Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Собор св. Софії

Є головною спорудою ансамблю. Дата його зведення є дискусійною, що обумовлено розбіжністю даних у літописних джерелах. “Повість минулих літ” такою датою називає 1037 р., а Новгородський 1-й літопис – 1017р. і повторює дані 1037 р. Але у будь-якому разі собор є витвором архітектури та мистецтва 1-ї половини XI ст. Храм присвячено святій Софії – Премудрості Божій.

Архітектура собору добре збереглася з XI ст., але зовнішній вигляд змінено перебудовами ХVІІ-ХVIII та XIX ст. Спочатку це був п’ятинавовий і п’ятиапсидний тринадцятиверхий хрещато-баневий храм, оточений з півдня, заходу та півночі двома рядами відкритих аркових галерей – двоповерховими внутрішніми (з закритим 2-м ярусом) та одноповерховими зовнішніми, над якими проходили гульбища. На західному фасаді асиметрично розташовувались дві вежі зі сходами на 2-й поверх (хори, або податі). У східному членуванні північної галереї знаходилась князівська усипальня.

Фасади собору не були потиньковані, архітектурний декор підкреслювався червоно-білим розфарбуванням. Розміри собору: довжина – 37, ширина – 55, висота – 29 м.

Собор побудовано технікою “мішаного мурування” з чергуванням рядів бутового каменю і цегли-плінфи на вапняно-цементівковому розчині. Цегляне мурування – з заглибленим рядом. Фундаменти – стрічкові, складені з бутового каменю на вапняно-цементівковому розчині (в окремих місцях – без розчину). Глибина фундаментів – 0,8..1,4 м. У перекритті храму застосовано бані на підбанниках і без них та коробові склепіння, у перекриттях галерей 2-го ярусу – хрещаті склепіння. Для заповнення пазух склепінь використано порожні керамічні глечики-“голосники”, які полегшують конструкції й поліпшують акустику.

Як свідчать дослідження, собор ще в ХІ-ХІІ ст. зазнав певних перебудов: розширено усипальню, побудовано хресгильню, укріплено аркбутани зовнішніх галерей, зроблено надбудову над південною галереєю тощо. У першій половині XVII ст. собор зовні набув ренесансового оздоблення: з’явилися фігурні гребінці над фасадами, аттики з постатями лицарів, контрфорси біля центральної апсиди та ін. На кінець XVII – початок XVIII ст. припадають основні перебудови храму: закладено внутрішні відкриті галереї, над зовнішніми галереями надбудовано 2-гі поверхи та зведено шість нових бань, які, як і п’ять давніх центральних, набули барокового завершення. У 1880-ті роки перебудовано західний фасад, зведено нартекс, знижено пізню покрівлю й відкрито підбанники малих бань, раніше схованих під нею.

Нині собор є двоповерховою спорудою барокових форм з дев’ятьма апсидами. Його увінчує дев’ятнадцять бань, одинадцять з яких мають грушоподібну форму, решта – давню сферичну. Центральний підбанник, верх апсиди та наріжні фронтони прикрашені бароковою ліпниною. На західному фасаді є одноповерховий нартекс з тамбуром. Фасади потиньковані й побілені, бані позолочені. На фасадах відкрито численні зондажі.

Інтер’єр храму зберігся з XI ст. (за винятком західної частини центральної нави). Дванадцять хрещатих у плані стовпів поділяють храм на п’ять нав. З півночі, півдня та заходу відгалуження підбаневого просторового хреста замикали двоярусні трипрогонові арки, які спиралися на восьмигранні внизу і пучкові вгорі стовпи (західна арка не збереглася). Перехід від підбаневого квадрата до підбанника – за допомогою пандатив. Хори розміщені над бічними навами та в західній частині храму; їхні південна та північна частини повністю зберегли первісну архітектуру та шиферні різьблені парапети. У східних краях хорів – вівтарі, західні членування мають у центрі пучкові стовпи, на які спираються арки, що несуть чотири малі бані.

В інтер’єрі собору зберігся унікальний ансамбль монументального живопису XI ст. – 260 кв.м мозаїк та близько 3000 кв.м фресок. Первісні малювання у XVII ст. частково поновлено темперою; у XVIII ст. фрески повністю потиньковано і вкрито олійним бароковим живописом. У середині XIX ст. під час реставраційних робіт їх розчистили й знову “поновили” олійними фарбами. Сучасні реставраційні роботи звільнили первісний стінопис від пізніших нашарувань і закріпили його. Олійні малювання залишено лише в тих місцях, де первісні зображення втрачені.

Мозаїки прикрашають головний вівтар та баню собору, а фрески – решту приміщень. З мозаїк найкраще збереглися в бані півпостать Христа Вседержителя в медальйоні та одна з чотирьох постатей архангелів, що оточували медальйон. З чотирьох євангелістів на пандативах найкраще збереглося зображення св. Марка. На попружних арках вціліло п’ятнадцять медальйонів з севастійськими мучениками. У консі вівтаря – майже шестиметрова постать Богоматері Оранти, під нею – композиція “Євхаристія” і внизу – “Святительський чин”; на стовпах тріумфальної арки – “Благовіщення”. Всі мозаїчні зображення виконані на золотому тлі. В них домінують сині, сіро-білі, світло-зелені та малинові кольори. Палітра мозаїк нараховує 177 відтінків. Розмір кубиків смальти – близько 1 куб.см.

Фрески певною мірою збереглися у всіх давніх приміщеннях храму. Систему фресок становлять багатофігурні композиції, окремі фігури та півпостаті святих, численні орнаменти. У центральному підбаневому просторі – сцени Євангельського циклу (збереглися “Розп’яття”, “Зішестя Христа в пекло”, “Явлення Христа жонам-мироносицям”, “Зішестя Святого Духа” та ін.). Малювання жертовника присвячене апостолу Петру, дияконника – Йоакиму, Анні та Діві Марії, бічних вівтарів – архістратигу Михаїлу та св. Георгію – патронові Ярослава Мудрого. На хорах збереглися євангельські сцени (“Тайна вечеря”, “Чудо в Кані Галілейській”) та старозаповітні (“Гостинність Авраама”, “Жертвоприношення Авраама”, “Три отроки в печі огненній” тощо). Напроти вівтаря, на трьох стінах центральної нави розмішувався портрет сім’ї Ярослава Мудрого, від якого залишилося чотири постаті на південній та дві – на північній стінах.

Унікальний ансамбль фресок зберігся у вежах собору. Згідно з останніми дослідженнями (С.Висоцький), темою цих фресок був візит київської княгині Ольги до Візантії і зустріч її з імператором Костянтином Багрянородним (середина X ст.). У вежах можна бачити сцени “Імператриця з почтом”, “Імператор Роман на білому коні”, “Княгиня Ольга на прийомі у Костянтина Багрянородного”, велику композицію “Іподром”, численні сцени полювання, зображення музик тощо.

Фрески виконані на грунті, до складу якого входили відходи від смальтоваріння, цементівка, солома, зерна злаків. Зображення виконані на блакитному тлі; в них переважають вохристі, білі та світло-зелені барви.

В окремих місцях собору наявні фрагменти клейового (XVII ст.) та олійного (XVIII ст.) живопису. Більшість олійних малювань виконано під час реставрації XIX ст. З творів мистецтва XVIII ст. велику цінність становлять дерев’яний різьблений позолочений іконостас та мідні позолочені двері в нартексі.

У соборі збереглися мармуровий різьблений саркофаг Ярослава Мудрого, фрагменти мозаїчної та керамічної підлоги XI ст., віконниця XI ст. тощо. На фресках знайдено понад 300 написів-графіті XI-XVII ст., які є цінними пам’ятками давньої писемності. Під час досліджень і реставрації чавунну підлогу XIX ст. опустили до рівня підлоги XI ст. В інтер’єрі експонуються численні зондажі та розкопи.

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 35 – 36