Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Станіслав Волков

Артема вулиця, рубіж 19 – 20 ст.

(архіт., іст., містобуд.).

До 1869 р. була частиною Житомирської вул., з 1869 р. мала назву Львівської, у 1920-х pp. деякий час носила ім’я радянського політичного діяча Троцького Льва Давидовича (1879 – 1940). З 1929 р. отримала сучасну назву за ім’ям радянського партійного і державного діяча України Артема (справж. – Сергеєв) Федора Андрійовича (1883 – 1921).

Одна з центральних магістралей міста, орієнтована з півночі на південь. Пролягає від Львівської площі до Лук’янівської площі, по північно-західному схилу Старокиївської гори, спускається у долину р. Глибочиця, доходить до Лук’янівських висот. Виникла в часи Київської Русі як торговельний шлях, що брав початок від Жидівської (Львівської) брами «міста Ярослава». Проходила через укріплене передмістя Копирів кінець до урочища Дорожище, або Дорогожичі, від якого розгалужувалися шляхи на захід (через Білгород) і північ (Вишгород). Роль заміського шляху зберігала після монголо-татарської навали. З відновленням укріплень Копиревого кінця у 30 – 40-х рр. 18 ст. стає частиною планування передміського с. Кудрявець. Сучасне трасування вулиці накреслено генеральним планом Києва затвердженим 1837 р., й реалізовано в 40 – 50-х рр. 19 ст. Значення вулиці посилюється у зв’язку з переселенням мешканців Подолу, який 1845р. і в наступні роки зазнав значної повені, у район Лук’янівки (назва походить від однойменного заміського села). У серед 19 ст. після знесення оборонних укріплень та Жидівської (Львівської) брами Верхнього Києва створено Львівську і Лук’янівську площі. Початок формування об’ємно-просторової композиції вулиці було покладено переплануванням Львівської площі під Сінний ринок (1873), влаштуванням Лук’янівського ринку й площі. На рубежі 19 – 20 ст. периметр вулиці забудовується багатоповерховими прибутковими житловими будинками, прокладається трамвайна лінія (1897). На ділянці під № 46 стояла Вознесенська церква (знесена у 1930-х рр).

Важливою умовою подальшої реконструкції та розширення вулиці було виникнення Петрівсько-Куренівського промислового району, розвиток житлового району Лук’янівки, включення її до складу загальноміської магістралі, що з’єднувала північні райони з центром міста – Радянською (тепер Майдан Незалежності) і Урядовою (нині Михайлівська) площами (генплан 1936). Реконструкція зі знесенням будинків і влаштуванням на їхньому місці розкритих озеленених просторів торкнулася незначних ділянок вулиці. Збережено цінні архітектурні споруди 19 – поч. 20 ст., вирішені в стилях еклектизму й модерн (№ 7, 14, 22, 24, 33, 40/1, 42, 46, 47, 72). Поєднання цих будівель з архітектурними пам’ятками періоду конструктивізму й неокласицизму 1930 – 50-х рр. (№ 26-а, 48, 76, 79), новітніми спорудами (Будинок побуту, № 15, Республіканський будинок моделей, № 37 – 41, Республіканське управління зеленого будівництва, № 51, висотний адміністративний будинок, № 73, Держпроектінститут «Південнафтопровід», № 64, кінотеатр «Київська Русь», № 93), а також скверами й парками надають вулиці рис своєрідності.

У багатьох будинках проживали відомі діячі науки і культури громадсько-політичного життя країни в № 10 – філолог П. Житецький, художники О. Волков і О. Осмьоркін, більшовик І. Смирнов-Ласточкін, в № 33 – художник В. Пальмов, у будинку № 41 (зруйнований у 1960-х рр) – письменник І.Нечуй-Левицький, в № 46 – письменники В. Василевська і О. Корнійчук, в № 48 – співак А. Кікоть. У будинку № 53 проживали у 1960-х рр. академіки АН УРСР хімік А. Бабко, фізико-хімік В. Єременко, зоолог і палеонтолог І. Підоплічко, геофізик С. Субботін, чл.-кор АН УРСР, матеріалознавець Г. Самсонов та ін. (пізніше мешкали за іншими адресами).

З історичними подіями періоду визвольних змагань 1917 – 21 рр. та Великої Вітчизняної війни пов’язаний будинок № 24. Тут у 1917 – 18 рр. містилися казарми січових стрільців, у 1941 р. під час оборони Києва – штаб Київського укріпрайону.

Асеев Ю. С. Архитектура древнего Киева. – К., 1982;

Вулиці Києва: Довідник. – К., 1995;

Київ: Історичний огляд (карти, ілюстрації, документи). – К., 1982;

Сагайдак М. А. Великий город Ярослава. – К., 1982;

Хаустов П. Генеральный план реконструкции Киева // Архитектура СССР. – 1937. – № 5.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 169 – 170.