2011 р. Звід пам’яток Києва

Ірма Тоцька, Ірина Труш

503.5. Вежа південна в’їзна кін. 17 – поч. 18 ст., в якій проживав Липківський В. К. (архіт., іст.).

Споруджена як в’їзд на територію Софійського кафедрального монастиря з півдня, відігравала роль економічних воріт, оскільки поблизу вежі, обабіч осі проїзду містилися пекарня і Трапезна. У кін. 17 ст. (за планом полковника І. Ушакова 1695) на її місці стояла суцільна глуха дерев’яна огорожа.

Влаштування з південного боку в’їзду і зведення вежі, напевно, пов’язано зі зміною на межі 18 ст. планування Софійського кафедрального монастиря, новим функціональним розподілом території, побудовою Трапезної і пекарні в південній частині подвір’я. У 18 ст. вежа входила до системи монастирських мурів. Можливо, на другому її поверсі було обладнано надбрамну церкву. В 19 ст. зі східного боку вежі побудовано новий мур із житловим пристінним корпусом, впритул до її північно-східного наріжжя вздовж осі проїзду – соборний флігель, з західного боку – корпус консисторії, який з’єднав колишню пекарню з південною в’їзною вежею. Під час перебудови консисторії 1851 – 53, щоб звільнити місце в її архіві, частину справ перемістили в південну в’їзну вежу.

Для цього на рівні другого поверху було зроблено вхід з консисторії у вежу, влаштовано в ній кімнату, побудовано грубу, відремонтовано сходи, пробито нові отвори для вікон, зроблено полиці.

1978 пам’ятку реставровано (автор проекту реставрації – арх. В. Цяук): в товщі західної стіни відкрито закладені сходи на другий ярус, відновлено первісне планування приміщень, втрачений декор фасадів, перебудовано баню.

Двоярусна, цегляна, тинькована, побілена, у плані квадратна, увінчана великою банею з високим шпилем, первісно завершеним флюгером у вигляді крилатої постаті ангела (знято у 1930-і рр.). У центрі нижнього ярусу – широкий арковий проїзд, у товщі східної стіни проїзду було сторожове склепінчасте приміщення з цегляною підлогою, вікна якого виходили на східний фасад і в проїзд. У товщі західної стіни проїзду – сходи, що ведуть на другий ярус, де просторе високе приміщення займає весь поверх.

Оформлена у стилі українського бароко. Фасади розчленовано по горизонталі лопатками, які відповідають планувально-просторовій структурі першого ярусу, по вертикалі – карнизами складного профілю, гуртами, поясками.

Декоровано нішами різної форми, півколонками, які фланкують розташовані над проїздом великі вікна другого ярусу з арковими перемичками.

1927 – 29 у келії над південною в’їзною вежею (помешкання 2) проживав Липківський Василь Костянтинович (1864 – 1937) – настоятель собору Святої Софії (1919 – 21), засновник і митрополит УАПЦ (1921 – 27). 1927, під тиском радянської влади, змушений піти з посади митрополита. У цей час готував дослідження з історії української церкви (завершив 1930). Жив тут майже у цілковитій ізоляції, обслуговував його диякон В. Чорноморець. Серед тих, хто бував у помешканні митрополита – новообраний митрополит УАПЦ М. Борецький і активний діяч церкви В. Чехівський. Останній приносив необхідні для написання книги матеріали. Підготовлений текст негайно виносився і заховувався. Раніше мешкав у пристінному корпусі № 3. Звідси архієрей переїхав до своєї сестри на Чоколівку в Києві (будинок не зберігся).

Тепер у східному приміщенні проїзду міститься міліцейська охорона, на другому поверсі – фонди заповідника.

Література:

Ачкасова В. Н., Тоцька І. Ф. Софійський заповідник у Києві. – К., 1986; Евгений (Болховитинов). Описание Киевософийского собора и Киевской иерархии. – К., 1825; Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868; Кресальний М. Й. Софійський заповідник у Києві. – К., I960; Липківський Василь (митрополит). Історія Української Православної Церкви. – Вінніпег, 1961.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1517.