – Дзеверін Ігор Олександрович (1929 – 2001) – літературознавець, акад. АН УРСР (з 1988).

Працював в інституті з 1955, завідувач відділів теорії літератури (з 1966), що не раз змінював свою назву, та російської літератури (з 1987). Директор інституту (1978 – 91), радник при дирекції (з 1995). Очолював координаційну раду з проблеми «Класична спадщина і художня література». Одночасно – головний редактор журналу «Радянське літературознавство» (1962 – 73, 1980 – 89; з 1990 – журнал «Слово і час»), відповідальний редактор перших 3-х томів «Української літературної енциклопедії» (1988 – 95).

Досліджував проблеми історії української і російської літератур різних періодів, теорії літератури й естетики.

У період роботи в цьому будинку підготував першу узагальнюючу працю про творчість Остапа Вишні (1957).

З 1960 працював на вул. М. Грушевського, 4.

1939 – 41, 1944 – 50 – Маслов Сергій Іванович (1880 – 1957) – літературознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), член багатьох наукових товариств, ректор Київського археологічного інституту (1921 – 22); завідувач секції історії книги Українського НДІ книгознавства (1926 – 36) й відділу стародруків Всенародної бібліотеки України (1926 – 37), що в 1920 – 30-х рр. містилися в цьому ж будинку.

В Інституті літератури АН УРСР працював завідувачем відділу давньої української літератури (1939 – 50). Одночасно – завідувач кафедри історії російської мови та літератури Київського університету (з 1914).

Автор багатьох наукових праць з історії давніх української та російської літератур, оглядів полемічної, драматичної, віршованої літератури 16 – 18 ст. Досліджував також проблеми палеографії, фольклору, мовознавства, історії книгодрукування, бібліографії.

Багато зробив для розшуку і публікації творів українських письменників І. Галятовського, Л. Карповича, М. Смотрицького та ін. Співредактор та один із авторів «Нарису історії української літератури» (1945), що був підданий огульній критиці з боку партійного керівництва України за «націоналістичні ухили».

1936 – 39 – Тичина Павло Григорович (1891 – 1967) – поет, літературознавець, державний і громадський діяч, акад. ВУАН (з 1929), чл.-кор. Болгарської АН (з 1947), Герой Соціалістичної Праці (1967), нарком (1943 – 46) і міністр освіти УРСР (1946 – 48; кабінет міністра містився в цьому ж будинку в кімнатах № 81 – 82 на другому поверсі). Очолював Інститут літератури АН УРСР (1936 – 39) і об’єднаний Інститут мови і літератури (1942 – 43).

Автор праць з проблем літературознавства, статей про творчість М. Коцюбинського, О. Пушкіна, Ш. Руставелі, Г. Сковороди, Т. Шевченка та інших класиків української та світової літератури, що увійшли до збірки «Магістралями життя. Статті та промови» (1941).

В період роботи у цьому будинку написав збірку поезій «Чуття єдиної родини» (1938), відзначену Державною премією СРСР (1941), вийшли друком його «Вибрані поезії» (Київ, 1939; Львів, 1940), «Вибрані твори» (1939) та ін.

1935, 1956 – 60 – Шабліовський Євген Степанович (1906 – 83) – літературознавець, чл.-кор. ВУАН (з 1934), заслужений діяч науки УРСР (з 1972), заступник директора (з 1932), директор НДІ Тараса Шевченка ВУАН (1934 – 35). Репресований 1935 як член «троцькістсько-націоналістичної терористичної організації». 1954 звільнений. Після реабілітації працював з 1956 в Інституті літератури старшим науковим співробітником відділу шевченкознавства. У цей період досліджував проблеми національної спадщини української літератури в її історичному розвитку, зокрема ідеї національної своєрідності у творчості Т. Шевченка.

З 1960 працював на вул. М. Грушевського, 4.

У цьому будинку в Інституті літератури також працювали: 1944 – 60 – чл.-кор. АН УРСР Є. Кирилюк; 1945 – 60 – акад. АН УРСР Л. Новиченко; 1947 – 60 – чл.-кор. АН УРСР М. Сиваченко; 1957 – 60 – акад. АН УРСР М. Шамота.

Всі зазначені вчені з 1960 значний час працювали в Інституті літератури на вул. М. Грушевського, 4.

1959 – 63 у підвалах будинку розміщувалися друкарня й видавництво Київського державного університету ім. Т. Шевченка.