2011 р. Звід пам’яток Києва

Валентина Шандра, Інна Шулешко

527.8. Метеорологічна обсерваторія 1851 – 54, де працювали відомі вчені (архіт., іст.).

Вул. Л. Толстого, 14. На території Ботанічного саду ім. акад. О. Фоміна, чоловим фасадом виходить на вул. Л. Толстого.

Історія спорудження обсерваторії Київського університету тісно пов’язана з розвитком природничих наук у Російській імперії. Тенденції до поглиблення знань про навколишнє природне середовище особливо посилились у 1-й третині 19 ст. У цей час потреби землеробства та промисловості вимагали більш точних знань про клімат і погоду, що стало приводом до розширення кола наукових установ для вивчення природних явищ. Ці дослідження в Україні епізодично проводилися з 1730-х рр., коли російська Академія наук і мистецтв споряджала сюди спеціальні експедиції.

На поч. 19 ст. почали діяти любительські метеорологічні станції – в Києві (1804), Бердичеві (1814), Одесі (1821), Полтаві (1824), в портах Миколаєва (1824) та Херсона (1825). Відомі вчені-метеорологи того часу не раз порушували питання про організацію в різних місцях Російської імперії системних досліджень. У 1820-х рр. Міністерство народної освіти видало циркуляр про організацію в усіх навчальних закладах метеорологічних спостережень, проте він не був виконаний.

Створення станцій розпочалося лише після повторного розпорядження 1832. З ініціативи акад. А. Купфера та за підтримки департаменту гірничих інженерів почали працювати кілька обсерваторій, серед яких і перша в Україні метеорологічна обсерваторія в Луганську (1836). У травні 1844 до попечителя Київського навчального округу надійшов лист з Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук, в якому йшлося, що заснування при гірничому інституті фізичної обсерваторії дало новий напрям метеорологічним та магнетичним дослідженням. Почала розширюватися мережа станцій в усіх навчальних округах держави. Проте у Московському та Київському їх число досить незначне. В листі пропонувалося заснувати в Києві центральний заклад такого типу, звідки б спостерігачі станцій при інших навчальних закладах одержували необхідні настанови і відомості.

Лист передали до Київського університету. В супровідному документі попечитель Київського навчального округу просив перерахувати пункти, які можуть бути запропоновані для влаштування метеостанцій та обгрунтувати засади організації в Києві центральної обсерваторії.

29 грудня того ж року це звернення після консультацій з викладачами розглянули на засіданні ради університету.

Було вирішено, що обсерваторію необхідно організувати при університеті на чолі з професором фізики. Оскільки окремого приміщення для неї не було, то пропонувалося виділити кімнату в університетському будинку. Рішення ради передали на розгляд до попечителя Київського навчального округу.

Відповіді довелося чекати більш ніж півтора року. В листі від 24 серпня 1846 повідомлялося, що Академія наук схвально поставилася до пропозиції відкрити при університеті центральну метеорологічну обсерваторію, але коштів для її облаштування не має. Справа зрушила з місця тільки 1846, коли в Університеті св. Володимира почав працювати професор фізики Е. Кнорр.

На засіданні другого відділення філологічного факультету, куди входила і кафедра фізики, 29 жовтня 1846 ухвалили будувати окрему споруду і придбати відповідні інструменти. Матеріали обговорення та ухвалу рада університету направила до попечителя Київського навчального округу. У відповіді зауважувалося, що будівництво окремої споруди віддалить початок метеорологічних спостережень. У зв’язку з цим та відсутністю коштів рекомендувалося розташувати обсерваторію у флігелі, де міститься лазня. Натомість декан другого відділення філологічного факультету подав 8 липня 1848 до ради університету доповідь, в якій пропонував флігель використати як квартиру для професора фізики; невелику окрему споруду метеорологічної обсерваторії розташувати в ботанічному саду, завідувач якого погодився відвести для неї місце неподалік від зазначеного флігеля на місці існуючої кузні. 19 липня цього ж року до ради університету надійшов наказ ректора, в якому пропонувалося арх. О. Беретті скласти план з фасадами й кошторис будівництва тимчасової дерев’яної метеорологічної обсерваторії в ботанічному саду та влаштування квартири у флігелі.

Після розгляду матеріалів у попечительстві Київського навчального округу було вирішено, що центральна метеорологічна установа в окрузі не може бути дерев’яною. Певно, на таке рішення вплинула й думка науковців головної фізичної обсерваторії, яку відкрили в Санкт-Петербурзі 1849 і яка керувала діяльністю всіх обсерваторій Російської імперії. Її директор А. Купфер особисто опікувався якнайшвидшим відкриттям обсерваторії в Київському університеті.

Архітектор університету О. Беретті склав новий проект цегляної обсерваторії, за яким 18 травня 1851 почалося будівництво. Будівельні роботи закінчили влітку 1854, опорядження та укомплектування тривали до 1855. Метеорологічні спостереження почалися 19 квітня того ж року. Чотири рази на добу фіксували стан атмосфери, температуру, вологість повітря, напрямок і силу вітру, стан неба, кількість опадів та найнижчу температуру вночі.

Авторське креслення обсерваторії віднайти не вдалося. Про її зовнішній вигляд у 19 ст. дають уявлення обмірні креслення 1884. В основу плану споруди з підвалами було покладено квадрат.

Головний фасад, орієнтований в бік сучасної вул. Л. Толстого, мав три віконні осі; бічні фасади – по чотири віконні осі; з тилу організовано вхід. В центрі будинку містився вузол сходів, що вели на другий поверх – мезонін. Приміщення першого поверху розташовувались анфіладами навколо сходового вузла. Навколо мезоніну влаштовано відкриту терасу з огорожею. Споруду завершував чотирисхилий дах зі шпилем. Фасади було оформлено в стилістиці класицизму, з використанням пілястрів, сандриків, карнизів. Загалом, споруда мала чіткий силует, гармонійні пропорції, лаконічні й водночас виразні деталі декору.

1860 в обсерваторії проведено роботи з метою влаштування спеціальної затемненої кімнати для проведення оптичних дослідів: під одним з вікон першого поверху на головному фасаді покладено гранітну плиту (довж. – 2,5, шир. – 0,75 аршина, товщина – 3 вершки); щоб його закривати зсередини, зроблено ставні з мідними приладами. В приміщенні зведено цегляний стовп (вис. – один аршин), навколо нього зроблено дерев’яне вимощення; щоб зачиняти інші вікна та двері зроблено рами, пофарбовані чорним кольором.

Через кілька років у західній частині будинку було виявлено тріщини і просідання фундаменту. Мабуть, далося взнаки розташування обсерваторії близько до схилу приярку урочища.

Висновки губернського арх. М. Іконникова і виконавця робіт по Києву – інж.-капітана Проскурякова (1865) містили рекомендації тріщини очистити і замазати їх цементним розчином.

1910 до будинку з західного боку зроблено прибудову та проведено часткову реконструкцію наявного об’єму. Автор проекту при-будови – архітектор університету В. Осьмак; керував будівництвом. Було влаштовано вхід з піддашшям та пробито ще одне вікно на головному фасаді. В інших частинах споруди зроблено додаткові віконні прорізи, решту розширено до розмірів дверей, два закладено цеглою. Прибудова являла собою одноповерховий цегляний об’єм на два віконні прорізи.

Після революції та громадянської війни діяльність метеорологічних установ в Україні в цілому погіршилася. Багато станцій, гідрометеорологічних споруд та обладнання було пошкоджено, колективи спеціалістів розпались. У лютому 1919 Наркомзем УСРР створив метеорологічний відділ, 19 грудня 1919 Рада Народних Комісарів УСРР прийняла декрет про створення Української метеорологічної служби – Укрмету.

Всім відомствам та установам було заборонено мати окрему від Укрмету службу погоди. Обсерваторія Київського університету увійшла до мережі станцій Укрмету, до 1929 підпорядковувалася Наркомосу і перебувала в складі університету. 7 серпня 1929 ЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про об’єднання гідрологічної та метеорологічної служби Союзу РСР». 28 серпня цього року затверджено «Положення» про Гідрологічний комітет СРСР при РНК СРСР, який об’єднував усі наявні на території СРСР метеорологічні, гідрологічні й гідрометеорологічні служби та установи. Пізніше було прийнято ще ряд рішень, спрямованих на ліквідацію будь-яких проявів самостійності в діяльності метеорологічних установ Радянського Союзу.

2 листопада 1939 за постановою РНК СРСР створено Головне управління Гідрометеорологічної служби при РНК СРСР. Аналогічні структури були створені в союзних республіках. Таким чином, 1929 метеорологічну обсерваторію передали у відання спочатку Гідрометеорологічного комітету, потім – Головного управління гідрометеорологічної служби Української СРР. До кін. 1930-х рр. споруда використовувалася за призначенням. Тут проводилися наукові дослідження в галузі метеорології.

З початком Великої Вітчизняної війни 1941 – 45 гідрометеорологічну службу було евакуйовано з Києва. В роки нацистської окупації міста будинок обсерваторії перетворили на стайню.

Після війни тут містилися різні гідрометеорологічні служби. У 1959 – 64 – головна обсерваторія Української гідрометеорологічної мережі, з 1970 – обчислювальний центр Управління метеорологічної служби УРСР. На поч. 1990-х рр. обсерваторію передано Інституту радіоекології, який використовував її як адміністративну споруду.

Будинок одноповерховий з підвалом і мезоніном, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, з невеликим ризалітом з боку подвір’я. Внутрішнє планування коридорно-анфіладне. Вхід до будинку розташований біля південної стіни, з вул. Л. Толстого, зміщений праворуч від центральної осі. До мезоніну ведуть кручені чавунні сходи художнього литва. Первісні перекриття, ймовірно були склепінчастими, з часом замінені на пласкі. Планування будинку змінено. Дах над приміщеннями першого поверху під бляшаною покрівлею, дах мезоніну чотирисхилий, покрівля бляшана.

Оформлений у стилі класицизм. Фасади, вирішені із застосуванням аркад, характерних для свого часу, симетричні за розміщенням віконних прорізів. Прорізи вікон першого поверху півциркульні, з профільованими архівольтами. Міжвіконні простінки оформлено пілястрами без декору. Над дверима міститься піддашшя з декоративними ажурними металевими кронштейнами та підзором. Фасад завершено гуртами та профільованим карнизом. Мезонін розташований над первісним об’ємом будинку, його вікна прямокутні, в простих профільованих лиштвах. Площину стіни оформлено під руст. Простінки між вікнами та наріжжя декоровано пілястрами.

Будинок – зразок архітектури класицизму серед. 19 ст.

Метеорологічна обсерваторія впродовж тривалого часу була широко відомою науковою установою. Вже наприкінці 1850-х рр. директор Санкт-Петербурзької обсерваторії, акад. А. Купфер високо оцінив її діяльність і рекомендував розширити коло спостережень, зауваживши, що через нестачу спостерігачів для нагляду за приладами обсерваторія не повністю виконує свої функції. Надалі спостереження виконували студенти фізико-математичного факультету, які отримували за це невелику платню і право користуватися службовою квартирою в будинку обсерваторії. Всі необхідні книжки та устаткування метеорологічній обсерваторії надавав фізичний кабінет. У кін. 19 ст. обсерваторія Київського університету була в числі провідних метеорологічних установ Російської держави.

Вона стояла на чолі Придніпровської мережі, яка утворилася 1892 і проіснувала до 1917. У ці роки обсерваторія стала центром досліджень кліматичних умов в районі всього басейну Дніпра і відігравала значну роль у розвитку метеорології та кліматології України. Результати спостережень щомісяця публікувалися в «Университетских известиях». На Київській сільськогосподарській та промисловій виставці 1897 метеорологічну обсерваторію університету було нагороджено золотою медаллю.

Керували обсерваторією та організовували її наукову діяльність професори Київського університету, видатні вчені – фізики та метеорологи.

Першим директором обсерваторії в 1855 – 58 був Кнорр Ернест Августович (1805 – 79) – учений у галузі метеорології. Професор кафедри фізики і фізичної географії у 1846 – 58. Член Московського товариства природодослідників (з 1833), Казанського статистичного комітету (з 1845), чл.-кор. Казанського університету (з 1846). Останні роки життя провів у Дрездені (Німеччина).

1858 – 65 – Тализін Матвій Іванович (1819 – ?) – математик, фізик, в. о. ординарного професора кафедри фізики і фізичної географії. За нього 1863 почали публікувати результати метеорологічних спостережень в університетському щомісячнику.

1865 – 85 – Авенаріус Михайло Петрович (1835 – 95) – фізик, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1876). Доцент з 1865, професор і завідувач кафедри фізики у 1865 – 91, засновник 1875 першої в Україні лабораторії експериментальної фізики. Створив київську наукову школу фізиків-експериментаторів. Дійсний член Київського товариства природодослідників, Імператорського Московського товариства природодослідників, іноземний чл.-кор. Берлінського фізичного товариства.

1881 французький уряд нагородив ученого за участь у Всесвітній електричній виставці і конгресі фізиків срібною медаллю та офіцерським ступенем ордена Почесного легіону.

1885 обсерваторію прийняв хранитель фізичного кабінету К. Жук, який, імовірно, керував нею деякий час і в роки 1-ї світової війни.

1891 – 95 – Броунов Петро Іванович (1852 – 1927) – метеоролог і агрометеоролог, чл.-кор. Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1914). Основоположник агрометеорології в Російській державі, засновник мережі сільськогосподарських метеорологічних станцій на території Російської імперії (1895).

Розробив метод визначення напрямку руху циклонів. Розширив програму спостережень, поповнив обладнання обсерваторії, організував діяльність Придніпровської метеорологічної мережі та регулярне видання «Наблюдений метеорологической обсерватории». З 1892 під його керівництвом в обсерваторії розпочали спостереження за грозами.

1895 – 15 – Косоногов Йосип Йосипович (1866 – 1922) – фізик, метеоролог, акад. ВУАН (з 1922). Професор (з 1903), завідувач кафедри фізичної географії.

Досліджував у цей час оптичні й електричні явища. Заслугою вченого був розвиток нових спеціалізованих вимірів і спостережень, зокрема за зливами, та вимірювань сонячної радіації; організація служби інформування про вегетацію та урожай сільськогосподарських культур. Під його керівництвом виходив «Метеорологический и сельскохозяйственный бюллетень» (1895 – 1900) і «Результаты наблюдений Киевской обсерватории» (1896 – 1912).

1919 – 34 – Срезневський Борис Ізмайлович (1857 – 1934) – метеоролог, кліматолог, акад. УАН (з 1920), основоположник синоптичної метеорології в Україні. У ці роки вивчав клімат України, підготував першу схему кліматичного районування республіки; був одним з організаторів метеорологічної служби республіки. За його ініціативою 1921 створено геофізичну комісію ВУАН (згодом кафедра геофізики), досліджував засуху і зливи, винайшов цінні метеорологічні прилади й установки, зокрема термометр-пращ та зливомір.

Тепер будинок метеорологічної обсерваторії приватизовано, після проведення капітального ремонту і реконструкції тут міститься ресторан «Маріо».

Література:

ВК НБУ, інв. № 13315; ДАК, ф. 6, оп. 2, спр. 107; ф. 16, оп. 283, спр. 156; оп. 297, спр. 188; оп. 395-а, спр. 156; оп. 465, спр. 105, 2684; оп. 469, спр. 40; ф. 298, оп.1, спр. 72; ЦДІАУК, ф. 707, оп. 87, спр. 492, 5316; ф. 707, оп. 24, спр. 413; оп. 144, спр. 9; Гидрометеорологическая служба Украины за 50 лет Советской власти. – Л., 1970; Головніші наслідки діяльности Укрмету за 1925 р. – К., 1926; Историко-статистические записки об ученых и учебно-вспомогательных учреждениях императорского университета св. Владимира. 1834 – 1884. – К., 1884; Історія Київського університету. – К., 1959; Савинов С. Борис Измайлович Срезневский (Некролог) // Метеоролог. вестник. – 1934. – № 3; Таблицы планов здания императорского университета св. Владимира и состоящих при нем учреждений. – К., 1884; Тверской П. И. Развитие метеорологии в России. – 1949.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1674 – 1676.