2003 р. Звід пам’яток Києва

Ірина Тарутінова

467.9. Садиба, 1901–02 (архіт.).

Вул. Ш. Руставелі, 38, 38-б, 38-в. У ряді суцільної забудови кін. 19 – поч. 20 ст.

Відома з 1879, перша власниця ділянки – дружина балтського міщанина Г. Вишемірська. 1886 ділянку придбав титулярний радник Ф. Фонсталі, 1887–88 нею володіла дворянка С. Гнатченко, 1888–1901 – купецький син В. Кухаренко. У 1901 майно придбала дворянка М. Мікутіна. На місці старої дерев’яної забудови на її замовлення споруджено головний будинок і два флігелі. Роботи проводилися за проектом та під наглядом арх. А.-Ф. Краусса. У серед. 1960-х рр. влаштовано водяне опалення.

Головний будинок (№ 38). На червоній лінії забудови.

Первісно розрахований на 10 квартир, по дві на кожному поверсі. Внаслідок поточних ремонтів частково втрачено декоративне оздоблення інтер’єрів.

П’ятиповерховий, з мансардним поверхом, цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний, односекційний, з двома входами – парадним та чорним, ліворуч центрального входу проїзд на подвір’я. Перекриття пласкі, дах мансардний, з сучасним покриттям.

Оздоблений у стилі неоренесанс. Композиція фасаду центрально-осьова, ярусна, побудована на чіткому ритмі віконних прорізів: прямокутних на першому–четвертому поверхах та з арковими перемичками на п’ятому. Декор змодельовано у цеглі, його насиченість посилюється догори. Вісь симетрії фасаду акцентована на першому поверсі арковим порталом з пілястрами коринфського ордера; на четвертому– п’ятому поверхах – групою з двох колон коринфського ордера та двох безордерних пілястрів. Колони й пілястри в нижній частині прикрашено канелюрами, їхні нижні частини – драпіруванням. Ідентичні пілястри фланкують торці фасаду. Завершує споруду декоративний фронтон у ренесансно-барокових формах, аттикова частина та металевий парапет. Рисунок грат парапету, балконів та брами проїзду виконано в єдиному стилістичному ключі з архітектурою фасаду. Дворовий фасад декору не має, поверхи виділено розкріповкою.

В інтер’єрі будинку зберігся ліплений декор плафонів окремих приміщень, в основу якого покладено рослинні елементи й профільовані карнизи. Є кілька кахляних груб серійного виробництва. Будинок – важливий елемент стилістично цілісного фронту забудови вулиці, утвореного за проектами А.-Ф. Краусса.

Флігель (№ 38-б). Всередині садиби, паралельно головному будинку.

Чотириповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний. На лівому фланзі проїзд, вісь якого збігається з проїздом у головному будинку. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі неоренесанс. Головний фасад симетричний, у центрі одновіконний ризаліт зі входом, оформлений на третьому і четвертому поверхах тричвертєвими канелюрованими (в нижній частині) колонами коринфського ордера. Бічні площини розкреслено лопатками, пілястрами та міжповерховими гуртами, на флангах – балкони. Вікна прямокутні із замковими каменями, три центральні вікна верхнього поверху аркові. В декоративному опорядженні фасаду застосовано руст (лопатки першого поверху), ліплені гірлянди, рослинні (третій поверх) та орнаментальні (другий поверх) підвіконні вставки.

Є характерним зразком односекційного житлового будинку поч. 20 ст.

Флігель (№ 38-в). В глибині садиби, паралельно головному будинку й житловому флігелю.

Двоповерховий з мансардою, цегляний, пофарбований, у плані П-подібний.

Перекриття пласкі, дах мансардний, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у цегляному стилі. Вікна прямокутні, карниз із сухариками. Вхід зі сходами зміщений ліворуч відносно центральної осі. Фасад розкреслено міжповерховим гуртом та здвоєними міжвіконними лопатками.

Є зразком внутрішньосадибної забудови міста поч. 20 ст. Комплекс будинків, що повністю зберіг структуру міської садиби поч. 20 ст., має історико-архітектурну й містобудівну цінність.

Тепер на першому поверсі головного будинку та флігеля № 38-б офісні приміщення.

Література:

Там само, ф. 143, оп. 2, спр. 412; ф. 163, оп. 41, спр. 2209; Весь Киев: Адресная и справочная книга на … (1899–1915) год. – К., 1899–1915.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1062 – 1063.