2011 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Білокінь, В’ячеслав Горбик, Олена Мокроусова, Тетяна Осташко, Лариса Шевченко

521.9. Житловий будинок 1894 – 95, 1909, в якому проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного життя (архіт., іст.).

Вул. Л. Толстого, 23/1. На розі з вул. Паньківською.

Первісна велика садиба виходила i на вул. Тарасівську, пізніше була подiлена. У 1830-х рр. нею володіла дружина колезького реєстратора К. Роггс, з 1840-х рр. – статський радник О. Новицький – філософ, професор Університету св. Володимира. Родина Новицьких (І. Новицький, Л. Новицький, В. Кринська, О. Полетика) володіла садибою до кiн. 1910-х рр. Первісна її забудова була малоповерховою, дерев’яною, будинки споруджено за типовими («зразковими») проектами, два з них зведено в 1840-х рр. Будівлі групувалися вздовж. вул. Тарасівської, частина ділянки з боку вул. Паньківської залишалася вільною від забудови.

В серед. 19 ст. у будівельних роботах у садибі брав участь. арх. П. Шлейфер. Певний час в одному з будинків жив художник М. Ге. 1942, під час нацистської окупації Києва, цей будинок призначили на розбирання, проти чого виступили історик О. Оглоблин і проф. С. Драгоманов. На думку О. Оглоблина, будинок був зведений за проектом арх. В. Беретті, у ньому відбувалися збори Київської Старої громади, членом якої був І. Новицький, тут бували В. Антонович, М. Лисенко, М. Старицький та інші відомі історичні діячі. Будинок не зберігся.

Наявний будинок зведено на замовлення І. Новицького як прибутковий. Ймовірно, автором проекту був технік А.-Ф. Краусс (він видав вiдповiдальну підписку про нагляд за будівництвом).

Первісно наріжну частину завершувала шоломоподібна баня, вкрита бляшаною лускою та увінчана шпилем (не збереглася). 1909 надбудовано четвертий поверх. У будинку здавалося в оренду 14 квартир. Після Великої Вітчизняної війни споруджено п’ятий поверх.

П’ятиповерховий, цегляний, пофарбований, у плані Г-подiбний, чотирисекційний (по дві секції в кожному крилі будинку). Дах двосхилий, з бляшаною покрівлею. Перекриття пласкі.

Виконаний у стилістиці історизму з використанням декоративних елементів російського стилю. Композицiя чолових фасадів симетрично-осьова, осі симетрії підкреслено розкріповками, що завершуються трикутними аттиками з круглими горищними віконцями. Членування фасадів по вертикалі підкреслено міжповерховими гуртами, доповненими рядами зубчастого орнаменту, поребриком тощо. Прямокутні вікна прикрашено пiдвiконними вставками i замковими каменями. Спрощена архітектура п’ятого поверху частково дисгармонує із загальним образом будинку. Найцікавіше оздоблено третій і четвертий поверхи. Вікна третього поверху фланковано здвоєними тричвертєвими колонками. Над вікнами четвертого – розірваний аркатурний пояс.

Вертикалі головних фасадів та наріжну частину будинку акцентовано кількома рядами балконів, первісна ажурна огорожа яких не збереглася. Два головні входи до будинку влаштовано у розкріповках. Двостулкові дерев’яні двері розміщено в простих прямокутних отворах без декоративного оздоблення.

Елементи оздоблення інтер’єрів втрачено. Дворові фасади мають спрощене декоративне оздоблення.

Будинок – цiнний зразок типового прибуткового будинку Києва кін. 19 – поч. 20 ст.

В будинку проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного життя.

1924 – 89 у комунальній квартирі № 16 на другому поверсі – Дремлюга Микола Васильович (1917 – 98) – композитор і педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1972), народний артист України (з 1993), член Спілки композиторів України (з 1944). З 1935 навчався в Київському політехнічному інституті, який покинув 1940 і вступив на композиторське відділення Київської консерваторії. Закінчив її 1946 (клас Л. Ревуцького). З того часу викладав у консерваторії (з 1978 – професор кафедри композиції та інструментування) до кінця життя.

У творчому доробку композитора – шість симфоній, симфонічні поеми («Батьківщина», «Пороніно», «Болгарська поема», «Лірична поема»), симфонічні сюїти («В Польщі», «Щедрівки»), концерти для різних інструментів (фортепіано, гобою, труби, скрипки, бандури) з симфонічним оркестром, вокально-симфонічні твори (ораторії, кантати, хори), романси та пісні (понад 200) та ін. Автор монографії «Українська фортепіанна музика» (1958). Відзначений Державною премією України ім. Т. Шевченка за симфонію № 6 в пам’ять жертв голодомору 1932 – 33 в Україні (1998).

1989 – 98 мешкав на вул. Старонаводницькій, 6-а, квартира № 14. Похований на Байковому цвинтарі.

1915 – 22 у квартирі № 3 – проживав Косоногов Йосип Йосипович (1866 – 1922) – фізик, метеоролог, акад. ВУАН (з 1922). По закінченні Університету св. Володимира (1889) працював у ньому, професор кафедри фізики і фізичної географії (1903 – 22) завідувач метеорологічної обсерваторії та кабінету фізичної географії (1895 – 1915), завідувач фізичної лабораторії (1903 – 22). З 1906 одночасно працював на Вищих жіночих курсах, декан фізико-математичного відділення (1914 – 18), працював у рентгенівських кабінетах київських госпіталів. З 1921 – завідувач фізичного циклу ВІНО. Один із засновників УАН – член Комісії по виучуванню законопроекту про заснування академії (з липня 1918), голова кафедри фізики Фізико-математичного відділу, член постійної комісії з вивчення природних багатств України і комісії з питань геофізики при ньому, організатор радіологічної лабораторії.

Систематично вивчав властивості діелектриків і різних методів визначення діелектричної постійної; вибіркове віддзеркалення і поглинання світла, відкрив (одночасно з американським вченим Р. Вудом) оптичний резонанс; електроліз за допомогою мікроскопа; побудував прилад для попердження газової атаки, який одержав поширення на фронті. Досліджував явища дифузії газів через пористі тіла, що привело до ряду важливих відкриттів у цій галузі.

Наукові дослідження присвячено проблемам електронних явищ, оптики, метеорології, фізичної географії, методики викладання фізики.

Раніше жив у будинку університету на сучасній вул. Л. Толстого, 14.

1911 – 19 у квартирі № 2 – Науменко Володимир Павлович (1852 – 1919) – педагог, літературознавець, громадсько-політичний і державний діяч. У цей період – директор власної гімназії (1905 – 14; містилася на сучасній вул. Ярославів Вал, 25). 1914 – 17 очолював Українське наукове товариство у Києві (один з його фундаторів у 1906, 1913 передав УНТ власну бібліотеку, що складалася з кількох тисяч рідкісних книжок та історичних матеріалів), з 1916 – Педагогічне товариство, у 1917 – директор Педагогічного музею.

Член Київської Старої громади. 7 квітня 1917 Тимчасовий уряд призначив його заступником, у травні – куратором Київської шкільної округи. У грудні 1917 за його участю створено Українську федеративно-демократичну партію. За Української Держави входив до складу вченого комітету при Міністерстві ісповідань та очолював комісію з реформи освіти, член ради Міністерства освіти. 15 листопада – 14 грудня 1918 – міністр освіти. Був прихильником поступових темпів українізації навчальних закладів, за що його часто критикували лідери національновизвольного руху. Член комісії з вироблення законопроекту про заснування Української АН, з якою співпрацював після повалення гетьманського уряду над матеріалами з історії українського письменства. 7 липня 1919 заарештований, наступного дня розстріляний за постановою Всеукраїнської надзвичайної комісії «за невизнання Радянської влади і контрреволюційну діяльність».

Реабілітований у 1991.

Головну увагу впродовж усього життя приділяв складанню граматики української мови та історії української літератури. Вивчав життя та діяльність відомих українських письменників, учених, культурно-громадських діячів, історію навчальних закладів Києва, усну українську народну творчість тощо.

Значну цінність мають статті і матеріали, присвячені Т. Шевченку. Вніс великий вклад в упорядкування могили Кобзаря в м. Каневі.

Раніше проживав на вулицях Тарасівській, 15 і Саксаганського, 59-б.

Власники будинку жили у квартирі № 9 на другому поверсі. В 1900-х рр. – 1938 (з перервами) – Новицький Віктор Ізмайлович (1884 – 1938) – історик-правник, архівіст, громадсько-політичний діяч. Народився в м. Дінабург (Двінськ) Вітебська губ. (тепер м. Даугавпілс, Латвійська Республіка). Навчався на юридичному факультеті Університету св. Володимира. 1907 – 17 – член партії соціалістів-революціонерів. 1912 – 15 працював в архіві Міністерства юстиції (Москва); 1917 повернувся в Україну. 1919 – 20 – член і перший секретар комісії для виучування західноруського і українського права при УАН; 1920 – 32 – вчений-архівіст, завідувач відділу київського Центрального архіву давніх актів. Брав участь у таємних громадсько-політичних організаціях: з 1921 – член масонської ложі «Зоря». 1932 заарештований і ув’язнений; 1933 звільнений, після чого працював не за фахом. 1938 заарештований вдруге, розстріляний.

Досліджував окремі корпуси архівних матеріалів з історії України, зокрема летичівські фасцикули 18 ст., архів роду Тимковських тощо, вивчав питання історії Київської Русі, вітчизняної історіографії та ін.

У 1910-х рр. в об’ємі з боку вул. Л. Толстого містилися бібліотека-читальня ім. Л. Толстого і Товариство істинної свободи в його пам’ять.

Тепер на першому поверсі міститься Ощадний банк.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 374, спр. 154; оп. 465, спр. 4790, ф. 100, оп. 1, спр. 1751; ф. 143, оп. 2, спр. 1649; ф. 163, оп. 6, спр. 198; оп. 41, спр. 4633; ДАКО, ф. 41, оп.1, спр. 1817; ф. 2412, оп. 1, спр. 27, 32; Верстюк В. Ф., Осташко Т. С. Діячі Української Центральної Ради. – К., 1998; Дорошенко Д. І. Історія України. 1917 – 1923. – Ужгород, 1930 – 1932. – Т. І – ІІ; Його ж. В. П. Науменко // Хліборобська Україна. – Відень, 1920 – 1921. – Зб. ІІ – IV; Зайцев П. В. П. Науменко (Некролог) // Книгарь. – 1919. – Ч. 25 – 26; З київської старовини // Україна. – 1945. – № 12; Й. Й. Косоногов (До 90-річчя з дня народження) // Рад. школа. – 1956. – № 3; Майбурова К. В. М. В. Дремлюга: Нарис про життя і творчість. – К., 1968; Мистецтво України: Біогр. довідник. – К., 1997; Русова С. Мої спомини. – Львів, 1937.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1609 – 1610.