2003 р. Звід пам’яток Києва

Микола Коломієць, Олексій Овчаренко

325. Палац «Україна» (Національний палац «Україна»), 1970 (архіт., мист.).

Вул. Червоноармійська, 103. Стоїть окремо на впорядкованій території.

Збудований за проектом архітекторів І. Вайнера, П. Жилицького, Є. Маринченко. Призначений для проведення урочистих зборів, з’їздів, конгресів, театралізованих концертних виступів великих колективів (до 1500 осіб), демонстрації кінофільмів. На час відкриття мав найновітніше обладнання та апаратуру. 1971 архітектори П. Жилицький та Є. Маринченко удостоєні за цей проект Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка в галузі архітектури. Указом Президента України від 22 квітня 1998 палацу надано статус Національного.

1996–98 проведено капітальний ремонт і реконструкцію, під час яких були замінені деякі конструкції та окремі елементи внутрішнього оздоблення.

Зокрема, в інтер’єрах частково змінено облицювання (уральський камінь на грецький мармур), зроблено нове покриття стелі, встановлено численні світильники тощо. Тернопільська фірма виготовила кришталеві люстри різноманітних модифікацій. Облицьований білим мармуром басейн набув форми спіралеподібної мушлі. Найістотніших змін зазнало оформлення банкетної зали. Масивні колони, що поділяють її вздовж, одяглися у білий мармур. Залу прикрасили чотирма гобеленами й керамічним панно «Золотоверхий Київ».

Реконструкція в цілому не змінила архітектурний вигляд палацу та його призначення. Не втративши своєї унікальності, екстер’єр будівлі, її фойє, вестибюлі й зали набули респектабельнішого й елегантнішого вигляду. Після ремонту тут встановлено найсучаснішу техніку, монтажем якої займалися провідні фірми Великої Британії, Італії, США, Німеччини, Ізраїлю.

В архітектурі палацу втілено основні риси функціоналізму 1970-х pp. – доцільність, простота і логічність побудови. Габарити будівлі – 50,0 × 80,0 × 90,0 м, вис. зали – 28,0 м, будівельний об’єм – 152 тис. куб. м. Основний об’єм та фасади розчленовано вертикальними ребрами, облицьованими анодованим алюмінієм золотавого відтінку. Конструкція палацу збірно-монолітна, каркасна. Для оздоблення фасадів використано граніт Жежелівського, Янцевського і Токівського родовищ, вапняк Альминського та білий мармур Коелгінського родовищ.

На рівні першого поверху на головному фасаді тягнеться своєрідний портик з білого мармуру. Фасад розгорнуто вздовж вулиці, перед ним – невелика площа. Вдалим архітектурним прийомом є енергійний прогин 125-метрової лінії фасаду, що підкреслює динаміку архітектурної композиції, виразність частин та елементів споруди. Експресія форм грунтується на співвідношеннях великих об’ємів, площин, пластичних переходів між ними, контрасних напрямків ліній. Цілісність об’єму, єдність ритмічного ладу, співмірність з навколишньою забудовою, масштабність, світла гама облицювання надають споруді урочистості.

Центральне місце у внутрішньому плануванні займає трапецієподібна у плані зала для глядачів, навколо якої групуються інші приміщення. Зала, фойє, сцена та вестибюль розташовані на осі палацу. Його композиція в основному симетрична. Інтер’єри вирізняються зручністю просторової побудови, гармонійністю форм, умілим використанням можливостей сучасного обладнання (зокрема освітлювального), високим рівнем виконання оздоблювальних робіт. Кожне приміщення має індивідуальний вигляд. Світлі просторі фойє, вестибюлі, широкі марші білих сходів, мармурові колони, ошатні меблі, квітники – все має викликати піднесений святковий настрій.

В оздобленні інтер’єрів фойє партеру та балкона (другий і третій поверхи видовищної частини) використано омелянівський і токівський червоний граніт, туфодацити Генічеського родовища та блакитні з прожилками ліпарити Закарпаття, білий грецький мармур, рідкісної краси мармур «газган», казахстанський камінь-черепашник, м’який світло-рожевий відтінок і своєрідна мережана фактура якого особливо гармоніюють з цікаво вирішеними люстрами у формі льодових сталактитів.

Марші сходів облицьовані білим мармуром. Діагональні елементи в поєднанні зі стрункими призмами опорних стовпів і округлими отворами у плитах перекриттів створюють конструктивні вузли, сповнені елегантної простоти і динаміки.

Зала для глядачів – композиційний і функціональний центр палацу. Незважаючи на великі розміри, в ній досягнуто відчуття комфорту і святкової урочистості. Автори знайшли вдалий абрис балкона, своєрідно оздобили стіни акустичними ажурними екранами-панелями з полірованого дерева, оригінально вирішили площину плафона (у вигляді білої підвісної стелі з кесонами складної форми, що нагадує стилізований чашолистик п’ятипелюсткової квітки) з лампами в центрі та портал сцени.

Прес-центр на 150 осіб на першому поверсі використовується для проведення конференцій, презентацій, ділових зустрічей; приміщення фойє партеру та балкона – для тематичних виставок.

Зала переговорів розрахована на 100 осіб. Її стелі прикрашають кришталеві люстри, стіни оздоблено рожевим деревом.

Контрасність масштабів, шляхетність колірного вирішення, притаманні загальному архітектурно-художньому задуму інтер’єрів палацу, вдало поєднуються з експонованими художніми творами, мініатюрним басейном, острівцями живої флори, своєрідними зимовими садами. У лівій рекреації на стіні міститься панно «Березовий гай», зроблене в техніці інкрустації з мармуру різних сортів і відтінків. Уміло підібрані пластини каменю з муаровою та смугастою текстурою нагадують прямі й похилені стовбури беріз, створюючи вишукане за декоративним ефектом зображення гаю. Зеленкувато-сірий та сіро-рожевий мармур у нижній частині композиції відтіняє смуги стовбурів, поверхня яких привертає увагу візерунком звивистих ліній та плям. Рожево-золотава гама у верхній частині панно пожвавлює його колористичне вирішення.

На внутрішній стіні, яка відокремлює банкетну залу від службового блоку, – чотири гобелени й керамічне панно-барельєф «Золотоверхий Київ». На гобеленах – чотири історичні міста України часів Гетьманщини: княжий Київ, Батурин, Глухів та Чигирин. Композиції побудовано за єдиним принципом – стилізовані краєвиди з трьох боків мають предметно-орнаментальне обрамлення за мотивами українського образотворчого мистецтва відповідної доби. Вгорі вміщено герби міст, обабіч – постаті великого київського князя Володимира Святославича та дружинника, гетьманів Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Полуботка, козацької старшини, спудея-скрипаля й козака.

Гобелени виконані в приглушеній, майже нейтральній кольоровій гамі, в основі якої – поєднання сірувато-зеленої, синьої та теракотової фарб.

Керамічне панно «Золотоверхий Київ» встановлено в широкій напівкруглій ніші, фланкованій колонами. Створене 1996 скульпторами В. Прядкою та О. Олійником, представляє умовно-метафоричне зображення визначних історико-архітектурних пам’яток Києва, передусім золотоверхих соборів, як наявних, так і втрачених або відновлених у наш час, а також сучасних споруд.

Серед цих будівель-символів ніби з глибин історичної пам’яті постають образи української народної пластики: Самсон, що змагає лева, легендарний гусляр, голуб біля Дерева життя та казковий звір із стародавніх візерунків.

Симетрично до дзвіниці та Успенського собору Києво-Печерської лаври підноситься крилата постать архістратига Михаїла, обабіч нього – зображення Димитрія Солунського й Нестора-літописця. Верхню частину композиції займає напис – цитата з «Повісті временних літ»: провіщення святим aпocтолом Андрієм Первозванним великого майбуття Києва.

Палац «Україна» – видатна пам’ятка архітектури 1970-х pp.

Література:

Архитектура Украины на современном этапе / В. П. Дахно, В. И. Ежов, С. К. Килессо и др. – К., 1984; Головко Г. В. Архитектура Советской Украины. – М., 1973; История искусства народов СССР: В 9 т. – М., 1982. – Т. 9; Коломієць М. С. Проблеми формування сучасної архітектури Української РСР. – К., 1979; Конструктивное решение Дворца культуры «Украина» / П. М. Булаевский и др. // Стр-во и архитектура. – 1970. – № 11; Маринченко Є. О. Палац культури «Україна» в Києві. – К., 1979; Палац культури «Україна» / Уклад. Ю. М. Євреїнов; Фото: Г. З. Камінського, Є. О. Марченка, М. А. Мельника. – К., 1977; Палац культури «Україна»: Фотоальбом / Авт. фотографій Б. О. Міндель. – К., 1986.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 836 – 838.