Поховання Шараївського Н. А.

Ірина Преловська

503.18. Поховання Шараївського Н. А. 1929 (іст.).

На подвір’ї заповідника, поряд з центральною апсидою собору Святої Софії.

Шараївський Нестор Андрійович (13.10.1865 – 29.10.1929, Київ) – архієпископ, один із засновників Української автокефальної православної церкви. Народився в сім’ї священика. Закінчив Київську духовну семінарію, де вчився разом з В. Липківським – майбутнім митрополитом УАПЦ, і Київську духовну академію (1891). Після закінчення академії висвячений на священика, працював законовчителем Златопільської гімназії. З 1895 – перший настоятель залізничної церкви на ст. Козятин, потім служив священиком у Вінниці, одночасно працював законовчителем Вінницької жіночої гімназії. З 1899 – законовчитель чоловічої та жіночої гімназій у Білій Церкві, один із засновників місцевого Свято-Миколаївського братства. З 1910 – у Києві, законовчитель приватної гімназії М. Стельмашенка, жіночої гімназії М. Стельмашенко, Шостої чоловічої гімназії. У 1910-х рр. – член Київського повітового відділення єпархіальної училищної ради, Київського релігійно-просвітницького товариства, місцевої громади Червоного Хреста, Клубу російських націоналістів. Під час 1-ї світової війни служив у лазареті Київського навчального округу.

З початком революції усвідомив свою національну належність і прилучився до руху за створення УАПЦ. Увійшов до складу організованої у квітні 1919 другої Всеукраїнської православної церковної ради – нового тимчасового органу в справі заснування майбутньої УАПЦ. Перша українська парафія в Києві почала діяти у Микільському військовому соборі. 22 травня 1919 тут відбулося перше урочисте богослужіння, на якому він правив разом з протоієреєм В. Липківським та іншими священиками. 3 травня 1920 за участь в українізації православних парафій, зокрема, за богослужіння в соборі Святої Софії, керуючий справами Київської єпархії заборонив йому правити службу. З 1919 брав участь у діяльності перекладової комісії при ВПЦР, яка займалася справами перекладу Святого Письма та богослужбових книг українською мовою (певний час її голова).

Перекладацькими справами опікувався як член Президії ВПЦР чотирьох її складів у 1919 – 27 (всього впродовж 1917 – 30 їх було п’ять). Під час Першого Всеукраїнського православного церковного собору УАПЦ 14 – 30 жовтня 1921, що відбувався у соборі Святої Софії, обраний товаришем голови президії собору. На одному з засідань прочитав доповідь «Рідна мова в Церкві». 23 жовтня 1921 під час літургії в соборі Святої Софії в результаті пресвітерської хіротонії о. В. Липківського було висвячено на митрополита Київського і всієї України. Предстоячим цього обряду, в якому взяли участь 30 священиків і 12 дияконів, був протоієрей Н. Шараївський.

25 жовтня 1921 митрополит УАПЦ В. Липківський висвятив його на архієпископа Київського. Служив у Софії Київській. 1921 – 23 викладав на шестимісячних богословських Пастирських курсах УАПЦ. Разом з іншими членами ВПЦР підготував низку документів УАПЦ: «Відозва ВПЦР до духівництва України», «Історична записка про минуле життя Української Православної Церкви і відродження її автокефалії» та ін. 1926 згадується в документах ВПЦР як духовний керівник Київської (сільської) округи (єпархії) УАПЦ. Тривалий час (1919 – 27) був заступником митрополита В. Липківського, учасником Великих Покровських і Микільських зборів УАПЦ. Публікував статті в часописі «Церква і Життя».

1926, під час арешту митрополита В. Липківського, керував УАПЦ. 17 – 30 жовтня 1927 як делегат брав участь у роботі Другого Всеукраїнського православного церковного собору УАПЦ, де читав доповіді «Основні вимоги сучасного християнського світогляду в галузі вчення віри» та «Богослужбова галузь церковного життя». Після усунення митрополита В. Липківського від керівництва УАПЦ під тиском ДПУ на цьому Соборі переобраний з посади митрополичого заступника. Після тривалих поневірянь помер від голоду.

В березні 1934 надгробну плиту знято (зберігається у фондах заповідника), місце поховання забруковано.

Література:

ЦДАВОВУ, ф. 3984, oп. 1, cпp. 57; Білокінь С. I. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917 – 1941 pp.): Джерелознавче дослідження. – К., 1999; Власовський І., проф. Нарис історії Української Православної Церкви. – К., 1998. – Т. 4, ч. 1; Двадцатипятилетний юбилей пастыря // Киевлянин. – 1916. – 16 сент.; Дивний І. Поховання о. Нестора Шараївського в світлі нових документальних знахідок // Вісник Укр. тов-ва охорони пам’яток історії і культури. – 2001. – № 1; Мартирологія Українських церков: В 4 т. – Торонто, 1987. – Т. 1: Українська Православна Церква: Документи, матеріали, християнський самвидав України / Ред.: О. Зінкевич, О. Воронін.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1535 – 1536.