Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Лариса Гаврилюк, Олена Годованюк, Олена Мокроусова, Тетяна Скібіцька, Лариса Федорова

561.55. Садиба 1897 – 1901, в якій містилися Київське шахове товариство, де давав сеанс шахової гри Альохін О. О., редакція журналу «Українська кооперація» (архіт., іст.).

Вул. Червоноармійська, 25. На повороті вулиці, в межах пл. Л. Толстого. До перенумерації 1898 мала № 33. Складається з п’ятиповерхових головного будинку (1897 – 99) на червоній лінії забудови вулиці і флігеля (1899 – 1901) в другому ряді забудови, об’єднаних на рівні другого – п’ятого поверхів критим з обох боків освітленим переходом.

Історія садиби простежується з поч. 19 ст. Первісно входила до складу великого домоволодіння пл. 1 тис. кв. сажнів, розділеного в останній третині 19 ст. на окремі садиби – № 25, 27 та частково № 23 і № 29 – 31. Першими власниками були чиновник С. Собачкін, згодом – директор училищ Київської губернії Г. Петров, з 1832 – прапорщик київського Арсеналу П. Миронов, з 1850 – провізор Ф. Функе, який здійснив у садибі ремонтні роботи та нове будівництво із залученням арх. М. Самонова. 1871 визначилася територія сучасної садиби № 25, яка понад два десятиліття належала родині Якубовських.

1897 її придбав київський купець 1-ї гільдії Л. Бендерський, який був великим домовласником, відомим виноторговцем та громадським діячем – старостою купецької синагоги на сучасній вул. Ш. Руставелі. Новий власник відразу зруйнував усі попередні дерев’яні споруди, вже восени 1897 розпочав будівельні роботи за проектом арх. В. Городецького. Забудову здійснено в два етапи. З вересня 1897 до 1899 споруджено чоловий п’ятиповерховий будинок, дворовий об’єм за проектними кресленнями 1899, зведено орієнтовно в 1900 – на поч. 1901.

Головний будинок вважався однією з найкрасивіших тогочасних споруд Києва. Його фасад був пишно декорований у репрезентативних ренесансно-барокових формах. Весь перший поверх, відведений під торговельні приміщення, прикрашали великі вітрини та вивіски. Другий і третій поверхи було об’єднано тричвертєвими колонами коринфського ордера. На рівні другого поверху проходив балкон-балюстрада, на рівні третього – ланцюжок балконів з бетонними огорожами, прикрашеними ліпленням. Площини четвертого і п’ятого поверхів членували лопатки та пілястри. Над п’ятим поверхом влаштовано великий фриз з пишним рослинним орнаментом, вище – карниз великого виносу, над ним – кам’яний парапет з фігурними балясинами й тумбами з декоративними вазами. Завершення складали центральна та дві симетричні флангові вежі криволінійного абрису, прикрашені люкарнами й металевими ажурними гратами.

На поч. 20 ст. на житлових поверхах розміщувалися багатокімнатні квартири з парадними приміщеннями вздовж головного фасаду та службовими – з боку подвір’я. Станом на 1915, у підвалі містилися пекарня з квартирою, склад магазину екіпажного обладнання, пральня, двірницька, на першому поверсі – винна і м’ясна крамниці, магазини: бакалійний, екіпажного обладнання, готового одягу; бублична, їдальня.

П’ятиповерховий, у плані Г-подібний дворовий об’єм являв собою одну секцію з двома квартирами (чотириі восьмикімнатними) на першому – п’ятому поверхах. Будинок мав нежитловий підвал для котельні й складу вугілля. У раціоналістично трактованому головному фасаді флігеля використано спрощені стилізовані класицистичні форми.

У радянський час головний будинок внаслідок амортизації поступово втрачав елементи оздоблення фасаду, під час ремонту 1930-х рр. більшість архітектурних деталей (вежі, ліплення) було знищено. Первісне внутрішнє планування зазнало значних змін.

Будівлю значно пошкоджено пожежею під час нацистської окупації міста. 1948 відновлено в довоєнному вигляді.

Головний будинок, 1897 – 99.

П’ятиповерховий, цегляний, тинькований. Повторюючи конфігурацію вулиці, має форму плану, що нагадує трапецію ламаного абрису. Перекриття пласкі. Дах двосхилий, бляшаний.

Виконаний у формах історизму. Головний фасад виразно поділяється на три частини. Композиція центральної з них побудована на п’яти вертикальних осях; симетрично розміщені бічні – чотириосьові. Крайні їх осі підкреслено розкріповками.

В оздобленні головного фасаду застосовано ордерну систему, він відзначається гармонійними пропорціями, лаконічними деталями. Другий та третій поверхи вирішено найбільш парадно: стіни їх рустовані, об’єднані півколонами великого ордера з композитними капітелями. Вздовж усього фасаду на другому поверсі влаштовано суцільний балкон з металевою огорожею.

Вікна третього поверху – з півциркульними перемичками, біля кожного з них – невеликі балкони, огороджені балясинами. Центральну частину фасаду та бічні розкріповки на другому та третьому поверхах підкреслено рустованими лопатками, на четвертому та п’ятому – гладенькими пілястрами.

Вікна другого, четвертого та п’ятого поверхів – прямокутні, на четвертому поверсі їх прикрашають горизонтальні сандрики. Балкони четвертого поверху розміщено в певному ритмі. Фасад увінчує розвинений карниз великого виносу, розкріпований над пілястрами центральної частини будинку та бічними лопатками. Центральну частину фасаду завершено двоступінчастим парапетом, бічні ризаліти – прямокутними парапетами.

Будинку притаманна імпозантність, цілісність архітектурного задуму, відсутність зайвих деталей, виразний архітектурний образ. Оздоблення головного фасаду відображає одну з течій в архітектурі України кін. 19 – поч. 20 ст., яка базувалася на творчому використанні класичної спадщини в нових умовах.

Споруда – одна з найвиразніших у житловій забудові сучасної вул. Червоноармійської.

Флігель, 1899 – 1901.

Відділений від головного будинку вузьким (до 8,0 м) внутрішнім двором, над яким на рівні верхніх поверхів влаштовано критий перехід.

П’ятиповерховий з підвалом, цегляний, фарбований. Перекриття пласкі. Дах вальмовий, бляшаний. Вирішений у стриманих раціональних формах цегляного стилю.

Споруда – складова частина садиби, забудова якої ілюструє принцип максимального використання земельної ділянки.

У садибі містилося Київське шахове товариство, засноване 1900. Воно займало одне з приміщень громадського зібрання «Вісник знання».

10 травня 1916 у клубі давав останній сеанс з необмеженим числом учасників Альохін Олександр Олександрович (1892 – 1946) – шахіст, переможець першого чемпіонату з шахів РСФРР (1920), четвертий в історії чемпіон світу з шахів (1927 – 35, 1937 – 46), шаховий літератор і теоретик, випускник Імператорського училища правознавства в Санкт-Петербурзі (1914), доктор права (з 1925). Грав у шахи з 7 років, у 16 років, перемігши на Всеросійському турнірі пам’яті М. Чигоріна (Санкт-Петербург, 1909), отримав звання маестро, в 1914 зайняв третє місце на «турнірі чемпіонів» у Санкт-Петербурзі, ставши одним із претендентів на світову першість. 1916 відправився добровольцем на Галіцийський фронт на чолі загону Червоного хреста, був контужений. Перебуваючи в Києві, дав кілька сеансів шахової гри. 11 травня виїхав з міста. Ще раз побував в Україні 1919 з шаховими гастролями. З 1921 жив у Франції.

1918 – 19 в садибі містилися редакція і контора журналу «Українська кооперація» – органу Центрального українського кооперативного комітету, першого часопису, присвяченого питанням кооперації в Україні. Видання журналу присвячене важливій і нагальній справі – розробці теорії кооперації. Завдання редакції – об’єднати біля журналу всі найбільш видатні кооперативні та наукові сили України. Поява нового часопису була викликана бажанням посилити роль кооперативного руху у відродженні зруйнованого війною і революцією господарського життя країни.

Декларуючи безпартійність і незалежність видання, його національний український характер, визначив такі завдання: допомагати об’єднанню думки і праці кооператорів в Україні; поширювати ідеї кооперації серед широких кіл громадськості України; розробляти питання кооперативного будівництва взагалі, й особливо – «питання про будівництво союзне». У програмі зазначалося, що журнал буде друкувати статті в справах громадсько-кооперативних і союзного будівництва; кооперативне законодавство, обіжники та розпорядження центральних кооперативних установ; статті з питань теорії, історії, практики кооперації; про економічні та фінансові питання; хроніку кооперативного руху в Україні та новини кооперативного руху за кордоном; бібліографію тощо.

Спочатку редакція містилася на вул. Володимирській, 48-а, останній номер підготовлено в будинку № 14 на сучасній вул. Червоноармійській. 1918 редакторами журналу були В. Садовський і М. Туган-Барановський, 1919 – В. Садовський. З липня 1918 виходив як щомісячник.

Садовський Валентин Васильович (1866 – 1947) – економіст, випускник Санкт-Петербурзького університету (1913), журналіст, громадсько-політичний діяч, один із засновників (березень 1917) і член Української Центральної Ради і Малої Ради, генеральний секретар судових справ (1917 – 18), член Українського національного союзу (1918), народний міністр праці Директорії УНР (1920 – 22). На еміграції в ЧСР викладав в Українській господарській академії в Подебрадах. 1945 заарештований радянською військовою розвідкою, загинув у Лук’янівській в’язниці в Києві.

Туган-Барановський Михайло Іванович (1865 – 1919) – економіст, громадськополітичний діяч, випускник Харківського університету (1888), акад. УАН (з 1918). З березня 1917 – генеральний секретар фінансів, з жовтня – виконувач обов’язків генерального секретаря торгу і промисловості. 1918 очолив Українське товариство економістів, раду Українського центрального кооперативного комітету, один із організаторів і декан юридичного факультету Українського державного університету в Києві. Один із засновників УАН, голова її Соціально-економічного відділу.

У січні 1919 призначений Директорією УНР радником з економічних питань делегації УНР на Паризькій мирній конференції, по дорозі в Париж нагло помер в Одесі.

Членами редакційної колегії були В. Галевич, А. Головко, Л. Зак, М. Івченко, К. Мацієвич, І. Подільський, П. Пожарський, І. Прихоженко, А. Сербиненко.

Журнал мав рубрики: огляд кооперативного життя, з кооперативної преси, за кордоном, хроніка, бібліографія, постанови.

Крім членів редколегії, авторами публікацій були вчені, письменники, громадсько-політичні діячі Л. Абрамович, К. Воблий, С. Драгоманов, С. Єфремов, Л. Зак, Д. Кубанський, А. Литвиненко, Ю. Новаковський, О. Ночвин та ін.

Тепер перший поверх займають магазини.

Література:

ДАК, ф. 19, оп. 1, спр. 601; ф. 100, оп. 1, спр. 312; ф. 163, оп. 41, спр. 1980, 4791; ДАКО, ф. 1636, оп. 6, спр. 414; ЦДІАУК, ф. 486, оп. 5, спр. 11; Верстюк В. Ф., Осташко Т. С. Діячі Української Центральної Ради. – К., 1998; Киевлянин. – 1915. – 17 нояб.; 1916. – 10 мая; Котов А. А. Александр Алехин. – М., 1973; Линдер В. И., Линдер И. М. Алехин. – М., 1992; Малаков Д. Архітектор Городецький. – К., 1999; Робітнича газета. – 1918. – 27 верес.; Самый высокий дом в Киеве // Жизнь и искусство. – 1897. – 18 окт.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1941 – 1942.