Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Ірма Тоцька

2011 р. Звід пам’яток Києва

Фото поч. 20 ст.

503.3. Брама Заборовського, 1744 – 46 (архіт., мист.).

Пров. Георгіївський.

Споруджено в системі муру за проектом арх. Й.-Г. Шеделя як західні ворота на територію Софійського монастиря, головний в’їзд на подвір’я будинку митрополита. Назву дістала від імені замовника – митрополита Київського і Галицького Рафаїла (Заборовського). Є припущення, що ліплений декор брами виконали брати І. та С. Стобенські, які працювали над оздобленням дзвіниці монастиря.

Функціонувала до 19 ст., до наших днів дійшла лише західна її частина. Це пов’язане з переплануванням і забудовою історичного ядра Києва, внаслідок чого брама опинилась у глухому куті, а рівень землі біля воріт піднявся майже на метр. 1822 – 23 її замурували, споруду, крім західного фасаду, розібрали, на місці митрополичого двору посадили сад. Давній вигляд споруди зафіксовано в обмірних кресленнях її східного фасаду, зроблених арх. А. Меленським 1819, і матеріалах архітектурно-археологічних досліджень, проведених 1946 Я. Штейнбергом, 1957 – М. Кресальним, 1982 – 83 – В. Мирошниченко і Т. Шамекою. В результаті досліджень розроблено проект реставрації пам’ятки в її первісному вигляді.

У 18 ст. брама являла собою прямокутну муровану споруду розміром 16,5 × 13,5 м. У середній частині був широкий (бл. 4 м) арковий проїзд, обабіч – кордегардії (приміщення для сторожі).

Споруда була одноповерховою з високим мансардним приміщенням, це дало підставу митрополиту Євгенію (Болховітінову) вважати її двоповерховою; перекрита двосхилим дахом із заломом. Над проїздом з західного і східного боків височіли пишні барокові фронтони. За кресленням А. Меленського, фасади було розчленовано пілястрами, розкріпованими на високому цоколі і багатопрофільному карнизі, вікна облямовано лиштвами і оздоблено трикутними сандриками. Східний фронтон прикрашав своєрідний портик з шести півколонок коринфського ордера, в центрі портика і обабіч нього – фільонки з розписом. З північного боку брами було зведено прибудову з трьома різновеликими приміщеннями, яка прилягала до муру з боку подвір’я.

Сучасна пам’ятка – це західний (зовнішній) фасад споруди. Браму зведено з цегли на вапняному розчині, тиньковано, побілено. Глибина фундаменту – 1,40 м. Стіни муру, що прилягають до брами, утворюють тут невеликі злами, брама відступає вглиб двору, перед нею утворилася аванплоща.

Оздоблена у стилі бароко. По боках брами у півциркульних нішах двома парами перспективно розташовані трохи звужені догори колони з коринфськими капітелями, які несуть широку розлогу арку і надзвичайної краси фронтон. У глибині арки влаштовано проїзд (тепер замурований), фланкований двома масивними пілонами, розкріпованими на карнизах складного профілю і прикрашеними фільонками.

Членування площин пілонів і розміщення колон у нішах створюють багатий світлотіньовий ефект. Головною окрасою брами є її пишний ліплений декор, що густо заповнює поле фронтону і тимпана над проїздом. Тут примхливо вигнуте листя аканта, виноградні грона, маскарони. У центрі фронтону – великий медальйон із зображенням схрещених факелів і корони над ними. Над аркою проїзду – фамільний герб митрополита Рафаїла (Заборовського) – палаюче серце в обрамленні пальмових гілок.

За своїм архітектурно-художнім вирішенням брама Заборовського є одним з найкращих творів українського барокового мистецтва.

Література:

Ачкасова В. Н., Тоцька І. Ф. Софійський заповідник у Києві. – K., 1986; Горбенко Є. В. Митрополичий будинок Софійського монастиря // Укр. мистецтвознавство. – К., 1974. – Вип. 6; Евгений (Болховитинов). Описание Киевософийского собора и Киевской иерархии. – К., 1825; Кресальний Н. И. Брама Заборовского – памятник архитектуры ХVІІІ в. // Стр-во и архитектура. – 1976. – № 4; Його ж. Новые исследования брамы Заборовского // Там само. – 1959. – № 3; Його ж. Софійський заповідник у Києві. – К., I960.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1512.