Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Олена Мокроусова

542.12. Садиба, 1860 – 1910-і рр. (архіт.).

Вул. Хорива, 1/2, 1, 1-а, 1-г. На розі пл. Житньоторзької.

Історія садиби простежується з поч. 19 ст., коли після пожежі 1811 Поділ було переплановано й досліджувана садибна ділянка опинилася в межах кварталу № 27. У 1813 частину садиби було надано у володіння М. Щербальової для побудови дерев’яних споруд. У 1840 – 50-х рр. майном володіла Є. Бабаєва, вдова почесного громадянина, тульська купчиха 2-ї гільдії. Забудову садиби складали житлові будинки та крамниці. 1861 майно придбав купець 3-ї гільдії М. Борисов.

У кін. 1860-х рр. (приблизно 1868 – 69) він повністю оновив забудову ділянки, спорудивши наріжний двоповерховий будинок № 1/2 за типовим проектом № 1 (на сім віконних осей на фасаді) та цегляні одноповерхові крамниці. Власник також переробив старі цегляні крамниці на двоповерховий будинок, перебудував дерев’яний будинок тощо.

Проектні та обмірні креслення всіх споруд підписані арх. Ф. Головановим, хоча всі вони були варіантами типових (зразкових) проектів. Цей етап забудови садиби представлений кількома спорудами, що збереглися. Вони являють особливу цінність, оскільки належать до київської архітектури того періоду, що майже знищена в сучасному місті.

1898 майно в садибі перейшло до синів М. Борисова. Нові домовласники вирішили підвищити прибутковість садиби, спорудивши двоповерховий цегляний будинок на червоній лінії вул. Хорива (№ 1). Автор його проекту не відомий, проте стилістично будинок мало відрізняється від більш ранніх споруд садиби, що зводились у 1860-х рр. 1903 майно перейшло до А. Суворова, який продовжив розбудову садиби, завдяки чому вона набула завершеності. До 1911 був зведений ще один новий триповерховий прибутковий будинок у стилі модерн (№ 1-г). У наступні роки будівлі не раз ремонтували й перебудовували, змінювали їхнє функціональне призначення та планування.

Головний будинок, 1860-і рр.

(№ 1/2). На розі з пл. Житньоторзькою, на червоних лініях забудови.

Внаслідок будівельних робіт кін. 1990-х – поч. 2000-х рр. зберігся у значно зміненому вигляді: надбудовано мансарду, яка відчутно змінила первісний вигляд будинку і порушила його типологічні особливості двоповерхового подільського житлового будинку з торговельними і підсобними приміщеннями; тиньковано фасади.

Двоповерховий з мансардним півповерхом та підвалами, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, видовжений по лінії пл. Житньоторзької. Дах трисхилий, вкритий бляшаною лускою.

Первісне планування анфіладно-коридорне з двобічним розташуванням кімнат (тепер змінено). Перекриття пласкі. Фасади вирішено під впливом пізнього класицизму, первісно оздоблено у цегляному стилі. Всі декоративні елементи було змодельовано в цеглі.

Віконні прорізи першого поверху прямокутні, другого – півциркульні, оформлені лиштвами й архівольтами, фланковані пілястрами доричного ордера. Членування по вертикалі утворено міжповерховим і вінцевим карнизами. З боку пл. Житньоторзької лиштви збереглися не повністю, залишилася лише смуга цеглин, покладених пО-перечком, яка є основою для гурта лиштви. Первісне столярне заповнення отворів не збереглось. Оформлення мансардного півповерху стилізоване під первісне вирішення фасадів. Півциркульні вікна акцентовано спрощеними архівольтами з клинчастими замковими каменями, фланковано лопатками. Вхід влаштовано на чоловому фасаді з вул. Хорива, до нього ведуть сходи (не автентичні).

Тепер у будинку містяться магазини.

Житловий будинок, кін. 19 ст.

(№ 1). На червоній лінії забудови вул. Хорива.

Збудований на замовлення синів М. Борисова після 1898.

Двоповерховий, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані Г-подібний. Дах двосхилий з бляшаною покрівлею. Первісне планування секційно-анфіладне з двобічним розташуванням приміщень (тепер змінене). Перекриття пласкі.

Асиметричну композицію чолового фасаду підкреслено проїздом у двір в лівій частині будинку та тридільним аттиком, що увінчує бічну розкріповку.

Прямокутні віконні прорізи завершено двома видами сандриків і облямовано простими лиштвами. Бічний фасад має аналогічні вікна, частину яких закладено. Вікна першого поверху – багатодільні вітрини. На дворовому фасаді – ледь винесений ризаліт з півциркульним багатодільним високим вікном й аттиковим поверхом.

Житловий прибутковий будинок, 1900-і рр.

(№ 1-г). На червоній лінії забудови вул. Хорива.

Зведений на замовлення А. Суворова в період з 1903 до 1911.

Триповерховий, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані Г-подібний. Дах чотирисхилий з бляшаною покрівлею. Первісне планування секційне з двобічним розташуванням приміщень (тепер змінено). Перекриття пласкі. В оформленні застосовано елементи стилю модерн.

Композиція чолового фасаду асиметрична. Парадний вхід розміщено в лівому бічному ризаліті, який увінчує асиметрично розташований тридільний аттик з підвищеною центральною частиною, що має трикутне завершення.

Прямокутний вхідний отвір, оформлений коробовою аркою, акцентовано сандриком та клинчастим замковим каменем. Над дверима – трикутний модифікований фронтон, що спирається на бічні лопатки. Стримане оздоблення, змодельоване в цеглі, має невиразний відбиток стилю модерн. Лиштви і, особливо, складних абрисів сандрики вікон третього поверху імітують спрощені мотиви українського бароко. Дворовий фасад має аналогічне оздоблення, змодельоване в цеглі. На фасаді виділяється вертикальна розкріповка з півциркульним віконним прорізом видовжених пропорцій і багатодільним заповненням вітражного типу, що освітлює об’єм чорних сходів. Проріз облямовано лиштвою, акцентовано клинчастим замковим каменем. Розкріповку завершує трикутний щипець, у полі якого вміщено два півциркульні горищні віконця.

Тепер тут розміщено навчальний заклад – університет «Україна».

Крамниця, 1860-і рр.

(№ 1-а). На червоній лінії вул. Хорива, торцем прилягає до головного (наріжного) будинку.

Одноповерхова, дерев’яна, обкладена цеглою, у плані прямокутна. Дах двосхилий, вкритий бляшаною лускою. Первісне планування секційно-анфіладного типу (змінено). Перекриття пласкі.

Чоловий фасад з п’ятьма прямокутними отворами оформлено дощаним рустуванням, на центральній осі увінчано тридільним аттиком. Центрально розташований парадний вхід фланковано лопатками. Прямокутний вхідний отвір облямовано пласкою лиштвою і прикрашено півциркульним архівольтом з клинчастим замковим каменем. Віконні прорізи двох типів – широкі та вузькі.

Тепер тут містяться кафе та кулінарний магазин.

Крамниці, 1-а пол. 19 ст., 1860-і рр.

На червоній лінії забудови пл. Житньоторзької.

Первісно одноповерхові, надбудовані поверхом за проектом 1861 арх. Ф. Голованова. Згідно з кресленням, чоловий фасад з прямокутними і півциркульними віконними прорізами завершувало чотири тридільні аттики (не збереглися). У 2000-х рр. зведено мансардний півповерх, переоформлено фасад.

Будинок двоповерховий з мансардним півповерхом, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, завершений двосхилим дахом. Первісне планування анфіладне. Перекриття пласкі. Композиція чолового фасаду ритмічна. Вітринні прорізи першого поверху чергуються з трьома вхідними отворами. Півциркульні вікна другого поверху прикрашено сандриками та підвіконними фільонками. Облямування прорізів імітує лиштви з лекальної цегли. Півциркульні мансардні вікна завершено сандриками, що повторюють форму прорізів.

Крамниці, 1868 – 69.

На червоній лінії забудови пл. Житньоторзької, торцем прилягають до двоповерхового будинку крамниць.

Споруда одноповерхова, цегляна, тинькована, у плані прямокутна, завершена двосхилим дахом з бляшаною покрівлею та слуховими вікнами. На фасаді прямокутні віконні прорізи двох типів: ширші та вужчі.

Садиба – типовий зразок забудови Подолу серед. 19 – поч. 20 ст., відіграє важливу роль у формуванні історичного середовища вул. Хорива та площ Житньоторзької і Притисько-Микільської.

Тепер у садибі містяться офісно-торговельні приміщення.

Література:

ДАК, ф. 143, оп. 1, спр. 43; ф. 163, оп. 46, спр. 135; ДАКО, ф. 1636, оп. 6, спр. 311; ЦДІАУК, ф. 442, оп. 38, спр. 879.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1819 – 1821.