1966 р. Історія українського мистецтва

Близькими до саркофагів за характером різьблення, а також за сюжетами й композицією зображень є орнаментальні шиферні плити. Більшість їх зберігається в Києві. Це чудові, хоч мало ще досліджені, пам’ятки давньоруської скульптури. Нині в Софійському соборі є 16 шиферних плит, 11 з них оздоблюють огорожу хорів. Усі плити мають різні малюнки. Так, на одній з них вирізьблено тонку сітку з пелюсток, на другій – ромб з розетками, третю розбито на 16 прямокутників, у яких вирізано розетки, хрести і літери. Є плити з хризмами, плетінням та колами (іл. 178, 179).

Різьблення на плитах Софійського собору мало як декоративне, так і символічне значення. На багатьох з них є зображення символічного характеру, наприклад, риби на третій плиті огорожі хорів. Очевидно, це символічний показ поширення християнства, оскільки християни зображали символ Христа у вигляді риби. Цікаво, що зображені на плиті риби, за визначенням іхтіологів, належать саме до тих видів, які поширені в Дніпрі, – це лящі, окуні, плітки, карасі.

Ймовірно, що сюжети фресок, розміщених нижче плит, якоюсь мірою перегукуються з різьбленням на плитах. Так, під плитою із зображеннями риб знаходиться фреска «Відправлення учнів на проповідь», у якій художник зобразив Христа, що посилає апостолів поширювати християнство серед людей.

Дуже цікава четверта плита (іл. 180). На ній вирізьблено три великі кола. У середньому колі зображено орла: голова у нього в профіль, ноги широко розставлені, крила розкинуті і хвіст розпущений. Усі деталі – око, дзьоб, кігті, пір’я – подано правдоподібно, з великою майстерністю. Цікаво, що на крилах орла повторюється традиційне зображення кринів, про які вже йшлося вище. Ще за римських часів орла вважали символом влади, птахом Юпітера. Іноді римських імператорів зображували з орлом. Цей птах зберігає символічне значення протягом багатьох віків. Він був емблемою влади у візантійських імператорів. І в Софійському соборі плиту з орлом вміщено над фресковим зображенням князівської сім’ї Ярослава Мудрого.

Безперечно, символічне значення мали різноманітні знаки й фігури також і на плиті з 16 прямокутниками. Під плитою – фреска «Зішестя в пекло». Можливо, й тут між зображеннями на плиті і фресці існував якийсь зв’язок. Символічною була й дев’ята плита, на якій рисунок у центральному колі знищено. Судячи з того, як старанно його було збито, це зроблено не випадково, а навмисне. Очевидно, це зображення в певний історичний період не відповідало вимогам церкви або князівської влади.

На ряді плит Софійського собору зображено розетки. У далекому минулому – це сонячні, або солярні, знаки, які з’явилися в зв’язку з обожнюванням сил природи й, зокрема, Сонця. Ці сонячні знаки були дуже поширені у слов’ян, ними оздоблювали житла, меблі та предмети побуту, вони надовго збереглися в мистецтві, втративши первісний символічний зміст. Із зміцненням християнства поганські культи, в тому числі й культи небесних світил, поступово відмирали, але символічні зображення їх продовжували існувати, причому одні й ті ж самі зображення в мистецтві Київської Русі могли мати і символічне, і декоративне значення [В.П.Даркевич. Символы небесных светил в орнаменте древней Руси. – «Советская археология», 1960, № 4, стор. 67]. Так, розетки на плитах Софійського собору відігравали вже лише орнаментальну роль, їхні форми дуже різноманітні: одні розетки мали вигляд квітки з заокругленими чи загостреними пелюстками, інші – трикутника, вписаного в коло (іл. 181).

На плитах Софійського собору є надзвичайно своєрідні геометричні орнаменти, серед яких переважають зображення кіл, ромбів та стрічок. Дві плити (перша і десята) мають суцільне плетиво. Оздоблення шиферних плит з київського Софійського собору характеризуються високою технікою виконання. Завдяки тому, що тло між візерунками вибито досить глибоко (на 1,5 – 2 см), зображення набувають значної рельєфності і разом з тим мальовничості. Поверхню плит не лише чітко вирізьблено, а й добре загладжено. Зображення не мають різких контурів, їхні краї м’які й пластичні.

Зображення на плитах – рослинні й геометричні – вражають витонченістю малюнка, легкістю ліній, захоплюють красою своїх форм. Той самий мотив (наприклад, розетки, ромби, стрічки) повторюється на багатьох плитах, але завжди по-різному. На жодній плиті немає точного повторення орнаменту іншої. Ці орнаменти близькі між собою, виконані в єдиному стилі і, що дуже цікаво, мають багато аналогій серед інших пам’яток монументального і ужиткового мистецтва Київської Русі, зокрема в орнаментиці мозаїчної підлоги та фрескових розписів київського Софійського собору [Ю. С. Асеєв. Орнаменти Софії Київської. К., 1949, стор. 4].

Ще більше подібних орнаментів зустрічається в художньому узороччі Київської Русі. На різноманітних ювелірних прикрасах є такі ж самі геометричні й рослинні орнаменти. Так, на лунницях часто викладали зерню ромби; на бляшках зустрічаються крини й розквітлі хрести, а на підвісках – розетки, викладені сканню у вигляді сонячних променів. Такими ж соковитими геометричними орнаментами оздоблювали у Київській Русі й вироби з кістки і дерева, а також тканини та рукописні книги. На мініатюрі в Ізборнику Святослава 1073 року, на заставці в книзі «Слово Григорія Богослова» XI століття та в інших рукописах зустрічаються орнаментальні візерунки, подібні до тих, що є на шиферних плитах. Місцевий камінь – шифер, з якого виготовляли плити, спільні стилістичні риси різьблення плит та всього оздоблення собору вказують, що їх виготовили київські майстри. В той же час орнаменти й сюжети шиферних плит київського Софійського собору мають численні аналогії в мистецтві Візантії та країн Західної Європи. Подібні символічні й орнаментальні сюжети, що з’явились у візантійському мистецтві, скрізь мали своє місцеве трактування. Прикладом може бути хоча б шиферна плита з орлом з Софійської церкви в Охриді (Югославія), де зображення орла значно примітивніше, ніж на аналогічній київській плиті, голова орла піднята неприродно, ноги безпорадно висять [Bogdan Filow. Geschichte der altbulgarischen Kunst. Berlin und Leipzig, 1932, табл. 20].

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 228 – 230, 232 – 233.