2011 р. Звід пам’яток Києва

Олена Котляревська, Інга Нірод (Чепурнова), Петро Скрипник

521.11. Житловий будинок 1972, в якому проживали Котляревський А. М., Майстренко Я. В., Нірод Ф. Ф. (іст).

Вул. Л. Толстого, 22. На червоній лінії забудови вулиці. Дев’ятиповерховий, цегляний.

В будинку проживали відомі діячі культури.

У червні 1972 – грудні 1994 у квартирі № 16 на четвертому поверсі – Котляревський Арсен (Арсеній) Миколайович (1910 – 94) – музикознавець, органіст, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1954), член Спілки композиторів України (з 1957). Засновник і професор класу органа Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського (з 1970), художній керівник (1980 – 86) і директор (1982 – 86) Республіканського будинку органної та камерної музики (тепер Національний будинок органної та камерної музики України).

Підняв органну освіту на справжній професійний рівень і став вихователем цілої плеяди органістів-виконавців, які ведуть інтенсивну концертну та просвітницьку роботу в Україні та далеко за її межами. Педагогічна діяльність, всебічна популяризація органної музики взагалі й української зокрема, просвітницька діяльність серед широких кіл слухачів, особисте активне концертування, творчі контакти з композиторами України, в результаті яких з’явилися його перші оригінальні твори для органа, редагування та упорядкування нотних збірок, скомпонованих переважно з творів вітчизняних композиторів, статті, контакти з гастролюючими органістами, спрямовані на розквіт органної справи Києва та України, систематичні консультації з питань органобудування в Україні – далеко не повний перелік напрямів діяльності А. Котляревського, яка стверджувала важливість органного мистецтва для музичної культури України. Органний клас Києва під керівництвом професора вже на поч. 1970-х рр. став центром органного життя України.

Гостями родини Котляревських були відомі музико- і мистецтвознавці, органісти і композитори, співаки та інші діячі культури.

Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

1972 – 87 у квартирі № 63 – Майстренко Яків Васильович (1903 – 87) – драматург, перекладач. Репресований 1949, реабілітований 1956. У зазначений період написав драматичні твори «Невигадана повість» (1972), «Золоте весілля» (1974), «Знай наших» (1978), «В пошуках скарбу» (1979); повість «Скарб старійшини Пермяти» (1972).

1983 вийшов збірник п’єс «Відважна Маринка». Посмертно опубліковано спогади «На довгій ниві» (1989). Перекладав українською твори російських драматургів.

1972 – 85 у квартирі № 20 – Нірод Федір Федорович (1907 – 96) – театральний художник, народний художник УРСР (з 1952) і СРСР (з 1965).

1961 – 90 – головний художник Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка (тепер – Національна опера України). У роки проживання в цьому будинку оформив у театрі вистави: «Абесалом і Етері» З. Паліашвілі, «Арсенал» Г. Майбороди (поновлення) (обидві – 1972), «Світанкова поема» В. Косенка (1973), «В бурю» Т. Хренникова, «Гугеноти» Д. Мейєрбера (обидві – 1974), «В ім’я життя» А. Штогаренка, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди (всі – 1975), «Тихий Дон» І. Дзержинського (1976), «Спартак» А. Хачатуряна (1977), «Хованщина» М. Мусоргського (1979, поновлена 1988), «Лебедине озеро» П. Чайковського, «Тоска» Дж. Верді (обидві – 1980), «Ольга» Є. Станковича (1982), «Євгеній Онєгін» П. Чайковського (1983), «Наймичка» М. Вериківського (1984), «Прапороносці» О. Білаша (1985). Одночасно оформив спектаклі в Новосибірському академічному театрі опери та балету: «Фіделіо» Л. ван Бетховена (1979) і «Отелло» Дж. Верді (1981); в Одеському академічному театрі опери та балету: «Свіччине весілля» Ю. Знатокова (1974) та «Війна і мир» В. Овчинникова (1985).

Раніше проживав в Києві на вул. Народного ополчення, 2, квартира № 22 (1961 – 72), пізніше – на просп. 40-річчя Жовтня, 103, квартира № 11 (1985 – 91), вул. Кудряшова, 2, квартира № 1 (1991 – 96). Похований на території Видубицького Свято-Михайлівського монастиря.

Література:

Академія музичної еліти України. – К., 2004; 25 років заснування органної школи в Україні. – К., 1995; Конькова Г. Спрага музики: паралелі і час спогадів. – К., 2001; Музыкальная энциклопедия. – М., 1976; Музыкальный энциклопедический словарь. – М., 1990; Письменники Радянської України: Довідник – К., 1988; Федір Нірод / Упоряд. І. Вериківська. – К., 1988; Федір Нірод / Упоряд. Н. М. Михайлова. – К., 2003.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1611.