Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Олександр Вертинський, Київ та неороманс

Тетяна Поліщук

Дата: 21.03.2009

“Здається, що навіть дух батька витає в цьому музеї” – сказала Маріанна Вертинська.

Мистецька акція почнеться біля будинку (вул. Володимирська, 43), де біля меморіальної дошки, встановленої Олександру Вертинському, зберуться всі, хто любить, знає та пам’ятає творчість видатного співака, поета, композитора й актора минулого століття. Ідея провести мистецькі акції, присвячені легендарним киянам, належить колективу театральної майстерні «Сузір’я».

У Фонді сприяння розвитку мистецтв на розсуд публіки Олександр Федоренко представить свою авторську програму «Киев, Родина нежная», у назву якої покладено знаменитий вірш, написаний Олександром Миколайовичем за рік до смерті (1956 р.). У Російській драмі актор Євген Лунченко покаже аншлагову моновиставу «Бал Господній…» про життя та творчість шансоньє.

А театр «Сузір’я» запросить глядачів на «Вечір під абажуром із Вертинським», у якому виступатимуть: актриса Людмила Лимар, соліст групи «Мандри» Сергій Фоменко, співробітники Київського музею однієї вулиці та інші.

Композитор та виконавець Олег Рубанський заспівав відомий романс “Киев, родина нежная…”

Напередодні ювілею до нашої столиці приїздили дочка співака Маріанна Вертинська та його внучка Дар’я Хмельницька. Вони відкрили в Музеї однієї вулиці виставку «Я готов целовать твои улицы…». На ній представлено фотографії, ноти, платівки, особисті речі артиста, а також в експозиції музейники спробували передати дух тієї епохи, коли жив, виступав з концертами, складав свої пісні-новели Олександр Вертинський.

Про долю майстра естради виходять книги, ставляться вистави, знімається кіно, пишуть дослідницькі монографії, звучать його пісні, демонструються фільми за його участю… Рано осиротівши, Олександр жив під опікою родичів у Києві. Заробляючи на життя, він не цурався продавати листівки, працювати вантажником і коректором у друкарні, але сцена вабила хлопця з молодості (в його рідному місті відбувся його театральний дебют).

Образ сумного П’єро вперше приніс успіх Вертинському в 1915 році.

Успіх прийшов у Москві, коли 1915 р. він став виступати на естраді, створивши образ сумного П’єро, виконуючи власні пісні та композиції на вірші поетів «Срібного віку».

«Я став писати пісеньки-новели, де був передусім сюжет. А публіка, яка й не підозрювала, що про все це можна співати, слухала їх з увагою, інтересом, співчуттям. Мабуть, я попав у точку. Як і все нове в мистецтві, мої виступи викликали не лише захоплення, але й цілий шквал обурення», – писав О. Вертинський у книзі «Дорогой длинною».

Не приховував Олександр Миколайович, ведучи богемний спосіб життя, своєї пристрасті до наркотиків – «кокаїн був прокляттям нашої молодості, ним захоплювалося багато артистів», – зумівши подолати згубну звичку. Під час Першої світової війни він записався до санітарного поїзду під ім’ям Брата П’єро. «Витривалість у мене була величезна, – згадував Вертинський. – Я міг годинами стояти в перев’язочній»…

Після Жовтневого перевороту співак емігрував з Росії. Довгі 25 років він перебуватиме далеко від Батьківщини, об’їздивши з концертами різні країни та континенти (Туреччину, Румунію, Польщу, Німеччину, Австрію, Францію, Америку тощо), а в середині 1930-х років артист переїхав до Шанхая. На той час у Китаї проживала велика російська колонія емігрантів. Саме там співак зустрів своє найбільше кохання.

Його другою дружиною стала красуня-художниця з грузинським корінням Лідія Циргвава, яка була молодшою від Вертинського на 34 роки. Цей шлюб виявився дуже щасливим. Молода дружина подарувала Олександру Миколайовичу прекрасних дочок Маріанну й Анастасію.

«День» запитав Маріанну Вертинську, чи не шкодував її батько, що повернувся 1943 року до СРСР, адже йому на Батьківщині було нелегко?

– Батько казав, що Батьківщину не обирають. Мабуть, треба прожити життя, щоб зрозуміти його біль розлуки з Батьківщиною. Це сьогодні, коли немає «залізної завіси» й можна вільно їздити туди й назад, здається, що батько скоїв помилку. Адже, з одного боку, його обожнювали мільйони слухачів, а з іншого – тогочасна радянська влада значну частину репертуару забороняла виконувати, не дозволяли батькові виступати й у престижних концертних залах, не видавали його платівки, не транслювали пісні по радіо; хоч і без реклами його концерти скрізь проходили з аншлагами. Розумієте, то був інший час.

Нині молодь не усвідомлює, що тоді люди мусили робити вибір: жити на рідній землі чи поневірятися по світі. Тато був патріотом. Знаменитий шахіст Альохін, який, як і батько, опинився за кордоном, казав: «Найцінніше в творчості Вертинського – це незгасна любов до Батьківщини, якою пройняті всі його пісні».

– Чи правда, що в дитинстві вам з сестрою Вертинський співав українською мовою?

– Так, було таке. Батько добре знав українську мову, обожнював її за красу та мелодійність. Зазвичай перед концертом він розспівувався, виконуючи «Реве та стогне Дніпр широкий…».

– Олександр Миколайович мав величезний репертуар, а що для вас є особливо близьким, улюбленим з його пісень?

– Їх багато, його пісні такі ніжні, трохи наївні й дуже щирі, але особливо я люблю «Бамбіно».

– Старше покоління людей знає й любить творчість Вертинського, а що, на ваш погляд, потрібно зробити, щоб його пісні полюбила молодь?

– Сьогодні в Росії багато співаків і театральних акторів співає Вертинського. Його ім’я не забуте. Серед успіхів – три диски Гребенщикова, на концертах пісні Вертинського виконують: Людмила Гурченко, Леонід Агутін, Олена Камбурова, Любов Казарновська, Хор Турецького, Дмитро Пєвцов, Сергій Шакуров та інші. Багато акторів беруться за репертуар Вертинського, причому не лише в Росії й Україні, але й у Польщі, Франції, ставлячи вистави, вечори, знімаючи фільми та передачі.

– Які ваші враження від київської експозиції в музеї?

– Нам із дочкою дуже сподобалося, з якою любов’ю підібрані всі експонати. Ми півтори години дуже уважно розглядали всі документи – як справжні (афіші концертів, фотографії, тексти пісень, платівки), так і адаптовані (костюм П’єро, фрак із квіткою в петельці та циліндр, шкіряна куртка санітара, грамофон, патефон, рояль), і здається, що навіть дух батька витає в цьому музеї.

– Чим нині займається Фонд О. Вертинського?

– Його очолює моя сестра Настя, а я їй допомагаю. Вдалося привести до ладу записи батька, очистивши їх від шумів, випущено диски його пісень. Вийшли мемуари, до ювілею будуть опубліковані вірші, а я написала сценарій про батька. Знято сім різних картин. Я чудово ставлюся до всього, що знято талановито, зокрема, цікаво зробив картину Ельдар Рязанов.

– Ви пам’ятаєте, коли вперше приїхали до Києва?

– Точно сказати не зможу, мабуть, мені тоді було років 16. Мене запросили на кінопроби на кіностудію О. Довженка, і хоча у фільмі я тоді не знялася, але натомість побувала на батьківщині тата, біля його будинку, походила вулицями його дитинства й молодості. Батько любив Київ, багато розповідав про своє дитинство, перші виступи в самодіяльних постановках… Він завжди з теплотою говорив про рідне місто. Тут якась фантастична аура, і я завжди із задоволенням приїжджаю до Києва…

Присутній на відкритті виставки лідер гурту «ВВ» Олег Скрипка зізнався, що хоче перекласти українською мовою кілька романсів Вертинського.

Вертинський помер раптово 21 травня 1957 року. Він поїхав на гастролі до Ленінграду, виступив на концерті в Домі актора, приїхав до готелю «Асторія», випив чарку коньяку, і серце зупинилося. Як згадувала вдова Вертинського Лідія Володимирівна, їй було дуже важко: потрібно було домогтися дозволу на вивезення труни до Москви. Артиста поховано на Новодівичому кладовищі.

Якщо подивитися на останні фотографії, то видно втомлений погляд співака (він працював на знос, даючи іноді по кілька концертів на день, гастролюючи по всьому колишньому СРСР). Опубліковано листи Олександра Миколайовича, в яких він відверто розповідає про своє життя, як страждав, що його виступи не рецензувалися, а голос не звучав по радіо, і що його підтримувала всенародна любов публіки (такої слави, як мав він, сьогодні не досяг жоден сучасний артист).

Лідер групи «ВВ» Олег Скрипка, який був присутній на відкритті виставки, зізнався, що хоче перекласти українською мовою кілька романсів Вертинського, можливо, виконавши їх у стилі неоромансу, поєднавши класичний шансон і сучасну музику.

«Я хочу виконати українською романс Вертинського «Очи черные», пісню Висоцького «Беда» і щось з французьких текстів у власному перекладі, – сказав співак. – Від нас, музикантів, залежить, чи буде молодь, якій сьогодні 12-14 років, слухати Вертинського. Я вважаю, що в нього є багато пісень, які сподобалися б тінейджерам, якби вони їх почули»…

Джерело: «День»