Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

566. Школа УПО та інтендантське училище МВС СРСР (Національна академія внутрішніх справ), 1953, 1970-і рр. (архіт.).

Пл. Солом’янська, 1. Займає квартал між просп. Повітрофлотським і вул. Сурикова, чоловим фасадом виходить на пл. Солом’янську.

Проект будинку школи вищого командного складу міліції розроблено 1938 – 39 у Будівельній конторі НКВС УРСР під керівництвом арх. О. Плешкова. У січні 1940 проект затверджено у Москві, але його реалізації завадила війна. Споруда запроектована чотириповерховою, з підвищеною п’ятиповерховою центральною частиною, увінчана масивним прямокутним аттиком.

Згідно з традиціями побудови військових шкіл, всередині передбачено великі приміщення курсантських спалень-казарм (містилися на другому – четвертому поверхах у торцях головного корпусу). Будівництво здійснено після війни за дещо скорегованим О. Плешковим первісним проектом: із доповненням прямокутного завершення центрального портика трикутним щипцем, спорудженням відкритої галереї перед головним входом, влаштуванням кінопроекційної установки на балконі актової зали тощо. 1970 на вул. Сурикова, 4 – 6 зведено багатоповерховий гуртожиток, пов’язаний з основною спорудою критим переходом, після чого приміщення спалень було переплановане за коридорною системою. 1977 споруду по периметру надбудовано на один поверх, тоді ж до крила з боку просп. Повітрофлотського додано корпус лекційних аудиторій.

Головний об’єм споруди п’ятиповерховий з підвалами та двоповерховим дворовим об’ємом, цегляний, тинькований.

У плані – симетричної Ш-подібної форми, утвореної видовженим головним корпусом і трьома перпендикулярними до нього поперечними крилами, з яких центральне – двоповерхове. Конструкції – несучі поздовжні й поперечні стіни, доповнені у великих приміщеннях колонами та пілонами. Перекриття пласкі по дерев’яних та металевих балках, в актовій і спортивній залах – ферми з підвісними стелями. Дахи вальмові по дерев’яних кроквах, криті бляхою. Оздоблення у стилі неокласицизм серед. 20 ст.

У головному корпусі й бічних крилах на всіх п’яти поверхах розміщено адміністративні й навчальні приміщення. В центрі головного корпусу розташований парадний вестибюль, на першому – третьому поверхах – розподільчі холи з тримаршовими сходами (на четвертому – п’ятому поверхах сходи виходять у коридор). В обидва боки від холів по осі корпусу відходять коридори, обабіч яких – кімнати. У бічних крилах з коридорним плануванням – один ряд приміщень вздовж зовнішніх фасадів. Розташоване по осі симетрії дворове крило має у плані Т-подібну конфігурацію, утворену об’ємами їдальні (перший поверх), актової зали (другий поверх) і перпендикулярною до них двосвітньою спортивною залою з бічними прибудовами. Вздовж їдальні й актової зали проходять по два коридори, пов’язані з розподільчими холами у головному корпусі.

Фасади оброблено тинькуванням тепло-сірого кольору. Перший поверх оформлено дощаним рустом, площини верхніх поверхів імітують мурування з рівно тесаних кам’яних блоків. Надбудований п’ятий поверх відокремлюється первісним профільованим карнизом. Вікна переважно прямокутні, на другому поверсі – аркові, оздоблені архівольтами з замковими каменями й підвіконнями з балясинами.

Чоловий фасад на 38 віконних осей симетричний за композицією. Його центральна частина виділена розкріповкою, акцентованою шістнадцятиколонним портиком з великих тричвертєвих колон коринфського ордера, що підтримують потужний антаблемент з підвищеним трикутним щипцем. Карниз центральної частини спирається на модульйони, у фризі – тричвертєвий валик з іоніками, дентикулами та стрічкою пальмет. На площині щипця – велика рельєфна композиція у формі картуша в обрамленні прапорів. Головний вхід виділено одноярусною галереєю на чотирьох пілонах, об’єднаних лучковими перемичками, із завершенням у вигляді декоративної тераси.

На асиметричних за композицією дванадцятивіконних бічних фасадах торці головного корпусу позначені портиками з великих тричвертєвих колон іонічного ордера, які підтримують трикутні фронтони.

Із застосуванням елементів ордерної системи оформлено й парадні приміщення. Єдиний простір вестибюля та холу першого поверху зорово розподілено перепадом висоти підлог та характером оздоблення. Підлога вестибюля викладена плитами темних відтінків червоного та сірого граніту, а піднесена на чотири сходинки підлога холу – світлішими смугами сірого, червоного й білого мармуру. У вестибюлі два поздовжні ряди пілонів зі стилізованими доричними капітелями облицьовано мармуром світлих відтінків. Розташовані в глибині холу доричні колони з ехінами, прикрашеними іоніками, пофарбовані у вохристий (стовбури) та білий (капітелі) кольори.

У тому ж стилістичному ключі оздоблено другий поверх. Високий антаблемент з гладеньким фризом оперізує периметр актової зали. Його підтримують колони під балконом, переробленим під кінопроекційну, та подвійні канелюровані пілястри на площинах стін.

Ехіни доричних капітелей колон і пілястр – з іоніками. Над розташованими вище антаблемента вікнами – карниз, що відокремлює прикрашений ліпленням плафон. Отвори дверей обрамлено порталами з сандриками. У фойє застосовано колони з гладенькими ехінами. Хол третього поверху облицьовано деревом і дзеркалами. Нижні марші сходів у холах першого – третього поверхів огороджено поруччями з балясинами. Підлога у парадних приміщеннях паркетна.

Споруда – один з найзначніших зразків архітектури класицистичного напряму серед. 20 ст. Відіграє провідну роль у формуванні забудови Солом’янської пл.

Протягом усього часу використовувалась як вищий навчальний заклад органів внутрішніх справ, що бере початок від Курсів червоних міліціонерів Харківської робітничо-селянської губернської міліції. З 1958 – Київський філіал Вищої школи МВС СРСР, з 1992 – Українська академія внутрішніх справ, з 20 грудня 1996 – Національна академія внутрішніх справ України, у 2005 – 10 мала назву Київський національний університет внутрішніх справ.

Література:

Архів Національної академії внутрішніх справ України; Музей Національної академії внутрішніх справ України.

Тетяна Бажанова.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2008 – 2009.