Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Раїса Бондаренко, Вячеслав Горбик, Лариса Шевченко

Пансіон графині Левашової Є. В. (будинок Президії НАН України) 1850-і pp. – 1892 р.

(архіт., іст.).

Вул. Володимирська, 54.

У кварталі між бульв. Т. Шевченка та вул. Б. Хмельницького. Місце, вибране для будівництва, у 30 – 40-х рр. 19 ст. було пустирем, де стояли лише провіантські склади. У зв’язку з початком спорудження університету й забудовою Університетської (тепер – Володимирської) вул. ця місцевість стала заселятися. У 1850-х рр. арх. О. Беретті на замовлення київського генерал-губернатора збудував тут двоповерховий будинок дівочого пансіону графині Є. Левашової. В 1891 – 92 рр. надбудовано третій поверх (арх. К. Тарасов). Має прямокутні окреслення трохи видовженого вздовж вулиці фасаду з невеликими бічними ризалітами з боку подвір’я. До правого (по відношенню до центрального входу) ризаліту прилягає прибудова, що з’єднує будівлю з новими корпусами Президії НАНУ, розташованими на подвір’ї. Внутрішнє планування з центральними парадними сходами, що ведуть на другий і третій поверхи, має двобічну коридорну систему із зручним зв’язком приміщень на поверхах. Простота планувального вирішення, стилістика архітектурних деталей та елементів відповідають принципам класицизму.

Стіни фасадів оформлено рустом і профільованими лиштвами. В архітектурному оздобленні екстер’єру й інтер’єра будинку використано художнє чавунне литво. Огорожа сходів, кронштейни для ліхтарів біля входу, парапетні ґрати виконано за ескізами О. Беретті. Оригінальними є рисунки огорожі, деталі брами і хвіртки. Ці мотиви згодом було використано арх. П. Альошиним в огорожі Педагогічного музею (Володимирська вул., 57). Композиційне вирішення фасаду разом із огорожею вздовж червоної лінії забудови вулиці характерне для класицизму.

Будинок є типовою спорудою серед. 19 ст.

У 19 ст. тут містилися різні навчальні заклади для дівчат, зокрема, пансіон графині Є. Левашової, де проживало бл. 100 учениць Фундуклеївської (Маріїнської) гімназії, що розташовувалась на сучасній вул. Б. Хмельницького, 6.

У лютому 1919 р. будинок і садибу пансіону Є. Левашової, відповідно до наказу комісара освіти В. Затонського, було передано в розпорядження створеної 11 листопада 1918 р. Української академії наук (УАН). Першими дійсними членами УАН, призначеними наказом гетьмана П. Скоропадського у 1918 р., були 12 вчених: Д. Багалій, В. Вернадський, М. Кащенко, В. Косинський, А. Кримський, О. Левицький, М. Петров, С. Смаль-Стоцький, Ф. Тарановський, С. Тимошенко, М. Туган-Барановський, П. Тутковський. На кінець 1920 р. у складі академії було три відділи (історико-філологічнии, фізико-математичний і соціально-економічний), які об’єднували 3 інститути, 26 науково дослідних кафедр, ряд кабінетів, 15 комісій і комітетів.

Згідно з постановою РНК УСРР від 14 червня 1921 р., замість статуту 1918 р. було прийнято Положення про академію, яка перетворювалася на всеукраїнську (ВУАН). За статутом, затвердженим 21 квітня 1936 р., отримала назву АН УРСР, з 13 грудня 1991 р. – АН України, з 22 березня 1994 р. – Національна академія наук України (НАНУ). У 1997 р. академія включала 13 відділень, бл. 80 наукових Інститутів і установ; членами академії було 184 академіки і 268 членів-кореспондентів. У цьому будинку працювали президенти Академії наук України:

27 листопада 1918 – 23 квітня 1921 р. – Вернадський Володимир Іванович (1863 – 1945) – геолог, геохімік, біогеохімік, мінералог і природознавець. Був головою комісії з вироблення законопроекту про заснування УАН у Києві (з липня 1918). Одночасно керував кафедрою мінералогії Фізико-математичного відділу, комісією з вивчення природних багатств України, комітетом із заснування Національної бібліотеки УАН, був членом комісії вищої школи при Міністерстві народної освіти та мистецтва Директорії УНР від УАН, постійної комісії для складання біографічного словника діячів України, теплової секції постійної комісії для вивчення природних багатств України, секції прикладної фізики та ін. З кінця 1921 р. – у Петрограді. Президією АН України засновано премію ім. В. Вернадського.

18 липня 1921 – 27 лютого 1922 р. – Василенко Микола Прокопович (1866 – 1935) – історик держави і права. Один із організаторів створення комісії з вироблення законопроекту про заснування УАН у Києві (1918), акад. УАН (з 1920), завідувач кафедри західноукраїнського та українського права при Соціально-економічному відділі, член Архівної ради УАН, археографічної комісії, Всеукраїнського археологічного комітету, комісії краєзнавства, комісії для видання пам’яток письменства, мови та історії, комісії для розбору давніх актів, музейного комітету Музею мистецтв ім. Б. і В. Ханенків, професор Археологічного інституту, голова постійної комісії для складання біографічного словника діячів України (до 1923). Обрання його президентом ВУАН уряд УСРР не затвердив, тому вчений відмовився від цієї посади. Пізніше очолював Соціально-економічний відділ академії (1925 – 29). Президією АН України засновано премію ім. М. Василенка.

27 березня 1922 – 9 травня 1922 р. – Левицький Орест Іванович (1848 – 1922) – історик, правознавець, архівіст, археограф, етнограф, письменник, акад. УАН (з 1918), голова кафедри звичаєвого права України, постійної комісії з вивчення звичаєвого права України при Соціально-економічному відділі, член постійної комісії для складання біографічного словника діячів України, постійної археографічної комісії при Історико-філологічному відділі, правничо-термінологічної комісії та ін. У 1919 – 22 рр. був віце-президентом УАН.

Червень 1922 – травень 1928 р. – Липський Володимир Іполитович (1863 – 1937) – ботанік, акад. УАН (з 1919), чл.-кор. АН СРСР (з 1928), голова кафедри ботаніки УАН (з 1918), директор Ботанічного саду (з 1919), член постійної комісії для складання біографічного словника діячів України при Історико-філолопчному відділі, постійної комісії з вивчення природних багатств України при Фізико-математичному відділі, комітету з вивчення фауни України. У 1921 – 22 рр. тричі обирався віце-президентом ВУАН. Робочий кабінет і дві житлові кімнати (В. Липський проживав у будинку в роки свого президентства) містилися на третьому поверсі в лівому крилі споруди. З 1928 р. працював в Одесі.

Травень 1928 – грудень 1929 р. – Заболотний Данило Кирилович (1866 – 1929) – мікробіолог, епідеміолог, акад. ВУАН (з 1922), акад. АН СРСР (з 1929). Організатор і перший директор (1928 – 29) Інституту мікробіологи та епідеміології ВУАН (нині – Інститут мікробіологи і вірусології ім. Д. Заболотного НАНУ). Президією АН України засновано премію ім. Д. Заболотного.

Липень 1930 – липень 1946 р. – Богомолець Олександр Олександрович (1881 – 1946) – патофізюлог, акад. ВУАН (з 1929), акад. АН СРСР (з 1932), акад. АН БРСР (з 1939), почесний член АН Груз. РСР (з 1944), акад. АМН СРСР (з 1944), заслужений діяч науки УРСР (з 1943), Герой Соціалістичної Праці (1944), віце-президент АН СРСР (з 1942). Організатор і директор Інституту експериментальної біології і патології Наркомату охорони здоров’я УРСР (з 1930) та Інституту клінічної фізіологи АН УСРР (з 1934), на базі яких 1953 р. створено Інститут фізіологи АН УРСР (тепер носить ім’я вченого). Основоположник вітчизняної школи патофізіологів, член ряду академій наук і наукових товариств. У 1941 р. відзначений Державною премією СРСР. Під час президентства О. Богомольця у 1934 р. відбулася повна перебудова структури АН: замість секцій, кафедр, комісій, комітетів і лабораторій створено науково-дослідні інститути. 21 квітня 1936 р. прийнято новий статут академії, ліквідовано її автономію. Президією АН УРСР засновано премію ім. О. Богомольця (1954). Робочий кабінет президента містився на другому поверсі будинку (спочатку кімната № 259, пізніше – 254).

1946 – 62 рр. – Палладін Олександр Володимирович (1885 – 1972) – біохімік, акад. ВУАН (з 1929), акад. АН СРСР (з 1942), акад. АМН СРСР (з 1944), Герой Соціалістичної Праці (1955), заслужений діяч науки УРСР (з 1935), неодмінний секретар Президії АН УРСР (1935 – 38), віце-президент АН УРСР (1939 – 46). З 1925 р. – директор Інституту біохімії АН УРСР (з 1973 р. заклад носить ім’я О.Палладіна, міститься на вул. Леонтовича, 9, завідувач кафедри Київського університету (1934 – 54). Засновник вітчизняної біохімічної школи. Почесний член багатьох академій наук і наукових товариств. Президією АН УРСР засновано премію ім О. Палладіна (1974).

Віце-президентами і головними ученими (неодмінними) секретарями Президії академії наук працювали відомі вчені:

Агол Ізраїль Йосипович (1891 – 1937) – генетик, акад. ВУАН (з 1934), 1934 – неодмінний секретар Президії ВУАН, одночасно завідувач відділу Інституту зоології і біологи ВУАН.

Білецький Олександр Іванович (1884 – 1961) – літературознавець, акад. АН УРСР (з 1939) і АН СРСР (з 1958), заслужений діяч науки УРСР (з 1941); в 1946 – 48 рр. – віце-президент АН УРСР, одночасно – директор Інституту літератури АН УРСР; в 1948 – 52 рр. – член Президії АН УРСР.

Білодід Іван Костянтинович (1906 – 81) – мовознавець, акад. АН УРСР (з 1957), акад. АН СРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1966); голова Відділу суспільних наук (1952 – 57); віце-президент (1963 – 78), член Президії АН УРСР (1978 – 81), одночасно директор Інституту мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР (з 1961).

Воблий Костянтин Григорович (1876 – 1947) – економіст, статистик, економ-географ, акад. УАН (з 1919), заслужений діяч науки УРСР (з 1944); в 1928 – 30 рр. – віце-президент ВУАН.

Глушков Віктор Михайлович (1923 – 82) – вчений у галузі математики, кібернетики, обчислювальної техніки і систем управління, акад. АН УРСР (з 1962), акад. АН СРСР (з 1964), заслужений діяч науки УРСР (з 1978), Герой Соціалістичної Праці (1969); в 1962 – 82 рр. – віце-президент АН УРСР, одночасно директор Інституту кібернетики АН УРСР (тепер ім. В. Глушкова). Президією АН УРСР засновано премію ім. В. Глушкова (1983).

Гутиря Віктор Степанович (1910 – 83) – вчений у галузі хімії, технологи переробки нафти, акад. АН Уз РСР (з 1949), акад. АН УРСР (з 1961), чл.-кор. АН СРСР (з 1953); член Президії АН УРСР (1961 – 63, 1974 – 83); в 1963 – 74 рр. – віце-президент АН УРСР.

Єфремов Сергій Олександрович (1876 – 1939) – літературознавець, публіцист, акад. УАН (з 1919); в 1921 – 28 рр. – віце-президент ВУАН, одночасно голова кафедри історії українського письменства (з 1921), очолював низку комісій, у т. ч. комісію з видання пам’яток нової української літератури (1922 – 23), комісію із складання біографічного словника діячів України (1922 – 23), комісії з видання творів Т. Шевченка, М. Драгоманова, В. Антоновича, І. Франка тощо. В 1929 р. заарештований у справі СВУ, засуджений на 10 років позбавлення волі, реабілітований 1989 р.

Кіпріанов Андрій Іванович (1896 – 1972) – хімік, акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1957); в 1946 – 48 рр. – віце-президент, в 1948 – 57 рр. – член Президії АН УРСР, голова Відділу фізико-хімічних та математичних наук, одночасно директор Інституту органічної хімії АН УРСР (1945 – 60), професор Київського університету (з 1944).

Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович (1857 – 1947) – гігієніст і епідеміолог, акад. ВУАН (з 1921); в 1928 – 34 рр. – неодмінний секретар Президії ВУАН; одночасно завідувач кафедри Київського медичного інституту.

Кримський Агатангел Юхимович (1871 – 1942) – філолог, сходознавець, письменник, один з організаторів УАН, акад. (з 1918); в 1918 – 28 рр. – неодмінний секретар Президії ВУАН, одночасно професор Київського університету (з 1918), директор Інституту української наукової мови (нині Інститут мовознавства ім. О. Потебні НАНУ), голова ряду комісій ВУАН. Репресований 1941 р., реабілітований 1957 р. У 1991 р. створено Інститут сходознавства НАНУ ім А. Кримського.

Лаврентьев Михайло Олексійович (1900 – 80) – математик, механік, акад. АН УРСР (з 1939) і акад. АН СРСР (з 1946), Герой Соціалістичної Праці (1967); в 1945 – 49 рр. – віце-президент АН УРСР, одночасно – директор Інституту математики АН УРСР (до 1948).

Макарченко Олександр Федорович (1903 – 79) – нейрофізіолог, акад. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки УРСР (з 1965); голова Відділу біологічних наук АН УРСР (1961 – 62), в 1962 – 63 рр. – віце-президент АН УРСР, одночасно директор Інституту фізіологи ім. О. Богомольця АН УРСР (1956 – 66).

Патон Євген Оскарович (1870 – 1953) – вчений у галузі електрозварювання та мостобудування, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1940), Герой Соціалістичної Праці (1943); в 1945 – 52 рр. – віце-президент АН УРСР, з 1934 р. – директор заснованого ним Інституту електрозварювання АН УРСР (нині носить ім’я вченого).

Погребняк Петро Степанович (1900 – 76) – вчений у галузі лісівництва і ґрунтознавства, акад. АН УРСР (з 1948); в 1948 – 50 рр. – віце-президент АН УРСР, одночасно директор Інституту лісу (1945 – 56) та голова Ради з вивчення продуктивних сил України АН УРСР (1948 – 50), професор Київського університету.

Савін Гурій Миколайович (1907 – 75) – механік, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1966), в 1952 – 57 рр. – віце-президент АН УРСР, голова Ради з вивчення продуктивних сил України АН УРСР.

Сапєгін Андрій Опанасович (1883 – 1946) – ботанік, генетик і селекціонер, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1943); в 1939 – 45 рр. – віце-президент АН УРСР, одночасно завідувач лабораторії Інституту фізіологи рослин АН СРСР (1940 – 44), директор Інституту ботаніки АН УРСР (з 1944).

Симінський Костянтин Костянтинович (1879 – 1932) – механік, акад. ВУАН (з 1926); в 1931 – 32 рр. – віце-президент ВУАН, одночасно директор Інституту технічної механіки ВУАН (з 1921).

Чернишов Борис Ісидорович (1888 – 1950) – геолог і палеонтолог, акад. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1943); в 1939 – 46 рр. – віце-президент АН УРСР, одночасно директор Інституту геологічних наук АН УРСР.

Швець Іван Трохимович (1901 – 83) – вчений у галузі теплоенергетики, акад. АН УРСР (з 1950), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1959); в 1950 – 53 рр. – головний учений секретар Президії АН УРСР, одночасно директор Інституту теплоенергетики АН УРСР (1947 – 52 і 1954 – 55); у 1955 – 69 рр. – ректор Київського університету; у 1970 – 78 рр. – член Президії АН УРСР, академік-секретар Відділення.

Шліхтер Олександр Григорович (1868 – 1940) – економіст, державний і політичний діяч, акад. ВУАН (з 1929), АН БРСР (з 1934); в 1931 – 38 рр. – віце-президент АН УРСР, одночасно голова Ради з вивчення продуктивних сил України АН УРСР (з 1934), директор Українського інституту марксизму-ленінізму і президент Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (1930 – 33).

Щербань Олександр Назарович (1906 – 92) – вчений у галузі гірничої теплофізики, акад АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1966); в 1953 – 57 рр. – головний учений секретар Президії АН УРСР, 1957 – 62 – віце-президент АН УРСР. Одночасно завідувач відділу Інституту теплоенергетики АН УРСР (тепер Інститут технічно і теплофізики НАНУ).

У 1920 – 30-і рр. на першому поверсі будинку містилися деякі академічні установи, бібліотеки Соціально-економічного відділу й кабінету арабо-іранської філології, на другому – бібліотека ім. В. Антоновича, комісії словника української мови (з бібліотекою Б. Грінченка), біографічного словника діячів України, археографічна, соціально-економічної історії України 19 ст., історико-географічного словника України, Лівобережної і Слобідської України, давнього українського письменства, історії марксистської методології, революційних рухів, кафедра історії України часів торгового капіталу. На третьому – комісії західно-руського та українського права, звичаєвого права, вивчення народного господарства, соціологічна, вивчення фінансових та банківських справ, вивчення національних питань, Інститут вивчення кон’юнктур народного господарства, статистичний кабінет, кафедра економії, торгу й промисловості та ін. У правому крилі була зала для загальних засідань академії.

На фасаді будинку Президії НАН України встановлено меморіальні дошки на пошанування президентів АН УРСР:

В Вернадського – 1963 р. (замінено 1977 р.),

В. Липського – 1977 р.,

Д. Заболотного – 1960 р. (замінено 1977 р.),

О. Богомольця – 1947 р. (замінено 1977 р.),

О. Палладіна – 1974 р. (замінено 1976 р., арх. І. Малакова),

М. Василенка і О. Левицького – 1993 р. (арх. В. Приходько).

Меморіальні дошки однакового розміру з білого мармуру з написом позолотою.

Алешин П. К столетию со дня рождения А. В. Беретти // Архитектурно-художественный еженедельник. – 1916. – № 78;

Альошин П. Батько і син Беретті // Архітектура Рад. України – 1938. – № 3;

Історія Академії наук України. 1918 – 1993. – К., 1994;

Історія Академії наук України. 1918- 1923: Документи і матеріали. – К., 1993;

Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982;

Київ: Провідник. – К., 1930.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 276 – 279.