2003 р. Звід пам’яток Києва
Борис Єрофалов, Тетяна Трегубова
Розмір зображення: 1000:534 піксел
467. Руставелі Шота вулиця, кін. 19–20 ст. (архіт., іст., містобуд.).
З’єднує вулиці Басейну й Жилянську, виходить на площу перед Республіканським стадіоном (колишня пл. Троїцька).
Перетинається вулицями Рогнідинською і Саксаганського. Від будинків № 23 і 24 змінює початковий напрямок схід–захід, повертаючи під тупим кутом на південний захід. Виникла у 1830-х рр. як елемент регулярного планування району «Новоє Строєніє» (або Либідська частина міста) під назвою вул. Маловасильківська (прокладена паралельно вул. Великій Васильківській, з 1919 – Червоноармійська).
Планувалась як єдина траса з вул. Предславинською, що до 1869 також мала назву Маловасильківська. 1926–37 носила ім’я Борохова Бера Мойсейовича (1881–1917) – керівника (з 1905) київського осередку Єврейської соціал-демократичної партії «Паолей-Ціон». 1937 перейменована на честь Руставелі Шота (2-а пол. 12 – поч. 13 ст.) – грузинського поета, автора всесвітньо відомої поеми «Витязь у тигровій шкурі».
Розташована поблизу еспланади Київської фортеці (її межі, скасовані 1897, визначалися трасою вул. Еспланадної), спочатку забудовувалася дерев’яними спорудами. За архівними даними, активне освоєння ділянок припадає на 1860–70-і рр. Суцільна капітальна багатоповерхова забудова, сформована чоловими та дворовими житловими будинками, склалася у період будівельної лихоманки кін. 19 – поч. 20 ст. Загалом на вулиці утворилося 54 садиби (з парного боку – 26, з непарного – 28). Остання ділянка у парному ряді на розі вул. Жилянської належала Свято-Троїцькій церкві з дзвіницею (1858, знесена 1970).
1896–98 було споруджено синагогу за проектом арх. Г. Шлейфера (№ 13).
1899 поряд відкрито т. зв. купецьку синагогу, зведену коштом Л. Бродського (№ 19).
За радянський період певною мірою реконструйовано стару житлову забудову. Три–п’ятиповерхові будинки, що збереглися, являють собою зразки київського будівництва періоду історизму й модерну: № 1/12, 4, 9, 12, 15, 17, 20, 20-б, 20-в, 22, 23, 24, 27, 27-б, 29, 29-б, 30, 30-б, 31, 32, 33, 36, 38, 38-б, 38-в, 40/10, 42/13. Серед збереженої історичної забудови кін. 19 – поч. 20 ст. пам’ятками архітектури є Хоральна синагога, житлові будинки № 9, 12, 22, 23, 32, 36, садиби № 20, 27, 29, 30, 38. У створенні окремих із них брали участь архітектори В. Ніколаєв і А.-Ф. Краусс.
Окрім кварталів, що прилягають до вул. Жилянської, в цілому збережено притаманний історичному середовищу вулиці периметральний характер забудови. Громадські й житлові споруди, зведені на місці розібраних старих, відбивають особливості розвитку радянської архітектури: період засвоєння класики (1930–50-х рр.) – школа (№ 46) та житлові будинки № 14/5 і 21; перехід від надмірностей в архітектурі до індустріалізації (кін. 1950-х – поч. 1970-х рр.) – позбавлені декору будинки № 3, 10, 18, 26, 37; період індустріалізації і функціоналізму (1970–80-і рр.) – дев’ятиповерховий житловий будинок № 25, висотний будинок «Курортпроекту» (№ 39–41), Виставково-експозиційний будинок Мінлегпрому УРСР (№ 11), Київський будинок моделей одягу (№ 18) та виконаний у формах постмодерну адміністративний будинок № 5–7. До новітніх архітектурних об’ємів належить будинок школи, зведений у кварталі між вулицями Саксаганського і Жилянською.
Вулиця є зразком суцільної забудови центральної частини Києва, що на значних ділянках зберегла первісний характер.
Згідно з указом російського імператора від 13 травня 1858, у Либідській частині міста дозволялося проживати євреям. З побудовою синагог вулиця перетворилася на значний осередок єврейської громади Києва. У радянський час синагоги було зачинено. У Хоральній синагозі з 1926 містився клуб кустарів, з 1929 – Державний єврейський театр юного глядача та Центральна єврейська бібліотека, після Великої Вітчизняної війни – Театр естради і мініатюр, Театр юного глядача, кінотеатр, у 1955–97 – Театр ляльок. У грудні 1992 у синагозі відбулося перше суботнє богослужіння, 1998 відремонтовану споруду остаточно передано єврейській громаді (автори проекту відбудови архітектори Ю. Паскевич, В. Ступникова, інж. В. Мартищенко).
У 1930-і рр. будівля т. зв. купецької синагоги передана технікуму фізкультури, після капітальної реконструкції 1958 перетворена на перший в СРСР панорамний кінотеатр.
На вулиці проживали: хоровий диригент, педагог О. Міньківський, актор, режисер М. Соколов (№ 26), журналіст, політичний діяч А. Ревуцький (№ 34).
Література:
Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1914 год. – К., 1914; Вулиці Києва. – К., 1995; Захарченко М. М. Киев теперь и прежде. – К., 1888; Ковалинский В. В. Меценаты Киева. – К., 1998.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1056 – 1057.