2003 р. Звід пам’яток Києва
Марина Протас
414. Пам’ятник Шевченку Т. Г., 1964, 1977 (мист.).
Вул. Смирнова-Ласточкіна, 20. Перед головним корпусом Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Автори – ск. М. Лисенко, різьбяр по каменю А. Клименко. Вис. погруддя – 1,0 м, пілона – 2,30 м, стилобата – 0,15 м.
Шевченко Тарас Григорович (1814–61) – поет і прозаїк, художник, мислитель. Життя і діяльність Кобзаря пов’язані з Києвом, в якому він бував ще у 1820-х рр. разом із своїм поміщиком П. Енгельгардтом. Після закінчення навчання в Імператорській АМ у Санкт-Петербурзі працював в 1845–47 у Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів при Київському університеті, з 1846 брав участь у діяльності таємного Кирило-Мефодіївського братства. У цей час створив серію краєвидів Києва і замальовок архітектурних пам’яток України, портрети, написав низку поетичних творів. У сучасному пров. Т. Шевченка, 8-а зберігся будинок, де мешкав митець. У ньому і на вул. Вишгородській, 5 (поет зупинявся 1859) створено меморіальні музеї – філіали Національного музею Т. Шевченка. Ім’ям Т. Шевченка названо також бульвар, площу, парк, університет, оперний театр тощо.
Гіпсове погруддя Т. Шевченка, встановлене 1964, у 1977 переведене у мармур (після смерті автора) А. Клименком.
Композиція відтворює відомий станковий портрет, створений ск. М. Лисенком 1945 (зберігається у Національному художньому музеї України). Ще одне його повторення – бронзовий пам’ятник Т. Шевченкові – відкрито 1978 у Парижі.
Погруддя митця встановлено на вертикальному, прямокутному у плані гранітному пілоні. Образна система портрета грунтується на поширеній у радянській пластиці тенденції зображувати Кобзаря з грізно-насупленим поглядом і низьким нахилом голови, що мало демонструвати антисамодержавний бунтарський характер його творчості. Плечовий зріз композиції заховує алюзію зв’язаних рук – містка алегорія біографії Т. Шевченка.
Реалістичне за стильовими ознаками моделювання об’ємів із застосуванням толерантного узагальнення другорядних елементів скульптурної форми пов’язане з харківською скульптурною школою, започаткованою Л. Блох, яка навчалась у французького ск. О. Родена. В її майстерні М. Лисенко перейняв високе розуміння класичної спадщини.
Пам’ятник камерно-станкового характеру утворює моноекспозицію у невеликому сквері біля навчального закладу.
Література:
Степовик Д. Скульптор Лео Мол: Життя і творчість. – К., 1995.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 873.